21.06.24

Українець Володимир Александров - генерал, доктор медицини, поет, перекладач, музикант, фольклорист

"Ходить гарбуз по городу, питається свого роду –
"Ой чи живі, чи здорові всі родичі гарбузові?".

Ці рядки, мабуть, відомі усім.

Пісня вважається народною. Та мало хто знає, що у цієї пісні є "батько" - Володимир Степанович Александров.

Він писав вірші, п’єси, оперети, лібрето, казки, біблійні переклади, збирав етнографічний матеріал і фольклор. Але обезсмертив себе поет одним жартівливим віршем "Пісня про гарбуза".

2 липня 1825 р. у с. Бугаївці на Харківщині народився Володимир Александров - генерал, композитор, український письменник.

Оскільки родина не мала особливих коштів на навчання, закінчив Харківську духовну семінарію, потім медичний факультет університету (1853).

Був призначений військовим лікарем у Варшаву. Там опанував польську мову, витримав іспит на ступінь доктора медицини при медичній раді Сенату, бо університету тоді у Варшаві ще не було. У 34 роки удостоївся звання доктора медицини, але коштів на придбання приватної практики не було, тому подався на військову службу. Служив лікарем у Варшаві, Полтаві, Керчі, дослужився до генерала.

І всюди Володимир Александров залишався собою: в родині з дружиною Олександрою та дітьми спілкувалися тільки українською; стіни його кабінету прикрашали портрети українських письменників і всіх гетьманів.

Мав прекрасну книгозбірню (у Харкові в його бібліотеці займався самоосвітою художник Сергій Васильківський, племінник В. Александрова). Поет прекрасно декламував, знав напам’ять безліч народних пісень, добре їх співав, акомпануючи собі на бандурі. Оселя Александрових у Харкові по вул. Великій Сумській була своєрідним українським культурним центром, де можна було витепліти душею, послухати поезії Павла Грабовського, насолодитися розмовами з Борисом Грінченком, Марком Кропивницьким.

15.06.24

Останній бій Миколи Коханівського

Це сталося на Харківському напрямі. Номер батальйону де він воював наводити не буду. Не має значення. Не буду коментуватиму «бойове завдання» та дii командування. Не має сенсу. Вже. Загалом, одного прекрасного дня старшому солдату Коханівському, разом з побратимом з колишнього батальйону «ОУН» i ще декільком бійцями було поставлене завдання утримувати певну "точку" на картi. При постановці завдання було оголошено, що там все зачищено, але насправді це було не так. Не всі погоджувалися це завдання виконувати і тоді, як зазвичай, пішов Микола. Націоналіст, ветеран, людина честі. Кому ж ще?

Як так сталося, що командир батальйону ОУН на 11 році війни воював старшим солдатом у безіменному батальйоні? Та так і сталося – всі спроби надати офіційний статут ДФТГ «ОУН» з кількома сотнями бійців влітку 2022 не увінчалися успіхом. Лист від голови ГУР Буданова на командувача сил територіальної оборони Танцюру про відрядження ОУН до ГУР залишили без задоволення, решту варіантів хлопцям заблокували. Я щільно сидів під домашнім арештом, а Степан Хмара, Віктор Шишкін з колегами безуспішно стукали на всі двері. Цей бат був нікому не потрібний крім Народу України, а Нарiд у нас, як відомо, погонiв не носить. Тому ДФТГ було розформовано, а ОУНівці пішли воювати в різні частини ЗСУ. 53 річний комбат ОУН з великим командирським досвідом, організаторськими здібностями та авторитетом теж пішов. Звiчайним піхотинцем як сотні тисяч інших хлопців та дівчат. Відправили спочатку під Бахмут, потім на Харківський напрямок.

11.06.24

В Ізмаїлі демонтували пам’ятник російському генералу Тучкову

Ізмаїл Тучков

11 червня комунальники демонтували пам’ятник російському окупанту Сергію Тучкову, який з 1997 року стояв перед сквером біля Палацу дітей та юнацтва у самому серці міста на перетині пр. Незалежності та вул. Дмитрівської, пише Ізмаїл-онлайн.

Рішення про демонтаж пам’ятника міська рада ухвалила у квітні в рамках реалізації закону «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізацію топонімії».

Тиждень тому комунальні служби в рамках підготовчих робіт огородили пам’ятник парканом. А сьогодні зрізали його з постаменту, обережно зняли та завантажили у причеп комунальної вантажівки транспорту.

08.06.24

Філософські анекдоти


На прийомі в Букінгемському палаці королева підійшла до Бернарда Шоу.
- Це правда, пане Шоу, що ви десь сказали, що кожну жінку можна купити за гроші?
- Звичайно, правда, ваша величність.
- І мене також?
- Але ж ви жінка...
- І скільки ж, на вашу думку, я коштую?
- Я гадаю, десять тисяч фунтів.
- Так мало?
- Ну ось бачите, ваша величність, ви вже почали торгуватися.

Зустрічаються два євреї, один одного запитує: "Абраме, як життя?"
- Гівно!
Минає кілька років, зустрічаються вони ще раз. І один знову запитує: "Як життя?"
Абрам йому у відповідь: "Пам'ятаєш я тобі того разу сказав, що моє життя гівно?"
- Пам'ятаю...
- Так от, то таки було повидло.

Лежить негр під бананом і спить. Прокинеться, простягне руку, зірве банан, з'їсть, перевернеться на другий бік і знову спить.
Підходить до нього біла людина:
- Негр, ну, дурень ти, дурень, ну чого ти лежиш! Встав би, зібрав бананів, відніс би на ринок, продав би... гроші одержав...
- А навіщо?
– Ну, негр він і є негр! Як навіщо? Купив би собі тачку!
- А навіщо??
– Як це навіщо? Ну, ти негр... Навантажив би вже цілу тачку бананів, відвіз на ринок, продав би, багато грошей одержав!
- А навіщо???
- Ну, негр, ну мавпо! Купив б вантажівку! Навантажив би цілу гору бананів, відвіз на ринок, продав би, гору грошей одержав би!
- А навіщо????
- Ось негр, ну, дурний! Найняв би інших негрів, вони б за тебе збирали банани, возили на ринок, продавали, а ти б лежав собі і нічого не робив!
- А я й так нічого не роблю!

Розмовляють дві жінки:
- Ні, що не кажіть, а не в грошах щастя - багаті теж бувають нещасливі!
- Згодна, але погодьтеся і ви, що плакати краще у власному Мерседесі, ніж у трамваї!

- Ну, в чому проблема, що вас турбує?
- Лікарю, у мене немає жодних відхилень, жодної проблеми.
- У чому ж річ, чому ви до мене прийшли?
- Я почав задумуватись, а чи нормально це?

01.06.24

Латиніна - сестра Табачніка


Ліг я вчора з однією думкою, а встав з іншою. Вчора я думав почати свій балак з латинської приповідки «Quod licet Jovi – non licet bovi». Себто що дозволено («личить») Юпітерові, не дозволено бикові. Або: що дозволено Портнікову, не дозволено іншим інтелектуалам. Бо зацькують, заплюють, засиплють репліками: «а хто це?», «не знаю такого письменника», «краще пиши, а не говори» і т. д.

Але зробивши ранкову пробіжку фейсбучними пампасами, бачу, що і Портніков не Юпітер. Серед безлічі захопливих відгуків про його дебати вихопилися й ті, кому щось не до шмиги. Бо, мовляв, не варто розмінюватися на таке ніщо, як Латиніна. А для правовірного українського патріота всі російські опозиціонери мусять бути ніщо і пса варті.

Не знаю, може, колись настане такий час, що і Ходорковський, і Нєвзоров, і Каспаров покажуть себе з іншого боку, але наразі кидати їх усіх в одну силосну яму не можу. І вважаю, що дискутувати треба. Заклик «викреслити це лайно зі свого інформаційного простору» залишить їх наодинці з самими собою, де одні будуть щиро (принаймні, так їм здається) критикувати упиря Путіна, а інші й далі вішатимуть клюски на вуха без жодного опору. 

Латиніна нехай комусь ввижається пшиком, але її слухають мільйони росіян і українців. Під час двобою з Портніковим багато хто з них міг у ній розчаруватися. І це вже добре. Може, почнуть слухати Портнікова.