Щодо настроїв на окупованих територіях.
Багато людей каже, що дослідження фейкове, підконтрольне російським спецслужбам. Забуваючи при цьому, що на неокупованих територіях Донбасу результати дослідження майже такі самі. І не дуже відрізняються від них результати Одеси, Херсона, Харкова.
Ми мусимо нарешті зрозуміти, що ми програємо війну за свідомість наших співвітчизників. Програємо не лише російським медіа, а й українським олігархічним. Тому що в нас немає адекватного інструменту.
Нагадаю, частка носіїв критичного, раціонального мислення в Україні не перевищує 15-20%. Решта – носії міфічного чи догматичного мислення. Яку картину світу вони отримують?
Російські медіа формують образ Росії як потужної, монолітної країни із сильним авторитетним лідером та наявністю відповідей на будь-які запитання. Українські медіа формують образ України як країни-невдахи, де все йде шкереберть, де немає шансів на життєвий успіх та соціальних ролей, які варто було би наслідувати.
Але проблема навіть не в медіа.
Справжня Україна з її строкатістю, різноголоссям думок, бурхливим політичним процесом, свободою висловлювань і критики – зрозуміла лише носіям критичного мислення. Носії догматичного мислення прагнуть отримати однозначні відповіді на всі запитання. Їх немає. Натомість вони є в Росії. Носії ж міфічно-героїчного мислення йдуть за переможцем, за сильним лідерством – а Україна сьогодні однозначно не виглядає як переможець.
Лише постійна робота з формування та пропаганди українських відповідей на ключові запитання сьогодення допоможе привернути на наш бік носіїв догматичного мислення, яких в Україні більше половини всіх дорослих (і меншість їх має українську ідентичність, а решта радянську, станову чи невизначену). Лише перемога приверне на наш бік носіїв міфічно-героїчного мислення – вони завжди швидко стають на бік переможця, хоча й не усвідомлюють цього, вважаючи, що підтримували його завжди.
Отже, у нас проблеми не лише з каналами комунікації, а й із повідомленням. Нам нема чого сказати людям у Донецьку, Луганську – але так само людям в Одесі чи Харкові. І поки нам нема чого сказати, ми будемо програвати.
Але ми будемо вигравати, бо нам є що сказати. Ми просто ще не навчилися формулювати і доносити.
Валерій ПЕКАР
Багато людей каже, що дослідження фейкове, підконтрольне російським спецслужбам. Забуваючи при цьому, що на неокупованих територіях Донбасу результати дослідження майже такі самі. І не дуже відрізняються від них результати Одеси, Херсона, Харкова.
Ми мусимо нарешті зрозуміти, що ми програємо війну за свідомість наших співвітчизників. Програємо не лише російським медіа, а й українським олігархічним. Тому що в нас немає адекватного інструменту.
Нагадаю, частка носіїв критичного, раціонального мислення в Україні не перевищує 15-20%. Решта – носії міфічного чи догматичного мислення. Яку картину світу вони отримують?
Російські медіа формують образ Росії як потужної, монолітної країни із сильним авторитетним лідером та наявністю відповідей на будь-які запитання. Українські медіа формують образ України як країни-невдахи, де все йде шкереберть, де немає шансів на життєвий успіх та соціальних ролей, які варто було би наслідувати.
Але проблема навіть не в медіа.
Справжня Україна з її строкатістю, різноголоссям думок, бурхливим політичним процесом, свободою висловлювань і критики – зрозуміла лише носіям критичного мислення. Носії догматичного мислення прагнуть отримати однозначні відповіді на всі запитання. Їх немає. Натомість вони є в Росії. Носії ж міфічно-героїчного мислення йдуть за переможцем, за сильним лідерством – а Україна сьогодні однозначно не виглядає як переможець.
Лише постійна робота з формування та пропаганди українських відповідей на ключові запитання сьогодення допоможе привернути на наш бік носіїв догматичного мислення, яких в Україні більше половини всіх дорослих (і меншість їх має українську ідентичність, а решта радянську, станову чи невизначену). Лише перемога приверне на наш бік носіїв міфічно-героїчного мислення – вони завжди швидко стають на бік переможця, хоча й не усвідомлюють цього, вважаючи, що підтримували його завжди.
Отже, у нас проблеми не лише з каналами комунікації, а й із повідомленням. Нам нема чого сказати людям у Донецьку, Луганську – але так само людям в Одесі чи Харкові. І поки нам нема чого сказати, ми будемо програвати.
Але ми будемо вигравати, бо нам є що сказати. Ми просто ще не навчилися формулювати і доносити.
Валерій ПЕКАР