Уривок з книги Рона Фрідмана "Розгадка геніальності. Як працює інженерія ідей"
Абетка зворотного проєктування книжок, пісень і фотографій
Копіювання — один з методів, яким можна виявити приховану формулу. Але він далеко не єдиний. Інший метод, популярний серед письменників, які пишуть науково-популярну літературу, — зазирнути в прикінцеві примітки й дослідити оригінальні роботи, які використав автор, щоб написати свою книжку. Для письменника це те саме, що скуштувати неймовірно смачну страву в ресторані, а потім залізти в шафку до шефа, щоб підглянути, які інгредієнти він використав.
Алфавітний покажчик люблять не менше — він дає авторам змогу зрозуміти, як мислить автор, а то й вони самі. Письменник Чак Клостерман, наприклад, отримує насолоду, коли читає алфавітний покажчик до своєї нової книжки, бо так чимало дізнається про самого себе. «Читати покажчик до книжки, яку ти створив, — написав він у вступі до нещодавньої збірки есе, — це ніби коли тобі розсікли сокирою голову й тепер ти можеш детально розглянути, з чого складається твій мозок. Це ніби твоя свідомість за абеткою».
У художній літературі люди займалися пошуком успішних патернів упродовж усієї історії ще від Давньої Греції. У «Поетиці» Арістотель пропонує аналіз того, що виокремлює найкращі історії.
Серед його висновків, зокрема, структура з трьох частин (зав’язка, середина й розв’язка) і вміле використання сюрпризів — наприклад повороти сюжетів, де для героя відіграє роль удача.
Відносно нещодавно літературний гігант Курт Воннеґут розповів про неймовірний інструмент, за допомогою якого можна підняти завісу над архітектурою історії.
Якщо ви багато читаєте чи переглядаєте кіно, то, мабуть, зауважили, що більшість наративів створено за певною формулою. Здебільшого всі історії — це варіації на тему кількох сюжетів. Серед них: з бруду в люди («Джек і бобове стебло», «Рокі», «Олівер Твіст», «Першому гравцю приготуватись»), хлопець зустрічає дівчину («Бріолін», «Джен Ейр», більшість ромкомів), шлях героя («Зоряні війни», «Король Лев», «Володар перснів») тощо.
Але ці історії робить цікавими їхня особлива емоційна арка.
У типовій історії «з бруду в люди», як у фільмі «Малюк-каратист», наприклад, аудиторію ведуть знизу вгору від негативних до позитивних емоцій — над недооціненим героєм спочатку насміхаються, а наприкінці його визнають, хвалять і гідно поціновують.
Порівняйте це зі шляхом героя в «Чарівнику країни Оз». У нього зовсім інша емоційна територія. Звичайний персонаж живе своїм буденним життям, але через непередбачувану подію потрапляє в небезпеку. Після цього в його житті починаються емоційні американські гірки: герой долає перешкоду за перешкодою, перемагає навіть за нездоланних умов і в процесі ідеально навчається долати невпевненість і засвоює низку корисних навичок.
На думку Воннеґута, усі популярні історії — до яких належать історії з Біблії, класика літератури, фільми-блокбастери — можна поділити на шість емоційних категорій:
1) із бруду в люди (висхідна емоційна арка);
2) із людей у бруд (низхідна емоційна арка);
3) людина на дні (падіння, після якого починається підйом);
4) Ікар (підйом, після якого починається падіння);
5) Попелюшка (підйом, падіння, підйом);
6) Едип (падіння, підйом, падіння).
Щоб з’ясувати емоційну арку історії, Воннеґут радить просту вправу:
нанести долю протагоніста на графік.
Такий погляд розкриває очі — і він корисний для аналізу не лише успішних книжок і фільмів. Письменники також можуть застосувати його до своєї роботи, щоб глянути на неї ніби з висоти пташиного польоту й побачити, які повороти сюжету гальмують сюжет чи погіршують його.
Кілька років тому, майже через 70 років після того, як Воннеґут уперше опублікував цю теорію, дата-саєнтисти вивчили дві великі бази даних з 2000 романів і близько 6000 сценаріїв та виявили неспростовні докази того, що більшість сюжетів справді підпадають під одну з цих шести наративних дуг. Сьогодні Воннеґут відомий насамперед сміливою науковою фантастикою. Але зрештою може статися так, що цей аналітичний інструмент, з яким письменники можуть проаналізувати й допрацювати свою роботу, стане навіть важливішим внеском, аніж його книжки.
Рон Фрідман.
Цитати:
Про копіювання
Техніку копіювання користувалися навіть гіганти літератури — Френсіс Скотт Фіцджеральд, Джек Лондон і Гантер Томпсон. Техніка така: потрібно уважно прочитати щось дуже добре написане, відкласти вбік і слово за словом переписати з пам’яті, а потім порівняти свою версію з оригіналом.
Багато художників, яких сьогодні вважають творчими геніями, чимало часу присвятили саме копіюванню. Клод Моне, Пабло Пікассо, Мері Кессетт, Поль Ґоґен і Поль Сезанн — усі ці люди розвинули свої навички, коли копіювали роботи французького художника Ежена Делакруа. Делакруа й сам багато років присвятив тому, що копіював художників Ренесансу, яких він обожнював усе життя. І навіть художники Ренесансу — Рафаель, Леонардо, Мікеланджело —відточили майстерність, повторюючи роботи інших та одне одного.
Копіювання ефективне тому, що в процесі художнику чи письменнику потрібно робити більше, ніж лише пригадувати побачене чи прочитане. Коли вони повторюють зроблене кимось — то приділяють багато уваги організаційним і стилістичним рішенням, відтвореним в оригінальній роботі. Ця вправа дає новачкам змогу заново пройти творчий шлях відомої людини; так вони можуть порівняти свої інстинктивні рішення з вибором, який зробив майстер.
Урешті-решт, завдяки цьому процесу виявляються патерни прийняття рішень. А коли ви вже розшифрували глибинний код художника чи письменника, то можете дати йому визначення, проаналізувати його й застосувати, щоб створити оригінальну роботу.
Втім, повторення має недоліки, і тому важливо модифікувати формули так, щоб поєднувати вже відомі шаблони з нашими унікальними сильними сторонами. Здебільшого копіювати чужу роботу чи надто сильно покладатися на вивірені сценарії — програшна стратегія, що рідко дає хороші результати. Але так само небезпечно взагалі ігнорувати наявні формули й топити аудиторію в потоці своєї оригінальності.
Про важливість безперервного навчання та самовдосконалення:
У світі, де експертність схожа на рухому мішень, щоб рухатися вперед, украй потрібно постійно навчатися. Бути в курсі інновацій і професійних трендів нині доводиться не тільки кар’єристам — це основа для всіх, хто хоче бути релевантним.
Про зворотне проєктування:
Зробити зворотне проєктування означає глянути глибше і виявити приховану структуру, з якої стане зрозуміло, як саме щось було створено, і найважливіше — як його повторити. Це вміння спробувати неймовірно смачну страву й визначити рецепт, послухати красиву пісню й повторити послідовність акордів, переглянути горор і визначити оповідальну дугу.
Відгуки:
Нас довго вчили, що є два способи досягти успіху — завдяки таланту або практиці. Але що як для того, аби створити щось інноваційне, достатньо детально розібрати те, що вже є, і просто його удосконалити? Саме про розповідає психолог Рон Фрідман. Щоб бути успішним, не потрібно вигадувати велосипед, можна підгледіти у когось, проаналізувати ідею та застосувати до своїх реалій. В будь-якій хорошій речі треба вміти знайти принцип, за яким можна буде створити щось подібне чи навіть краще за оригінал.
Цим шляхом рухалися ікони в багатьох галузях — від Агати Крісті до Енді Воргола, Барака Обами та Серени Вільямс. Ним свого часу пішов Білл Ґейтс під час розробки Windows та ще ціла низка розробників, які тепер успішніші за своїх попередників. Як робити це якісно та провести межу між наслідуванням та бездумним копіюванням? Рон Фрідман розповідає про принципи, які допоможуть стати вам креативнішими коштом активного споглядання та залученості в діяльність конкурентів.
Щоб сторити щось унікальне, вам не потрібно бути генієм — знадобиться лише розуміння, як працюють ідеї.
-
Важливо мати свої «колекції», власний «музей артефактів», перш ніж починати робити щось схоже (тобто, якщо ти художник — збирай інші картини, якщо модельєр — одяг, музикант — слухай чужі платівки і т.д).
-
Варто ставити питання «А чого я можу навчитися з цієї речі».
-
Намагайтеся у будь-чому прослідковувати ідею, досліджувати процес створення та виділяти основні принципи. Тобто таке собі «повернення до джерел», розслідування, яке можна самостійно провести, вивчаючи щось.
-
Вчіться визначити, де є хороша ідея, але «сире» виконання — і грати на цьому.
- Варто розвинути у себе надзвичайно цінну навичку, яка дасть вам змогу розкласти на атоми роботи і твори, які ви любите, точно визначити, завдяки чому вони стали успішними, і використати ці знання для розробки винахідливих робочих формул, які будуть лише вашими.
- Важливо здобуті знання перетворити на вміння. Одна річ — шляхом зворотного проєктування з’ясувати, з яких саме інгредієнтів складається сенсаційна робота, і зовсім інша — ефективно застосувати ці знання у власній діяльності.