У сім’ї Бандер було семеро дітей. Четверо братів: Степан, Олександр, Василь, Богдан, та троє сестер: Марта-Марія, Володимира та Оксана. Усі вони стали діячами націоналістичного руху і за це отримали покарання – хлопців убили, а дівчат заслали в радянські табори.
Замордовані у німецькому концтаборі
Олександр Бандера вчився у Стрийській гімназії та Львівській політехніці. Потім за завданням ОУН вступив до Римської вищої школи, отримав учений ступінь доктора політично-економічних наук.
 |
| Олександр БАНДЕРА |
З початком німецької окупації Олександр повернувся до Львова. Тут його німці майже одразу заарештували і відправили у Краківську тюрму, а 22 липня 1942-го етапували до концтабору в Аушвіц (польською Освєнцім). Там брата Степана Бандери закатували поляки. Про це залишив спогади колишній ув’язнений Борис Вітошинський: «Так звані «політичні в’язні» наказали скинути черевики та ногами місити цемент з вапном... Під час того, як він виконував цю роботу, його били… Чорний від побоїв, скривавлений, з піною на спалених устах, він просив дозволити напитися води з бочки. Посіпаки схопили його тоді за ноги і кинули в ту бочку. Майже неживого витягнули по хвилині. Ніхто з нас не міг йому ніяк помогти... Наступного дня Олександр Бандера не вийшов на роботу». Він помер за кілька днів у віці 31 року, тіло спалили в крематорії. Треба сказати, що своєю смертю він врятував тисячі українців. Його вдова, італійка Марія Доміні, доводилася родичкою зятю самого Беніто Муссоліні. Довідавшись про мученицьку смерть чоловіка, добилася, аби італійський уряд надіслав запит у Берлін. Там змусили адміністрацію концтабору розмістити українців окремо від поляків.
Олександр Бандера лише на кілька днів пережив свого молодшого брата Василя, якого німці запроторили у той же Аушвіц. Він також отримав добру освіту: закінчив Стрийську гімназію, агрономічні курси Львівської політехніки, вчив філософію у Львівському університеті. Був членом ОУН. Гестапо арештувало Василя Бандеру і кинуло у в'язницю у вересні 1941 року. 20 липня 1942 року направили в один з концтаборів Аушвіцу. Там Василь працював на будівництві. Колишній в’язень Борис Вітошинський пригадував, як слизькою після дощу дорогою Бандеру змусили вивозити цемент на підмерзлу гору. Він падав, розчин виливався на нього… Так з Василя знущалися таборові поляки. Йому поламали ребра, вибили зуби, понівечили обличчя. Двоє поляків-фольксдойчів — оберкапо Краль і капо Подкульскі обсипали цементом i запхнули у бочку з водою... Напівживого Бандеру відвезли у шпиталь, де він помер. Тіло 27-річного Василя було спалене у крематорії.
 |
| Василь Бандера в концтаборі Аушвіц |
Коли Василя арештували, його дружина Марія була вагітна. Совєти її разом з малесенькою донечкою Одаркою вислали у Кемеровську область. Там жінка записала дівчинку на своє прізвище і ніколи навіть не згадувала прізвища Бандера. І лише на початку 1990-х у Стрийському РАЦСі Одарці видали нове свідоцтво про народження із записом у графі «батько» – «Василь Андрійович Бандера».
Пропагував націоналізм на Півдні України
Про долю наймолодшого брата Степана Бандери - Богдана, взагалі мало що відомо. Частково інформацію про останні роки його життя зібрав миколаївський краєзнавець Юрій Зайцев. Богдан Бандера став бійцем однієї з груп ОУН на Херсонщині, отримав псевдо «Богдан». Восени 1943 року молодий чоловік керував молодіжною мережею Херсонської округи ОУН(б). Його головним завданням була пропаганда серед молоді ідеї українського націоналізму. Восени 1943 року «Богдан» брав участь у замаху на представника нацистської окупаційної адміністрації. Рятуючись від переслідування поліції, він з побратимами виїхав у село Піски Миколаївської області. У протоколах допитів чекістів про Богдана Бандеру можна прочитати: «На вигляд років 18, хоча насправді має 26, низького зросту, худий, білявий... Був фізично слабкий, але рішучий і сміливий, живим у руки не здасться».
 |
| Богдан БАНДЕРА |
З приходом у березні 1944 року Червоної армії підпілля ОУН на Миколаївщині було розгромлене. Краєзнавець Юрій Зайцев зберіг спогади мешканки села Піски Тамари Задираки, яка стверджувала, що «Богдана» 11 або 12 березня застрелили червоноармійці Сибірської дивізії: «Коли він забіг у сад, вояки його обступили і почали бити. Вони прийняли його за німецького шпигуна. Він заговорив з вояками – казав, що не німець, і просив здати його у комендатуру. Я зірвалася з місця і підбігла до хлопців, кажу їм: «Він же не німець!» А вони: «Ти його знаєш?» «Ні, не знаю, але чую польський акцент, так говорять західні українці». Він зрозумів, що я його намагаюся захистити, і вже вмираючим голосом промовив: «Я Богдан, українець зі Львова», – і невдовзі помер». За цією ж версією, його поховали на городі Тамари Задираки. А перед тим, як його тіло засипати землею, жителі села Піски зняли з нього одяг. За іншою версією, навесні 1944 року Богдан втік спочатку в західні області України, а потім нібито у Відень, і до 1963-го проживав за кордоном. Проте ніяких документальних свідчень, які б пролили світло на те, як склалась доля Богдана, не знайдено.
