Біологічна поява людини у світі є її першим зануренням у порядок космосу.
Ми народжуємося в статевій диморфності — не випадково й не умовно. Це первинний онтологічний дар, через який природа вводить нас у структуру буття
Статева різниця — це не «бінарна опресія», не «помилка природи», не «в'язниця», яку треба зруйнувати, - а перший розтин хаосу, завдяки якому стає можливим сам космос.
У цьому сенсі чоловік і жінка — не два «варіанти» людини, а дві форми присутності в Бутті, дві полярності, без яких немає ані життя, ані спадковості, ані тривалості.
У традиційних цивілізаціях цей факт приймали з тією ж природністю, з якою приймають ритм дня і ночі, пори року, рух сонця. Людина була вбудована у великий порядок світу.
Друге народження (культурне) відбувається тоді, коли дитина входить в мову, в рід, традицію, пам’ять. Вона стає не просто самцем чи самкою, а чоловіком або жінкою - тим хто має місце у світі й обов’язок перед тими, хто був до неї, і перед тими, хто прийде після.
Всі відомі людські спільноти без винятку будувалися навколо цієї дихотомії: не тому, що вони були «патріархальними» чи «репресивними», а тому, що саме ця дихотомія є умовою можливості людського як такого.
Саме ця дихотомія робить можливим суспільство, символічний порядок, інституції, тривалість.
Без чоловіка і жінки немає сім’ї, без сім’ї — немає роду, без роду — немає народу. Там, де зникає статева різниця, зникає й саме тіло спільноти.
Ґендерна ідеологія є радикальною відмовою від цього.
Вона проголошує, що перше народження (біологічне) не має значення, що воно випадкове та яке можна "виправити".
Вона проголошує, що друге народження (культурне) можна замінити безкінечною серією самовільних «перероджень» ідентичності за власним бажанням.
Таким чином вона скасовує саму можливість стати кимось. Оскільки людина, яка може бути ким завгодно, перестає бути кимось. Вона стає чистою потенцією, чистим проєктом, ідеальним товаром, який можна інженерити, модифікувати, краще продавати.
І це не емансипація, не звільнення. Це найбільша радикальна десакралізація людського буття, яке тільки знає історія.
І це не "нова ідея". Це найдавніша і найнебезпечніша гностична єресь, яка дочекалася свого часу та отримала скальпель, гормони й державну підтримку.
Це матриця, яка ідеально наклалася на сучасний ґендерно-трансгуманістичний проєкт.
Нагадаю. Гностики вважали, що матеріальний світ створив злий деміург, а спасіння полягає в гнозисі, який звільняє іскру божественного від тіла.
Сьогодні ми чуємо точнісінько ті самі слова, що їх проголошували гностики у II столітті, тільки замість “пневма” вони тепер кажуть “ґендер”, замість “деміург” — “біологічний детермінізм”, а замість “гнозису” пропонують блокатори пубертату й операції.
Сучасна ґендерна ідеологія повторює ту ж саму схему з дивовижною точністю:
- Тіло (і особливо статеві органи) — творіння злого деміурга (природи, еволюції, «бінарної влади»).
- Спасіння — у гнозисі (правильній теорії), який дозволяє «деконструювати» і «переписати» тіло.
- Остаточна мета — безформна, безрідна безтілесна, безстатева, безсмертна (через техніку) субстанція, яку гностики колись називали «пневматики», а тепер «постлюдським суб’єктом».
Різниця лише одна: гностики були маргінальною сектою, яку Церква перемогла.
Сьогодні ж людство вперше в історії має технічні засоби, щоб реалізувати їхню мрію до кінця: зробити так, щоб людина перестала народжуватися від матері й помирати в тілі.
Ґендерна ідеологія стала квазі-релігією. Її храмами є дитячі ґендерні клініки, її місіонерами — вчителі, які навчають п’ятирічних дітей «вибирати стать», її судилищами — комісії з «рівності».
Тому боротьба проти цього — це вже не культурна війна, не захист «традиційних цінностей» і навіть не захист біології.
Це остання метафізична битва за збереження людського як втіленого, статевого, смертного, спадкоємного буття.
Це битва проти нового гностицизму, який обіцяє нам рай без тіла і без роду, але натомість дарує нам вічне пекло чистої потенції, чистого ринку, чистого ніщо.
Це боротьба за право мати тіло.
За право мати рід.
За право мати походження і долю.
За право бути не проєктом техніки, а сином чи дочкою, батьком чи матір'ю, дідусем чи бабусею.
Бо хто відкидає статеву різницю, - той відкидає саму умову можливості бути людиною.
А хто приймає її, - той приймає велич людського стану.
Tertium non datur.
Сергій Чаплигін
Читайте також: Соціальні, економічні та культурні зміни у суспільстві як результат дегенерації
