Про книгу Х.С.Чемберлена "Підстави 19-го століття"
«Основи XIX століття» (нім. Die Grundlagen des neunzehnten Jahrhunderts, 1899) — книга англійського соціолога Х'юстона Стюарта Чемберлена, що переїхав до Німеччини, в якій він обгрунтовував перевагу арійської раси, а також позитивний вплив тевтонців та негативний вплив жидів на європейську цивілізацію. Була написана німецькою мовою. До початку Другої світової війни книга була дуже популярна та перевидавалася 24 рази.
Основна ідея книги в тому, що Західна цивілізація складалася під сильним впливом тевтонських народів. Чемберлен вважав, що всі європейські народи - не тільки германці, а й кельти, слов'яни, греки і латини - відносяться до арійської раси, яка є спадкоємицею стародавньої протоіндоєвропейської культури. Тевтони ж (або нордики) - на його думку - стояли на чолі цієї раси, а, отже, і на чолі всіх інших рас.
* * *
Ім'я Х'юстона Стюарта Чемберлена /1855-1927/ спричиняє - навіть у тих, хто не плутає його з Остіном Чемберленом /"сидів на гарматі"/ і Невілем Чемберленом /"мюнхенська змова"/ - необхідну реакцію: у мозку спалахує "червоний сигнал . Звичайно, формально справа трохи складніша: з ім'ям X.С. нашої реакції хіба що осмислений характер. Але насправді і ці поняття відіграють роль тих сигналів, покликаних пробудити, не нашу думку, а "почуття небезпеки". Це почуття має підмінити знання і розуміння творчості мислителя, який написав, крім "Підстав 19-го століття" /двотомного дослідження генези європейської цивілізації/, настільки ж капітальні праці про Канта і Ріхарда Вагнера, низка релігійно-філософських книг /"Слово Христове", "Арійський світогляд" та ін./ і безліч праць соціально-політичного характеру, серед них особливо актуальною залишається його книга "Демократія та свобода".
Мета цих нотаток - не в тому, щоб переконати читача "переключити світлофор" із червоного на зелений при зустрічі з ім'ям X.С.Чемберлена. Взагалі, культура як суперечка про те, яке світло, червоне чи зелене, має спалахувати в мозку при виголошенні тих чи інших слів та імен - має, на мій погляд, швидше клінічний, ніж духовний інтерес. Справжнє завдання культури, всіма, здавалося б, визнана, але далеко не завжди розв'язувана - прорив від слова до змісту, а ще точніше, до духу, який творить усі ідеї та смисли. Нижче можу лише спробувати описати у найзагальніших і скупих рисах ті духовні сенси, які відкрилися мені у творчості Х.С.Чемберлена.
"Хто приймає всерйоз заповіт: пізнай самого себе, - писав Чемберлен на самому початку своєї головної книги - той, рано чи пізно, приходить до пізнання того, що його буття, принаймні, на дев'ять десятих не належить йому самому". Людина - це "спадкоємець"/dег Erbe/ у найповнішому, що охоплює весь склад його буття, сенсі. Спадщина /das Erbe/ - ключове слово в концепції Чемберлена: і можна було б просто сказати, що "спадщина" - це сукупність фізичних і духовних констант, що переходять від покоління до покоління, якби при цьому не упускалося з уваги щось важливе, а то й головне. Спадщина, як завжди підкреслює автор "Підстав", не може - або може тільки в дуже обмеженій мірі - передаватися "автоматично", без нашої волі до спадкоємності. Якщо втрачається свідомість змісту та сенсу спадщини, якщо спадщина перестає бути формує життя, творчою силою - воно не просто "лежить без вживання", але йде на спад і, зрештою, гине. "Історія - каже він трохи нижче - це лише таке минуле, яке продовжує жити, оформляючи свідомість людини". Тому "історична пам'ять" є для Чемберлена, перш за все, творчим актом, актом самопізнання та самовизначення одночасно: втрачаючи здатність здійснювати цей акт, ми втрачаємо і своє минуле, і своє майбутнє - "хто нізвідки, той нікуди".
