Влада успішно розколола українців на «громадян країни» та «патріотів України»

Мінкульт надав бронь понад двом тисячам журналістам та "діячам культури", а деяким культурним організаціям збільшив квоти на бронь, повідомив тимчасовий в.о. міністра культури та інформаційної політики України Ростислав Карандєєв.

Усі ці бронювання – ганьба і безумство. Чому чиновники мають вирішувати, кого "бронювати"? Чому чиновники та працівники держапарату також "заброньовані"? Чому Міністерство економіки забронювало працівників компаній Glovo, Visa та онлайн-казино Favbet Tech? Чиновники їх вирішили вважати критично важливими для життєдіяльності країни. І себе також вирішили вважати критично важливими.

"Найнебезпечніше, що зробили цинічні політтехнологи та адміністратори Офісу Президента Зеленського, то це те, що вони, заради збереження та продовження влади, успішно розкололи українців на «громадян країни» та «патріотів України». У громадян України вони забрали права та свободи, залишивши їм лише обов'язки та страждання, а до патріотів України, крім фронтовиків, влада непомітно зарахувала величезну армію чиновників + близьких до двору младоолігархів, зграю «95 кварталу» та натовп корисних лояльних пропагандистів. І це все було зроблено, здається, без допомоги Кремля, а лише на основі зневаги до власного народу, глибокої некомпетентності та власної зарозумілості",
– пише відомий політолог Віктор Небоженко.

«Якщо у вас «радоніца», то святіть «кулічі»: священник з Волині висловився про поминальні дні після Великодня

Волинський священник ПЦУ Віктор Мартиненко емоційно висловився про поминальні дні після Великодня, які дехто в Україні називає «Радоницею».

Про це священник написав на своїй сторінці у фейсбуці. 

Священник розповів, що в Україні поминальні дні після Великодня мали назву «Проводи»,«Гробки» або «Діди». Віктор Мартиненко наголошує, що поминання померлих у вівторок другого тижня після Великодня з назвою «Радониця» - це виключно російська традиція. 

«Вся стрічка у «радоніці». Навіть на ресурсах ПЦУ «радониця». Господи, коли ж люди почнуть чимось цікавитися чи щось читати? Коли ж усі стопятьсот академій ПЦУ відірвуться від досліджень руского міра, і почнуть досліджувати свою, українську історію? Коли богослови закінчать писати прокляття путіну, і прочитають Типікон? Коли архієреї, остаточно засудивши рускій мір, знімуть нарешті з голов московські білі баняки і перестануть служити Пасху в совєтський кумачових знамьонах? Коли українські священики познімають з голови подарунок ку*рви Єкатєріни Втарой? Чи колись то буде?...
Щодо «радоніци», - повторю свій допис п'ятирічної давнини:
Завтра у росіян «раданіца», а в неділю була «красная ґорка». У нас в неділю були Проводи.
Поминання померлих після Великодня - давня традиція, що сягає корінням ще дохристиянських часів. Пам'ять і любов до своїх рідних, що відійшли у засвіти, спонукає нас згадати їх у молитві і богослужінні, відвідати їхні могили після свята свят - Пасхи Господньої.
На відміну від М'ясопусної і Троїцької субот, це свято і служба не передбачені Типіконом, а є суто народною традицією. Ще раз повторю: в церковному уставі такої служби і такого свята немає!
Це - народна традиція! Різні народи практикують її дещо по-різному. Росіяни - у вівторок другого тижня після Пасхи і називають «Радоніца». Українці - у різні дні, в залежності від місцевості, здебільшого - в четвер або неділю після Великодня, яка і називається Провідною. А свято пасхального поминання померлих і за козаків, і за царя, і за Польщі, і за совєтів в Україні називалося «Проводи», деінде «Гробки» або «Діди». Ніколи не «Радоніца»! І не у вівторок!
Якщо у вас «радоніца», а ще й служите в червоних ризах, то будьте послідовними і святіть «кулічі», - наголосив священник.

Читайте також: УПЦ – це п’ята колона кремля на релігійному фронті

Юрій Касьянов: Диверсія проти армії та України

Є значна, масова проблема в оборонці, і її треба терміново вирішувати. Незважаючи що уряд визнав оборонні підприємства будь-якої форми власності стратегічно важливими, і дозволив бронювати до 100% працівників, зайнятих у виконанні оборонних контрактів, ситуація не покращилася, а погіршилася.

Проблема в тому, що бюрократична машина або не може швидко давати необхідні статуси підприємствам і оформляти бронь працівникам, або навмисно затягує вирішення питань.

Це вже виглядає як саботаж: підприємство виконує оборонний держконтракт, через Мінстратегпром оформляє статус критично важливого виробництва - на це йде місяць-два. У цей час ТЦК забирають із підприємства людей, офіційно оформлених, - адже це простіше простого. 

Читайте також: Юрій Касьянов - За все доведеться заплатити

Потім Мінстратегпром відправляє в ГШ (зараз за новою постановою - в МО) документи на бронювання працівників - і там вони масово не підписуються взагалі! А в цей час ТЦК забирає всіх офіційно оформлених співробітників, що залишилися, в окопи.

Токсичний вплив “імперського знання” та виклики деколонізації

 Друга стаття з циклу:
КАРТОГРАФУВАННЯ “НАЦІЇ НІЗВІДКИ”

«Україна або козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії, зображена Йоганом Баптистом Гоманном». Відома за скороченою назвою «Terra Cosaccorum». 1720 р.

Тривалу відсутність України на міжнародних ментальних мапах можна пояснити як результат її відсутності на політичних мапах – і навпаки. 

У 1918 році Україна зробила короткотривалу спробу заіснувати принаймні на деяких із них, проте це не допомогло їй отримати міжнародне визнання і скільки-небудь значну підтримку. Члени Антанти навіть після падіння царизму зберігали союзницькі зобов’язання щодо Росії і воліли домовлятися з безнадійним Денікіним чи навіть з більшовиками, але не з невідомими і, здавалося б, випадковими українцями. Тимчасовий союз із кайзерівською Німеччиною лише погіршив імідж (і перспективи) українців в очах членів Антанти, які зрештою виявились у тій війні переможцями, а отже й тими, хто пише історію, зокрема й законодавчо. Благодатні вілсонівські принципи, які давали бездержавним східноєвропейським народам право на самовизначення, не поширились після Першої світової війни на українців і білорусів – головних мішеней і жертв російського “імперського знання”, інтерналізованого на Заході.

У рамках цього “знання” західним урядам легше було заперечувати геноцидний характер Голодомору, організованого в Україні у 1932–1933 рр. московською владою, і незворушно продовжувати звичний (і прибутковий) бізнес із більшовиками. Таємна доповідь британських дипломатів, які відраджували свій уряд від будь-якого втручання, вельми показова під цим оглядом: “Правда полягає в тому, що ми, звісно, маємо певну інформацію про голод на півдні Росії [sic], подібну до тої, що з'явилась у пресі... Проте ми не хотіли б її оприлюднювати, тому що радянський уряд може обуритися, і наші відносини з ним будуть зіпсовані”.¹

Чи змінить смерть Петра Толочка історичну науку в Україні?

Петро Толочко народився 21 лютого 1938 р., в селі Пристроми Переяслав-Хмельницького району Київської області. У 1960-му р. закінчив історико-філософський факультет Київського університету, а 1966 р. - аспірантуру Інституту археології АН УРСР.

П. Толочко - джерело Вікіпедія 

1960 - 1961 рр. - науковий працівник Музею українського мистецтва. З 1961 р. працює в інституті археології АН УСРСР. 1982 р. стає завідувачем відділу давньоруської і середньовічної археології. З 1987 р. директор Інституту археології НАН України. 1990 р. П. Толочка обрано академіком НАН України.

П. Толочко став відомим українській громадськості завдяки своїм проросійським поглядам. Він заперечував Голодомор, як геноцид українців і називав себе частиною “русского міра”. Саме П. Толочко очолював проросійську політичну партію "Слов'янський народно-патріотичний союз" (червень 2003 - листопад 2005 рр.).