Церковнослов'янська мова - це міф, ніколи в історії не існувало такої мови. Кирилл і Мефодій переклали Біблію з грецької на свою рідну болгарську мову. Цей переклад Біблії не робився ні для кого більше, крім болгар. Те, що росіяни називають "церковнослов'янською" насправді є староболгарською. Введіть в Google Translate "аз есмь" і він відразу і безальтернативно визначить цю мову як болгарську.
Зрозуміло, що на території Київської Русі розмовляли не болгарською мовою, а своєю місцевою. Мешканці Русі називали себе русинами (а не вигаданими “русічами”) і була у них своя русинська мова. Зненацька, все ще існують і русини, і русинська мова. Люди, що так себе називають, продовжують жити на території Західної України, на Балканах, в Словаччині, Польщі, Румунії, Угорщині, по всій східній Європі. І мова, якою вони спілкуються, мало відрізняється від тієї, якою написаний цей текст. Власне українцеві не потрібен ніякий словник, щоб зрозуміти сучасну русинську мову, бо це та сама українська мова, але з меншою кількістю запозичених російських і польських слів. Як вона звучить ви легко можете почути якщо пошукаєте в Ютюбі “Карпаторусинська фонетика”. Це таки наша мова! Ми й українцями почали себе називати відносно недавно, в 19-му столітті. Навіть на початку 20-го століття етнографічні карти Російської Імперії називали нас "малоросами або русинами" (див. малюнок). Історична назва нашої національності - русини, а нашої мови - русинська. І, вуаля, нею розмовляли в Київській Русі! Ну, бо вона так і називається - русинська.