Відчувати свою правоту надзвичайно приємно. «Я мала рацію», «я знала»,
«я ж казала» — ці фрази нам усім знайомі, і промовляти їх дуже приємно.
То ж чи варто розлучатися з цим приємним відчуттям правоти заради того,
аби позбутися злості на власні «помилки»? Так, варто.
Eннi Дюк — бaгaтopaзoвa чeмпioнкa cвiтoвиx змaгaнь з пoкepу, зoкpeмa туpнipу вiд кaнaлу NBC. Пpoфeciйнa opaтopкa, бiзнec-кoнcультaнткa й eкcпepткa з уxвaлeння piшeнь.
З нaукoвoї пpaктики Eннi Дюк пoтpaпилa дo пoкepнoї зaли тa 20 poкiв пpиcвятилa цiй гpi. Пpoтe вoнa нe зiйшлa з aкaдeмiчнoгo шляxу, a oпинилacь у нoвiй лaбopaтopiї, дe пoчaлa дocлiджувaти тeopiї уxвaлeння piшeнь. У своїй книзі “Думай ставками” автopкa нe пoяcнює, як гpaти в пoкep, cпиpaючиcь нa вeзiння й випaдкoвicть. Нaтoмicть poзпoвiдaє, як зa дoпoмoгoю пoкepниx пpийoмiв пpиймaти нaйкpaщi з мoжливиx piшeнь — чи тo зa гpaльним cтoлoм, чи тo нa cудoвoму зaciдaннi, чи тo нa зуcтpiчi з бiзнec-пapтнepaми.
Друкуємо уривок з книги «Думай ставками. Як ухвалювати розумні рішення з багатьма невідомими».
Що вважати помилкою?
На благодійних покерних турнірах я часто буваю дилером і коментую фінал. За столом, де відбувається фінальна гра, весело й гамірно. Усі вже втомилися і нарешті видихають із полегшенням. Зазвичай навколо столу збирається цілий натовп, включно із друзями та сім’ями гравців, котрі підбадьорюють своїх. Якщо люди ще й пили… то це помітно. Усі веселяться.
Читайте також: Правило «пяти почему»
Поставивши всі фішки, вже не можна робити ставки. Після цього гравці відкривають карти, поки я роздаю решту колоди. Так цікавіше глядачам, бо їм видно, хто в якій ситуації, і напруга зростає. Із відкритими картами я можу визначити ймовірність виграшу для кожного гравця і припустити, наскільки виграшною буде ця комбінація карт у довгостроковій перспективі.
На одному з таких турнірів я сказала аудиторії, що одна комбінація виграє з імовірністю у 76 %, а друга — 24 %. Коли решту карт відкрили, виявилося, що виграв гравець із 24-відсотковою ймовірністю. На тлі вигуків радості та злості хтось сказав: «Анні, ти помилялась!».
Я ж натомість пояснила, що це не так. «Я сказала, що це станеться у 24 % випадків. Це не нуль. Треба брати до уваги ті 24 %!»
Ще через кілька роздач ситуація майже повторилася. Гравці поставили все і відкрили карти. Один гравець міг перемогти з імовірністю у 18 %, а інший — у 82 %. І знову переміг гравець із гіршими картами, бо йому врешті пощастило і випав стрейт.
І тоді той самий хлопець вигукнув: «Диви, оце було 18 %!». У ту мить просвітлення він навчився інакше дивитися на помилку. Якщо ми заздалегідь продумали ймовірність різних результатів і прийняли рішення, відштовхуючись від цього, але згодом виявилося, що справдився менш імовірний прогноз, то це зовсім не означає, що сталася помилка. Це просто означає, що справдився один з імовірних варіантів.
Читайте також: 10 способов постоянно мыслить креативно
Лише погляньте, як швидко можна інакше подивитися на те, що вважати помилкою. Мислячи подібним чином, стає простіше чинити спротив спокусі швидко оцінювати рішення на основі результатів або казати «я так і знала» чи «я мав би знати». Таке мислення допомагає краще приймати рішення і бути до себе поблажливішими.
Суспільство загалом часто бачить світ у чорно-білих тонах і оцінює ймовірності у термінах «зрада» і «перемога». Коли у липні 2016 року Велика Британія проголосувала за вихід із Європейського Союзу («Брекзит») — це був малоймовірний результат. Букмекери явно були схильні вважати, що народ проголосує за те, щоб залишитись у Євросоюзі. Це не означає, що букмекери вважали, що станеться саме так. Їхня мета полягала в тому, щоби сума поставлених грошей на кожен із варіантів була приблизно рівною, щоб ті, хто програв, заплатили переможцям, а букмекерам просто дістався їхній гонорар. Їхні оцінки — це просто судження ринку, колективне припущення ймовірності.
Проте навіть інтелектуали не втрималися від ризалтингу і після того, як британці проголосували за вихід із ЄС, стверджували, що букмекери помилялися. Головний стратег одногозі швейцарських банків в інтерв’ю Wall Street Journal сказав: «Не пригадую, аби букмекери настільки помилялись». Один із видатних американських юристів і професорів Алан Дершовітц припустився такої ж помилки. Стверджуючи у вересні 2016 року, що вибори, де змагалися Клінтон і Трамп, надто непередбачувані, він зауважив: «Подумайте про голосування щодо Брекзиту. Помилилися практично всі, включно із екзит-полами, де виборців опитували на виході з дільниць. Фінансисти помилилися. Букмекери помилилися».
Читайте також: Синдром отложенной жизни. Почему важно жить здесь и сейчас
Як пересічний обиватель, Дершовітц не вловив суті. Будь-яка ймовірність, що не дорівнює нулю або ста відсоткам, не може бути хибною лише тому, що не стався найімовірніший варіант. Коли за столом під час благодійного покерного турніру стала виграшною комбінація, що могла виграти з імовірністю у 24 %, це ніяк не відображало якості передбачень. Часом стаються несподіванки. Звинувачувати букмекерів чи їхні прогнози означає вважати, що чомусь судилося стати попри все, а всі, хто не зміг цього передбачити, помилялися.
Те ж саме сталося, коли президентом став Дональд Трамп. Здійнявся страшенний галас, що результати опитувань були хибні. Нейтові Сілверу, засновнику Five Thirty Eight.com, дісталося немало критики. Але ж він ніколи не казав, що перемога Клінтон невідворотна. Згідно з його підрахунками та аналізом даних опитувань за тиждень до виборів, Трамп міг виграти з імовірністю від 30 до 40 % (приблизно два до одного чи три до двох). Якщо передбачають, що подія може статись у 30–40 % випадків, то вона траплятиметься часто.
Як гравець у покер, я безліч разів розраховувала на перемогу при таких імовірностях. Не раз ішлося про мою долю на турнірі. Якби я програла, то вилетіла б. Якби виграла, то мала б неймовірний виграш чи навіть виграла б увесь турнір. Я на собі знаю, як вигравати (і, звісно, програвати) при розкладі 60–40 та 70–30. Коли лунали скарги, що Нейт Сілвер не впорався із завданням, бо вважав, що, скоріш усього, переможе Клінтон, я думала: «Зразу видно, що ці люди ніколи не ставили все, маючи на руках пару, й не програвали, коли комусь випадав стрейт». Швидше за все, у житті з ними подібне ставалось, але вони просто не усвідомлювали, що то була ймовірність у 30 чи 40 %.
Читайте також: Рефлексия и рефлексирование
Рішення — це ставки на майбутнє, і вони не бувають «правильними» чи «хибними» лише на основі того, що все пішло саме так, як ви розраховували. Небажаний результат не робить ваше рішення хибним, якщо ви заздалегідь продумали альтернативи та ймовірності і розумно розподілили ресурси, як зробив Піт Керролл і той директор. Для мене це абсурд — зробити ставку, маючи на руках чудову стартову комбінацію (пару тузів), програти, а потім довго нарікати, що помилилася, зробивши ставку. Це і є ризалтинг.
Мислячи ймовірностями, ми менш схильні вважати доказом помилкового рішення виключно результати, бо усвідомлюємо таку можливість, що рішення могло бути хорошим, але невдача або брак інформації (та розмір вибірки) зробили свою справу.
Може, ми зупинилися на найкращому рішенні, обираючи із непривабливих альтернатив, жодна з яких не могла дати хороших результатів. А може, вирішили ризикнути й обрали менш імовірну альтернативу, бо ризик повернувся б нам сторицею, але така стратегія не спрацювала.
Можливо, ми прийняли найкраще рішення, виходячи із доступної інформації, але вирішальні дані були приховані й ми не могли про них знати.
Може, ми обрали дуже імовірний шлях, але нам просто не пощастило.
Можливо, існували й інші, кращі варіанти, а обраний був ані хибним, ані правильним, а лежав десь посередині. Другий після найкращого варіант не хибний. За визначенням, він правильніший (чи менш помилковий), аніж третій або четвертий варіант у рейтингу. Це наче ваги у кабінеті лікаря: між показниками ожиріння та анорексії є багато проміжних позначок. У більшості ситуацій між однозначно «правильним» і «помилковим» рішенням існує багато проміжних варіантів.
Зрозумівши, що рішення неможливо посортувати на дві рівновеликі купки — «правильні» і «помилкові», ми відкриваємо світ, який існує між цими двома крайнощами. Ви більше не розглядаєте прийняття рішень у термінах «істинний» і «хибний», а вчитеся розрізняти «п’ятдесят відтінків сірого».
Читайте також: "Фактологія". Уривок з найважливішої книги за версією Білла Гейтса
Переглянути власне ставлення до визначення помилки легше, якщо заздалегідь знати деякі математичні факти. У фіналі благодійного турніру із відкритими картами або коли я ставлю все, маючи чудову початкову комбінацію, прихованої інформації не так багато. Можна просто порахувати. Якщо порахувати правильно і на основі розрахунків розподілити ресурси, можна дійти висновку, що «я не помилялася, просто все пішло не так, мені не варто було змінювати свою стратегію». Знаючи ймовірність різних варіантів, ми схильні раціональніше інтерпретувати вплив везіння. Таким чином, життя певною мірою нагадує шахи.
Безсумнівно, це непросто усвідомити, якщо, крім везіння, врахувати ще й приховану інформацію. Без можливості побачити монетку на власні очі ми схильні тлумачити результат як наслідок нашої правоти чи помилки. Так, ми більше схиляємося до тверджень «я ж казала!» чи «я мав би знати!». У такій ситуації співчуттю нема місця. Спитайте Піта Керролла.
Якщо ж переглянути своє бачення помилок загалом, можна позбутися злості, яка опановує нами, коли результат рішення незадовільний. Водночас варто змінити своє ставлення і до власної правоти. Якщо поганий результат не означає помилки, то хороший результат не означає, що ви мали рацію. То ж чи почуватиметеся ви від такого усвідомлення краще?
Читайте також: Мистецтво переконання. Дев’ять способів вплинути на людей
Відчувати свою правоту надзвичайно приємно. «Я мала рацію», «я знала», «я ж казала» — ці фрази нам усім знайомі, і промовляти їх дуже приємно. То ж чи варто розлучатися з цим приємним відчуттям правоти заради того, аби позбутися злості на власні «помилки»? Так, варто.
По-перше, світ сповнений випадковостей. Практично неможливо нічого передбачити через везіння і приховану інформацію. Тому якщо не змінювати власне мислення, доведеться часто почуватися неправим. Це складова рівняння.
Покер дає цей урок. Чудовий гравець у покер, маючи значну перевагу над іншими гравцями за столом і приймаючи кращі стратегічні рішення, все одно у 40 % випадків за восьмигодинну партію програє. Це дуже багато, щоби кожного разу почуватися неправим. І так буває не лише в покері.
Найуспішніші інвестори у стартапи у більшості випадків мають незадовільні результати. Претендуючи на посаду у NASA чи NBC, куди на жменьку вакансій подаються тисячі людей, у більшості випадків зазнаєте поразки, але при цьому зовсім не обов’язково ви припустилися помилки. Не закохуйтесь і не зустрічайтесь ні з ким, якщо прагнете лише позитивних результатів. Світ влаштований так, що у вас є безліч нагод відчути себе невдахою, якщо міряти усе результатами. Не піддавайтеся на це!
По-друге, так званий програш приносить більше болю, аніж приносить задоволення відчуття власної правоти. Завдяки дослідженням Деніела Канемана та Амоса Тверскі про уникнення втрат, що є частиною теорії перспектив (за яку Канеман у 2002 році отримав Нобелівську премію з економіки) нам відомо, що почуття від програшу приблизно вдвічі сильніші за почуття від виграшу. Так, вигравши 100 доларів, ви тішитиметеся з такою силою, з якою сумуватимете, програвши 50 доларів. Мати рацію — це як вигравати, а помилятися — програвати, тому виходить, що для того, аби компенсувати один незадовільний результат, треба двічі отримати задовільні результати. То чому ж не жити стабільніше і не позбутися цих гойдалок з огляду на те, що програш діє на нас сильніше, аніж виграш?
Ви готові прибрати до рук непевність, як справжні експерти з прийняття рішень? Готові переосмислити власне ставлення до помилок і визнати, що ви завжди лише здогадуєтесь і на основі здогадок розподіляєте ресурси? Після такого переосмислення на вас чекає безліч прекрасних відкриттів, але спершу треба визнати, що життя — це ставки.
Читайте також: Как гламуром подменяют разум
Eннi Дюк — бaгaтopaзoвa чeмпioнкa cвiтoвиx змaгaнь з пoкepу, зoкpeмa туpнipу вiд кaнaлу NBC. Пpoфeciйнa opaтopкa, бiзнec-кoнcультaнткa й eкcпepткa з уxвaлeння piшeнь.
З нaукoвoї пpaктики Eннi Дюк пoтpaпилa дo пoкepнoї зaли тa 20 poкiв пpиcвятилa цiй гpi. Пpoтe вoнa нe зiйшлa з aкaдeмiчнoгo шляxу, a oпинилacь у нoвiй лaбopaтopiї, дe пoчaлa дocлiджувaти тeopiї уxвaлeння piшeнь. У своїй книзі “Думай ставками” автopкa нe пoяcнює, як гpaти в пoкep, cпиpaючиcь нa вeзiння й випaдкoвicть. Нaтoмicть poзпoвiдaє, як зa дoпoмoгoю пoкepниx пpийoмiв пpиймaти нaйкpaщi з мoжливиx piшeнь — чи тo зa гpaльним cтoлoм, чи тo нa cудoвoму зaciдaннi, чи тo нa зуcтpiчi з бiзнec-пapтнepaми.
Друкуємо уривок з книги «Думай ставками. Як ухвалювати розумні рішення з багатьма невідомими».
Що вважати помилкою?
На благодійних покерних турнірах я часто буваю дилером і коментую фінал. За столом, де відбувається фінальна гра, весело й гамірно. Усі вже втомилися і нарешті видихають із полегшенням. Зазвичай навколо столу збирається цілий натовп, включно із друзями та сім’ями гравців, котрі підбадьорюють своїх. Якщо люди ще й пили… то це помітно. Усі веселяться.
Читайте також: Правило «пяти почему»
Поставивши всі фішки, вже не можна робити ставки. Після цього гравці відкривають карти, поки я роздаю решту колоди. Так цікавіше глядачам, бо їм видно, хто в якій ситуації, і напруга зростає. Із відкритими картами я можу визначити ймовірність виграшу для кожного гравця і припустити, наскільки виграшною буде ця комбінація карт у довгостроковій перспективі.
На одному з таких турнірів я сказала аудиторії, що одна комбінація виграє з імовірністю у 76 %, а друга — 24 %. Коли решту карт відкрили, виявилося, що виграв гравець із 24-відсотковою ймовірністю. На тлі вигуків радості та злості хтось сказав: «Анні, ти помилялась!».
Я ж натомість пояснила, що це не так. «Я сказала, що це станеться у 24 % випадків. Це не нуль. Треба брати до уваги ті 24 %!»
Ще через кілька роздач ситуація майже повторилася. Гравці поставили все і відкрили карти. Один гравець міг перемогти з імовірністю у 18 %, а інший — у 82 %. І знову переміг гравець із гіршими картами, бо йому врешті пощастило і випав стрейт.
І тоді той самий хлопець вигукнув: «Диви, оце було 18 %!». У ту мить просвітлення він навчився інакше дивитися на помилку. Якщо ми заздалегідь продумали ймовірність різних результатів і прийняли рішення, відштовхуючись від цього, але згодом виявилося, що справдився менш імовірний прогноз, то це зовсім не означає, що сталася помилка. Це просто означає, що справдився один з імовірних варіантів.
Читайте також: 10 способов постоянно мыслить креативно
Лише погляньте, як швидко можна інакше подивитися на те, що вважати помилкою. Мислячи подібним чином, стає простіше чинити спротив спокусі швидко оцінювати рішення на основі результатів або казати «я так і знала» чи «я мав би знати». Таке мислення допомагає краще приймати рішення і бути до себе поблажливішими.
Суспільство загалом часто бачить світ у чорно-білих тонах і оцінює ймовірності у термінах «зрада» і «перемога». Коли у липні 2016 року Велика Британія проголосувала за вихід із Європейського Союзу («Брекзит») — це був малоймовірний результат. Букмекери явно були схильні вважати, що народ проголосує за те, щоб залишитись у Євросоюзі. Це не означає, що букмекери вважали, що станеться саме так. Їхня мета полягала в тому, щоби сума поставлених грошей на кожен із варіантів була приблизно рівною, щоб ті, хто програв, заплатили переможцям, а букмекерам просто дістався їхній гонорар. Їхні оцінки — це просто судження ринку, колективне припущення ймовірності.
Проте навіть інтелектуали не втрималися від ризалтингу і після того, як британці проголосували за вихід із ЄС, стверджували, що букмекери помилялися. Головний стратег одногозі швейцарських банків в інтерв’ю Wall Street Journal сказав: «Не пригадую, аби букмекери настільки помилялись». Один із видатних американських юристів і професорів Алан Дершовітц припустився такої ж помилки. Стверджуючи у вересні 2016 року, що вибори, де змагалися Клінтон і Трамп, надто непередбачувані, він зауважив: «Подумайте про голосування щодо Брекзиту. Помилилися практично всі, включно із екзит-полами, де виборців опитували на виході з дільниць. Фінансисти помилилися. Букмекери помилилися».
Читайте також: Синдром отложенной жизни. Почему важно жить здесь и сейчас
Як пересічний обиватель, Дершовітц не вловив суті. Будь-яка ймовірність, що не дорівнює нулю або ста відсоткам, не може бути хибною лише тому, що не стався найімовірніший варіант. Коли за столом під час благодійного покерного турніру стала виграшною комбінація, що могла виграти з імовірністю у 24 %, це ніяк не відображало якості передбачень. Часом стаються несподіванки. Звинувачувати букмекерів чи їхні прогнози означає вважати, що чомусь судилося стати попри все, а всі, хто не зміг цього передбачити, помилялися.
Те ж саме сталося, коли президентом став Дональд Трамп. Здійнявся страшенний галас, що результати опитувань були хибні. Нейтові Сілверу, засновнику Five Thirty Eight.com, дісталося немало критики. Але ж він ніколи не казав, що перемога Клінтон невідворотна. Згідно з його підрахунками та аналізом даних опитувань за тиждень до виборів, Трамп міг виграти з імовірністю від 30 до 40 % (приблизно два до одного чи три до двох). Якщо передбачають, що подія може статись у 30–40 % випадків, то вона траплятиметься часто.
Як гравець у покер, я безліч разів розраховувала на перемогу при таких імовірностях. Не раз ішлося про мою долю на турнірі. Якби я програла, то вилетіла б. Якби виграла, то мала б неймовірний виграш чи навіть виграла б увесь турнір. Я на собі знаю, як вигравати (і, звісно, програвати) при розкладі 60–40 та 70–30. Коли лунали скарги, що Нейт Сілвер не впорався із завданням, бо вважав, що, скоріш усього, переможе Клінтон, я думала: «Зразу видно, що ці люди ніколи не ставили все, маючи на руках пару, й не програвали, коли комусь випадав стрейт». Швидше за все, у житті з ними подібне ставалось, але вони просто не усвідомлювали, що то була ймовірність у 30 чи 40 %.
Читайте також: Рефлексия и рефлексирование
Рішення — це ставки на майбутнє, і вони не бувають «правильними» чи «хибними» лише на основі того, що все пішло саме так, як ви розраховували. Небажаний результат не робить ваше рішення хибним, якщо ви заздалегідь продумали альтернативи та ймовірності і розумно розподілили ресурси, як зробив Піт Керролл і той директор. Для мене це абсурд — зробити ставку, маючи на руках чудову стартову комбінацію (пару тузів), програти, а потім довго нарікати, що помилилася, зробивши ставку. Це і є ризалтинг.
Мислячи ймовірностями, ми менш схильні вважати доказом помилкового рішення виключно результати, бо усвідомлюємо таку можливість, що рішення могло бути хорошим, але невдача або брак інформації (та розмір вибірки) зробили свою справу.
Може, ми зупинилися на найкращому рішенні, обираючи із непривабливих альтернатив, жодна з яких не могла дати хороших результатів. А може, вирішили ризикнути й обрали менш імовірну альтернативу, бо ризик повернувся б нам сторицею, але така стратегія не спрацювала.
Можливо, ми прийняли найкраще рішення, виходячи із доступної інформації, але вирішальні дані були приховані й ми не могли про них знати.
Може, ми обрали дуже імовірний шлях, але нам просто не пощастило.
Можливо, існували й інші, кращі варіанти, а обраний був ані хибним, ані правильним, а лежав десь посередині. Другий після найкращого варіант не хибний. За визначенням, він правильніший (чи менш помилковий), аніж третій або четвертий варіант у рейтингу. Це наче ваги у кабінеті лікаря: між показниками ожиріння та анорексії є багато проміжних позначок. У більшості ситуацій між однозначно «правильним» і «помилковим» рішенням існує багато проміжних варіантів.
Зрозумівши, що рішення неможливо посортувати на дві рівновеликі купки — «правильні» і «помилкові», ми відкриваємо світ, який існує між цими двома крайнощами. Ви більше не розглядаєте прийняття рішень у термінах «істинний» і «хибний», а вчитеся розрізняти «п’ятдесят відтінків сірого».
Читайте також: "Фактологія". Уривок з найважливішої книги за версією Білла Гейтса
Переглянути власне ставлення до визначення помилки легше, якщо заздалегідь знати деякі математичні факти. У фіналі благодійного турніру із відкритими картами або коли я ставлю все, маючи чудову початкову комбінацію, прихованої інформації не так багато. Можна просто порахувати. Якщо порахувати правильно і на основі розрахунків розподілити ресурси, можна дійти висновку, що «я не помилялася, просто все пішло не так, мені не варто було змінювати свою стратегію». Знаючи ймовірність різних варіантів, ми схильні раціональніше інтерпретувати вплив везіння. Таким чином, життя певною мірою нагадує шахи.
Безсумнівно, це непросто усвідомити, якщо, крім везіння, врахувати ще й приховану інформацію. Без можливості побачити монетку на власні очі ми схильні тлумачити результат як наслідок нашої правоти чи помилки. Так, ми більше схиляємося до тверджень «я ж казала!» чи «я мав би знати!». У такій ситуації співчуттю нема місця. Спитайте Піта Керролла.
Якщо ж переглянути своє бачення помилок загалом, можна позбутися злості, яка опановує нами, коли результат рішення незадовільний. Водночас варто змінити своє ставлення і до власної правоти. Якщо поганий результат не означає помилки, то хороший результат не означає, що ви мали рацію. То ж чи почуватиметеся ви від такого усвідомлення краще?
Читайте також: Мистецтво переконання. Дев’ять способів вплинути на людей
Відчувати свою правоту надзвичайно приємно. «Я мала рацію», «я знала», «я ж казала» — ці фрази нам усім знайомі, і промовляти їх дуже приємно. То ж чи варто розлучатися з цим приємним відчуттям правоти заради того, аби позбутися злості на власні «помилки»? Так, варто.
По-перше, світ сповнений випадковостей. Практично неможливо нічого передбачити через везіння і приховану інформацію. Тому якщо не змінювати власне мислення, доведеться часто почуватися неправим. Це складова рівняння.
Покер дає цей урок. Чудовий гравець у покер, маючи значну перевагу над іншими гравцями за столом і приймаючи кращі стратегічні рішення, все одно у 40 % випадків за восьмигодинну партію програє. Це дуже багато, щоби кожного разу почуватися неправим. І так буває не лише в покері.
Найуспішніші інвестори у стартапи у більшості випадків мають незадовільні результати. Претендуючи на посаду у NASA чи NBC, куди на жменьку вакансій подаються тисячі людей, у більшості випадків зазнаєте поразки, але при цьому зовсім не обов’язково ви припустилися помилки. Не закохуйтесь і не зустрічайтесь ні з ким, якщо прагнете лише позитивних результатів. Світ влаштований так, що у вас є безліч нагод відчути себе невдахою, якщо міряти усе результатами. Не піддавайтеся на це!
По-друге, так званий програш приносить більше болю, аніж приносить задоволення відчуття власної правоти. Завдяки дослідженням Деніела Канемана та Амоса Тверскі про уникнення втрат, що є частиною теорії перспектив (за яку Канеман у 2002 році отримав Нобелівську премію з економіки) нам відомо, що почуття від програшу приблизно вдвічі сильніші за почуття від виграшу. Так, вигравши 100 доларів, ви тішитиметеся з такою силою, з якою сумуватимете, програвши 50 доларів. Мати рацію — це як вигравати, а помилятися — програвати, тому виходить, що для того, аби компенсувати один незадовільний результат, треба двічі отримати задовільні результати. То чому ж не жити стабільніше і не позбутися цих гойдалок з огляду на те, що програш діє на нас сильніше, аніж виграш?
Ви готові прибрати до рук непевність, як справжні експерти з прийняття рішень? Готові переосмислити власне ставлення до помилок і визнати, що ви завжди лише здогадуєтесь і на основі здогадок розподіляєте ресурси? Після такого переосмислення на вас чекає безліч прекрасних відкриттів, але спершу треба визнати, що життя — це ставки.
Читайте також: Как гламуром подменяют разум