Російську Федерацію не приймали в члени ООН, навіть офіційної заявки на членство в ООН з боку РФ так і не було
подано.
Китай був статутним членом Організації Об’єднаних Націй з 1945 року. Однак не Китайська Народна Республіка, яка сьогодні має постійне місце в Раді Безпеки ООН. У Корейській війні на початку 1950-х років коаліція ООН протистояла проти комуністичної Північної Кореї та комуністичного Китаю.
У боротьбі між комуністичним і націоналістичним Китаєм комуністи зрештою перемогли в 1950-х роках, але лише набагато пізніше Китайська Народна Республіка стала членом ООН і змінила постійне місце Китаю некомуністичного, тобто Тайваню, в Раді Безпеки ООН. Це вимагало офіційної заявки. Народною Республікою Китаю згідно з параграфом 4 Статуту ООН і двома третинами голосів Генеральної Асамблеї ООН. Це сталося щойно в 1971 році, в основному в результаті зусиль президента Ніксона і Генрі Кіссінджера, двох дуже сумнівних історичних постатей з точки зору чесності і принципів. Багато противників стверджували, що це була дивна винагорода за погану поведінку китайських комуністів.
СРСР був статутним членом ООН. 8 грудня 1991 року лідери трьох найвидатніших радянських республік України, Білорусі та Росії у Біловезькій пущі (Білорусь) уклали угоду про розпуск СРСР. Через два тижні в Алма-Аті, Казахстан, одинадцять колишніх радянських республік уклали окрему угоду про розпуск СРСР і оформлення Союзу Незалежних Держав(СНД). Після цього колишній постійний представник СРСР при ООН Воронцев, який діяв від імені президента Росії (Російської Федерації дальше РФ) Бориса Єльцина, передав Генеральному секретарю ООН листа з повідомленням про розпуск і проханням передати РФ місце СРСР, як постійного члена Ради Безпеки ООН. Нібито Генеральний секретар ООН розповсюдив цей лист серед держав-членів ООН, але жодних подальших дій не вжито.
З тих пір Російська Федерація діяла так, ніби її прохання було схвалене, і вказував як на фактичне членство в ООН, так і на постійне місце в РБ, беручи участь у різних форумах, і як правонаступник СРСР у РБ ООН. Однак жодної офіційної заявки на членство в ООН з боку РФ так і не було подано. Також не було проведено жодного голосування.
В ООН існує процес вступу в ООН. Держава подає заяву Генеральному секретарю та лист, в якому офіційно зазначається, що вона бере на себе зобов’язання за Хартією. Рада безпеки розглядає заяву. За будь-яку рекомендацію щодо вступу треба, щоби проголосували 9 із 15 членів Ради за умови, що жоден із її постійних членів не проголосував проти заявки. Якщо Рада рекомендує прийняти, ця рекомендація подається на розгляд Генеральної Асамблеї. Для прийняття нової держави в Асамблеї необхідна більшість у дві третини голосів.
У своїй преамбулі Хартія викладає свої цілі — практикувати терпимість і жити разом у мирі, об’єднуючи сили для підтримки міжнародного миру та безпеки, гарантуючи, що збройна сила не буде використовуватися, окрім як у спільних інтересах.
Враховуючи наступальну поведінку Росії лише за тридцять років, кульмінацією якої стала нинішня агресія, яка включає незаперечні докази військових злочинів і, ймовірно, інших, таких як злочини проти людяності та спроби геноциду, шанси Росії на негайне прийняття є марними. Нещодавнє голосування в ГА ООН, яке дозволило президенту Зеленському виступати на відкритті ГА ООН віртуально, а не особисто: 101 проголосував за, лише 7 висловилися проти та 19 утрималися, було символом осуду РФ міжнародною спільнотою.
Таким чином, за пропозицією постійного члена РБ ООН, подібно до корейської ситуації, ООН повинна направити коаліцію своїх військ в Україну для допомоги українцям у захисті їхнього національного суверенітету та територіальної цілісності.
У довгостроковій перспективі Росія повинна бути прийнята в члени ООН (але, звичайно, не в постійні члени РБ ООН) заради легітимності ООН як майданчика для мирного діалогу та врегулювання конфлікту, але лише після того, як Росія буде демілітаризована подібно до Нацистської Німеччини наприкінці 1940-х років і приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як неядерної держави. Це дорожня карта з можливістю життєздатних варіацій.
Це важке завдання, яке потребує політичної волі та чесності, що, звичайно, не є традиційною характеристикою міжнародних підходів. Цей підхід є одним з факторів майбутньої життєздатності ООН як миротворчого механізму на міжнародній арені. Це також має слугувати врегулюванню нинішнього конфлікту в Україні. Росіяни повинні усвідомити, що їхнім методам ведення міжнародних відносин немає місця в сучасному світі.
Натомість, Росія може відмовитися від усіх можливостей і стати ізгоєм із продовженням санкцій і окресленням держави, що сприяє тероризму. Традиційно рабовласницькій і імперіалістично схильній російській верстві населення цього може бути достатньо. Іспит перед московським народом, чи він входить до цивілізованого світу, чи залишається ордою.
Аскольд С. Лозинський, 29 вересня 2022