Що робити після обстрілу, щоб нервова система швидше відновилася

Прості кроки, які допоможуть у перші 10 хвилин

Коли останній вибух відгримів і настала тиша, здається, що найстрашніше позаду. Але з точки зору фізіології все тільки починається. У крові вирують адреналін і кортизол, серце працює на межі, м’язи заціпеніли від напруження. І тепер головне завдання — допомогти організму правильно вийти з цього стану, щоб стрес не «законсервувався» в тілі на місяці вперед.

Розберімося, як це працює з наукової точки зору і що саме потрібно робити.

Що відбувається з організмом під час обстрілу: фізіологія стресу

У нашого організму є дві основні автономні (непідконтрольні свідомості) системи управління.
Симпатична нервова система відповідає за мобілізацію.
Парасимпатична — за розслаблення і відновлення.

Коли виникає загроза, миттєво вмикається симпатична система:

• Серце починає битися частіше і сильніше, щоб швидше перекачувати кров.

• Кровоносні судини в м’язах розширюються (м’язам потрібно більше кисню), а в органах травлення — звужуються (травлення зараз неважливе).

• Дихання частішає і стає поверхневим, щоб швидше насичувати кров киснем.

• Зіниці розширюються, щоб краще бачити небезпеку.

• Активуються потові залози — організм готується до перегріву під час фізичного навантаження.

• Виділення слини зменшується — звідси сухість у роті.

• Наднирники викидають у кров адреналін і кортизол.

Уся ця система запускається за частки секунди. І це чудовий, відпрацьований механізм виживання. Проблема в іншому.

Різноманіття — лівий пропагандистський інструмент

На цьому радянському плакаті 1957 року зображено мультикультурну групу, яка досліджує пам'ятки Москви. Це відображення расової гармонії в марксистській утопії: в той час Радянський Союз намагався ідеологічно скористатися расовою дискримінацією США. Плакат розроблений для того, щоб залучити азіатів, африканців та афроамериканців до чарів комунізму.

Різноманіття - це лівий ідеологічний і пропагандистський інструмент, яким намагаються видати психічні відхилення, сексуальні збочення, девіації та патології за щось нормальне й навіть корисне для суспільства. Мета - зруйнувати культурні стандарти, традиційні норми, сім’ю, мораль і звичайний відбір за здібностями, щоб просувати свої патології під виглядом «толерантності».

Поняття «Різноманіття» (diversity) у сучасному соціально-політичному вжитку — це не нейтральна біологічна чи культурна різноманітність, а ідеологічна конструкція, яка стала частиною DEI-підходу (Diversity, Equity, Inclusion). Вона передбачає активне просування включення людей за ознаками раси, етносу, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, інвалідності тощо, часто з акцентом на «equity» (результатну рівність), а не на формальну рівність можливостей.

Під риторикою «інклюзії» нерідко відбувається підміна понять: замість обговорення компетентності, професійних якостей чи результатів діяльності увагу навмисно зміщують на ідентичність, походження або належність до певних груп. У такій логіці пріоритет отримує не здатність чи досягнення, а відповідність політичним критеріям «представництва».

Українські новорічні поштівки. (фотоальбом)

Українська новорічна поштівка "З новим роком!" худ. М. Туміна. 1956 р.

Українські новорічні поштівки друкували видавництва: «Мистецтво», «Радянська Україна», «Прапор», «Укрдержвидав»,  «Укррекламафільм», «Укрфото», Державне виробництво образотворчого мистецтва.  Листівки українською мовою зустрічаються досить рідко. Вони виконані у радянській стилістиці, лише на деяких з них зустрічається традиційний український орнамент, шрифт, а також національні символи – вишитий рушник, куманець та ін. В СРСР поштівки використовували як з пропагандистською метою, так і для висвітлення головних подій у державі.

Перші українські різдвяні та новорічні поштівки почали видавати в Києві ще на початку ХХ ст. Восени 1929 року в СРСР Новий рік і Різдво були оголошені звичайними робочими днями, а будь-які святкування  заборонялися. Зимові свята обізвали «буржуазної затією». У грудні та січні спеціальні патрулі з добровольців ходили по вулицях і заглядали у вікна, перевіряючи виконання урядового указу. Новорічна ялинка перейшла на нелегальне становище. Ті, хто не хотів позбавляти своїх дітей свята, робили це таємно. Ситуація змінилася в 1935 році. Тодішньому секретареві ЦК Компартії більшовиків України Павлу Постишеву вдалося-таки переконати Сталіна, що красуня-ялинка з «попівського дерева» цілком може перетворитися на символ щасливого дитинства в СРСР. Новий 1936 рік вже зустрічала вся країна, нарядивши ялинки й підписавши саморобні поштівки. Святкування Нового року стало невід'ємною частиною радянського життя.

Упродовж 1937-1939 років новорічні поштівки в СРСР друкувалися невеликими тиражами (заборонені в 1929 р.).  Перші радянські фронтові новорічні поштівки були видані до Нового 1942 р. Найпопулярнішими були поштівки з написами «Новогодний привет героическим защитникам Родины!» і «Новогодний привет с фронта!».

Чому розумні люди ЗНИКАЮТЬ із суспільства — Карл Юнг

Bollingen Tower - будова, створена швейцарським психіатром та психологом Карлом Густавом Юнгом.

Чи замислювалися ви коли-небудь, куди зникають найрозумніші люди, яких ви знали?

Той блискучий друг з університету з оригінальними ідеями, про якого ви давно нічого не чули. Той колега, який завжди помічав те, що інші не помічали, раптом звільнився без пояснення причин і видалив усі свої акаунти в соціальних мережах.

Усі називали його генієм і пророкували йому велике майбутнє. Він просто поїхав кудись далеко і обірвав усі зв’язки.

Куди він зник? Чи зазнав він невдачі? Чи був зламаний? Чи здався?

Читайте також:  10 самих моторошних уроків як переграти 99% людей: Макіавеллі

Одкровення Карла Юнга змінить ваше уявлення про це.

Високоінтелектуальні люди зникають не через провал. Вони йдуть, тому що суспільство змушує їх бути кимось іншим. І одного дня вони просто припиняють удавати.

Якщо ви коли-небудь відчували бажання розчинитися, замкнутися в собі, відсторонитися від усього — дослідження Юнга показують, що з вами все гаразд.

Це раціональна відповідь на світ, який карає вас за те, що ви справжні.

Ця модель постійно повторюється протягом усієї історії.

Про парадокси гендерної ідеології

Сьогодні говорити про стосунки між чоловіком і жінкою річ невдячна.

• З одного боку, ця тема стала майже нав’язливою: масова культура постійно її експлуатує, перетворюючи інтимність на товар.
• З іншого - будь-яка спроба серйозної розмови про чоловіче і жіноче відразу потрапляє у поле ідеологічних підозр.

Ми опинилися між двома крайнощами.

• З одного боку гіперсексуалізація споживацького суспільства, де стосунки редукуються до ринку бажань.
• З іншого ідеологія гендерного апартеїду, яка підозріло ставиться до самої ідеї статевої різниці.

У такому середовищі знайти спокійний і людський погляд на взаємини між чоловіком і жінкою стає дедалі складніше.

Читайте також:  Людина є єдиною істотою, яка народжується двічі

«Приєднання чи возз’єднання?» - книга, яку боялася імперія!

У Радянському Союзі історію формували не архівні документи — її диктувала КПРС

Особливо це стосувалося однієї події, яку роками повторювали як святу істину: Переяславської ради 1654 року.

У підручниках, газетах, фільмах і виступах партійних керівників ця подія подавалася однаково. Українці нібито «віками прагнули возз’єднатися з російським народом», а союз із Московією подавався як природний і бажаний фінал української історії.

Читайте також: Так звані “русскіє” — спадкоємці Орди, а не Русі

Ця формула звучала настільки часто, що для багатьох стала беззаперечною правдою.
Але в середині 1960-х один український історик вирішив уважно перевірити, чи відповідає ця історія реальним документам.

Його звали Михайло Брайчевський.

Він не був політиком і не виголошував гучних маніфестів. Його зброєю були архіви, джерела і холодна наукова логіка. Працюючи з документами XVII століття, він дедалі більше переконувався: офіційна версія радянської історії не витримує перевірки фактами.