Це сталося на Харківському напрямі. Номер батальйону де він воював наводити не буду. Не має значення. Не буду коментуватиму «бойове завдання» та дii командування. Не має сенсу. Вже. Загалом, одного прекрасного дня старшому солдату Коханівському, разом з побратимом з колишнього батальйону «ОУН» i ще декільком бійцями було поставлене завдання утримувати певну "точку" на картi. При постановці завдання було оголошено, що там все зачищено, але насправді це було не так. Не всі погоджувалися це завдання виконувати і тоді, як зазвичай, пішов Микола. Націоналіст, ветеран, людина честі. Кому ж ще?
Як так сталося, що командир батальйону ОУН на 11 році війни воював старшим солдатом у безіменному батальйоні? Та так і сталося – всі спроби надати офіційний статут ДФТГ «ОУН» з кількома сотнями бійців влітку 2022 не увінчалися успіхом. Лист від голови ГУР Буданова на командувача сил територіальної оборони Танцюру про відрядження ОУН до ГУР залишили без задоволення, решту варіантів хлопцям заблокували. Я щільно сидів під домашнім арештом, а Степан Хмара, Віктор Шишкін з колегами безуспішно стукали на всі двері. Цей бат був нікому не потрібний крім Народу України, а Нарiд у нас, як відомо, погонiв не носить. Тому ДФТГ було розформовано, а ОУНівці пішли воювати в різні частини ЗСУ. 53 річний комбат ОУН з великим командирським досвідом, організаторськими здібностями та авторитетом теж пішов. Звiчайним піхотинцем як сотні тисяч інших хлопців та дівчат. Відправили спочатку під Бахмут, потім на Харківський напрямок.
Ранок, декілька хлопців на позиції. РЕБ в них немає, евак до цієї точки не доходить, БК тiльки повітрям, ґрунт як пластилін. Почалися ворожі штурми, потім обстріли, потім постійні скидання ефок із ворожих дронів. Декілька груп з підкріпленням були розбиті дронами, деякі потрапили у засідки. Одразу поранили двох хлопцiв, потім був тяжко поранений Микола, а потiм 300 стали вже усi. Забрати не могли – евак туди не цей, тому хлопцi повзли назад як і скільки могли. Згодом більше вже не могли. У цей момент почалися масовані нальоти ворожих дронів. Миколі осколком потрапило в артерію на нозі, перев'язки під постійнім нальотом дронів йдуть дуже погано, постiйний рух повзком. Буревій сильно послабшав. Повзти вже не міг, решта теж 300.
Останні слова, які він сказав побратиму з ОУН «Повзіть, ви ще молоді, живіть, а я вже все, витягую чеку з гранати, в полон не здамся, повзіть - прикрію». Цю історію розповів мені
побратим Буревія вже зі шпиталю. Так загинув мій друг Микола
Коханівський. Загинув, захищаючи свою країну і мріючи про найкраще
майбутнє для неї. Для генералів, яким батальон ОУН був не потрібен,
Буревій був старшим солдатом. Для нашої країни і тієї майбутньої
Держави, для УССД,за яку він боровся все своє життя, він назавжди
залишиться українським солдатом, комбатом та Провідником. Честь, друже.
Царство Небесне.
Семен Семенченко