Говард Келлі, підліток-сирота, був дуже бідний. Щоб заробити собі на хліб і навчання, він розносив різні дрібні товари по будинках.
Якось у нього в кишені не залишилося жодного цента. Мучаючись з голоду, він вирішив зайти до найближчого дому та попросити їжі. Йому було страшенно незручно, але коли він підійшов до будинку, ним опанувало почуття рішучості: відмовлять чи ні, але будь що буде. Він рішуче простягнув руку до дзвінка і кілька разів натиснув кнопку. Але коли двері відчинила молода і дуже вродлива дівчина, Говард несподівано розгубився. Від недавньої впевненості не залишилося й сліду. Просто йому стало соромно просити їжу. І тоді він, запинаючись від хвилювання, сказав:
— Можна… попросити у вас… склянку води?
Дівчина зрозуміла, що юнак голодний і принесла йому велику склянку молока. Говард повільно випив його і спитав:
— Скільки я вам винен?
— Ви нічого мені не винні, - відповіла дівчина. - Моя мама навчала мене ніколи нічого не брати за добрі справи.
— У такому разі – сердечно вам дякую! – відповів він.
Коли Говард Келлі вийшов з її будинку, він почував себе не лише міцніше фізично, але й морально. Тепер він був упевнений: поки на світі є такі щедрі та добрі люди, все буде гаразд!
Минуло багато років. І ось одного разу одна молода жінка, мешканка цього міста, серйозно захворіла. Місцеві лікарі не знали, що робити. Зрештою, вони вирішили послати її у велике місто на обстеження до досвідчених фахівців. Серед запрошених на консультацію виявився і доктор Говард Келлі. Коли він почув назву містечка, з якого приїхала ця жінка, його обличчя пожвавішало. Він зараз же підвівся і пішов до її палати. Жінка, втомившись з дороги, спала. Лікар тихо увійшов до палати і одразу впізнав її. Так, це була вона - та сама дівчина, яка колись пригостила його склянкою молока. Вивчивши історію її хвороби та дані результатів аналізів, обличчя лікаря похмуріло: «Вона приречена!»
Лікар повернувся до свого кабінету і деякий час сидів мовчки, про щось міркуючи. Він думав про цю жінку, про своє безсилля допомогти їй, про несправедливість долі. Але що більше він думав, то твердішим ставав його погляд. Нарешті він схопився з крісла і сказав: — Ні, я зроблю все можливе і неможливе, щоб врятувати її!
З цього дня лікар Говард Келлі приділяв хворій пацієнтці особливу увагу. І ось після майже восьми місяців довгої та завзятої боротьби доктор Келлі здобув перемогу над страшною хворобою. Життя молодої жінки тепер було поза небезпекою. Лікар Келлі попросив бухгалтерію госпіталю підготувати йому рахунок за лікування. Коли йому принесли рахунок, сума, яку мала сплатити за своє лікування жінка, була величезна. І не дивно – її, можна сказати, забрали з того світу. Лікар Келлі подивився на рахунок, узяв ручку, щось написав унизу рахунку і попросив віднести рахунок до її палати.
Отримавши рахунок, жінка боялася розгорнути його. Вона була впевнена, що все життя їй доведеться не покладаючи рук працювати, щоб його оплатити. Зрештою, пересиливши себе, вона відкрила рахунок. І перше, що кинулося їй у вічі, був напис, зроблений рукою і що розташовувався прямо під рядком "Оплатити".
Там було написано:
“Повністю сплачено склянкою молока. Лікар Говард Келлі”.
Сльози радості навернулися на її очі, а серце до країв наповнилося теплом і вдячністю.
Це не казка і не художня розповідь.
Доктор Келлі (Howard Kelly, 1858 – 1943) – не вигадана особистість, а відомий терапевт, один із засновників першого у Сполучених Штатах Медичного дослідницького університету Джона Хопкінса.
Історія про нього і про склянку поданого йому молока теж достовірна і записана його біографом.
