Це дуже сучасна цифрова та кібернетична війна, настільки ж жорстока та руйнівна, як і фізична. Обидві сторони використовують кіберможливості задля досягнення своїх цілей. І Україна, і Росія розуміють потенціал інтеграції кібернетичного та інформаційного протистояння з їхніми військовими зусиллями. І обидві сторони знають, що вони залучені до боротьби за вплив та думку далеко за межами безпосереднього поля бою.
Через шість місяців після повномасштабного вторгнення Росії стає ясно, як різні фізичні та віртуальні підходи визначили суть конфлікту. Як і у випадку із фізичним наступом, початкові плани Росії в інтернеті, схоже, не справдилися. Використання країною наступальних кіберзасобів було безвідповідальним та невибірковим.
Російські інформаційні операції виявилися незграбними й були спростовані оприлюдненням розвідданих. А спроби росіян зруйнувати цифрову інфраструктуру України та посіяти розбрат за допомогою кіберможливостей були зустрінуті стійким, професійним та ефективним українським кіберзахистом.
Дезінформація в інтернеті теж стала основною частиною російської кампанії, спрямованої на створення плутанини та хаосу в Україні та за її межами. Росія й раніше використовувала цю схему, зокрема у Сирії та на Балканах. Її мета – посіяти недовіру до джерел інформації, спотворити дії України та поширити неправдиві відомості про причини дій Росії. Ми вживаємо заходів, щоб протистояти цим фейкам. Починаючи з попередження про початок війни, швидкого поширення розвідувальної інформації та закінчуючи роботою із західними технологічними платформами з усунення брехні, ми проливаємо світло на підхід російської держави.
Багато чого з цього виявилося успішним. Зараз Кремль повністю програв інформаційну війну в Україні та на Заході. Хоча це гарна новина, ми не повинні недооцінювати те, як російська дезінформація діє в інших частинах світу. Багато хто з найбільш густонаселених країн не погодився з пропозицією ООН, яка засуджує Росію за її вторгнення. Громадська думка у цих країнах має значення, і на неї вже впливає інформація, що виходить із Росії.
Це новий фронт війни в Україні, і його наслідки продовжуватимуться принаймні доти, доки триває конфлікт. Ми маємо вжити заходів, щоб протистояти організованим державним кампаніям з дезінформації та домогтися того, щоб їм не вдалося приглушити міжнародне обурення діями Росії.
У всіх цих сферах ми спостерігаємо спроби російської держави узгодити та скоординувати кібернетичні можливості з більш традиційними аспектами військової потуги. На сьогодні ці гібридні наміри РФ не мали успіху – їхній вплив виявився меншим, ніж ми (і вони) очікували.
Почасти це пояснюється тим, що Україна зарекомендувала себе надзвичайно ефективним кіберзахисником. Після анексії Криму у 2014 році вона старанно створювала цифрову фортецю. Коли ми спостерігали героїчну оборону українських військових, в інтернеті ми, можливо, бачили найефективнішу оборонну кіберактивність в історії. Діючи під постійним тиском проти дуже здібного противника, ця команда з представників бізнесу, розвідки, служб безпеки, а в деяких випадках і громадян, працювала пліч-о-пліч, попереджаючи, реагуючи та усуваючи наслідки.
Засвоюючи уроки цих ранніх етапів війни Росії в Україні, складно переоцінити важливість українського кіберзахисту для боротьби. Досвід України показав, що в інтернеті захисник сам обирає, наскільки він уразливий для атаки. І що ми, як союзники, маємо показати своє серйозне ставлення до відповідального використання кіберпотужностей. Це уроки, до яких ми та партнери-однодумці у всьому світі повинні прислухатися.