Маркіз де Кюстін (d'Astolphe de Custine) - французький дипломат, письменник, мандрівник (1790 - 1857) про царську Росію в книзі «La Russie en 1839»
Адже ще трохи більше ста років тому росіяни були справжніми татарами. І під зовнішнім лоском європейської елегантності більшість цих вискочок цивілізації зберегла ведмежу шкуру — вони лише вивернули її хутром усередину. Але досить трохи їх поскребти — і ви побачите, як шерсть вилазить назовні й стовбурчиться.
Росіяни сп’янілі рабством до втрати свідомості... Честолюбні, самовдоволені, хвалькуваті... Неоригінальні, бо позбавлені творчих обдарувань і природного розуму... Хитрі й ліниві, здатні працювати лише за високу винагороду, а не так, як у Європі — для блага інших... Боягузливі, і якщо вони безстрашні в бою, то лише тому, що через своє невігластво вірять обману начальства, що, загинувши, через три дні воскреснуть і опиняться вдома... Народ живе у вічному страху; і всім у Росії й завжди керує страх... Росіяни брехливі й підступні, бо всі їхні чесноти насправді є результатом удавання й обману... Усі ввічливі один з одним, але тут ввічливість — це не що інше, як мистецтво взаємно приховувати той подвійний страх, який кожен відчуває й навіює... Прославлена гостинність московитів також перетворилася на надзвичайно тонку політику, яка полягає в тому, щоб якомога більше догодити гостям, витративши якомога менше щирості...
Ця імперія, попри всю свою неосяжність, є не що інше, як в’язниця, ключ від якої перебуває в руках імператора. Треба жити в цій пустелі без спокою, у цій в’язниці без відпочинку, що зветься Росією, щоб відчути всю свободу, надану народам в інших країнах Європи, яким би не був там прийнятий спосіб правління… Прощення було б небезпечним уроком для такого черствого в глибині душі народу, як російський. Правитель опускається до рівня своїх диких підданих; він так само безсердечний, як і вони, він сміливо перетворює їх на худобу, щоб прив’язати до себе: народ і володар змагаються в обмані, забобонах і нелюдяності…
Росіяни поширюють навколо себе доволі неприємний запах, який дає про себе знати навіть на відстані. Від світських людей пахне мускусом, від простолюду — кислою капустою, цибулею й старою дубленою шкірою. Звідси ви можете зробити висновок, що тридцять тисяч вірнопідданих імператора, які з’являються до нього в палац першого січня з привітаннями, і шість чи сім тисяч тих, що бувають у петергофському палаці в день тезоіменитства імператриці, повинні приносити із собою грізні аромати...
Науковий дух відсутній у росіян, у них немає творчої сили, розум у них за природою лінивий і поверховий. Якщо вони й беруться за щось, то лише зі страху. Страх може штовхнути їх на будь-яке підприємство, але він же заважає їм наполегливо прагнути до заздалегідь наміченої мети. Геній за своєю природою споріднений із героїзмом, він живе свободою, тоді як страх і рабство мають лише обмежену сферу дії, подібно до тієї посередності, знаряддям якої вони є… Розумові росіян бракує імпульсу, як їхньому духові — свободи. Вічні діти, вони можуть на мить стати переможцями у сфері грубої сили, але ніколи не будуть переможцями в царині думки.
У відносинах росіян з іноземцями панує дух випробування, дух сарказму й критики; вони ненавидять нас — як кожен наслідувач ненавидить зразок, якому слідує; допитливим поглядом вони шукають у нас вади, палаючи бажанням їх знайти… Я не засуджую росіян за те, якими вони є, але я дорікаю їм за претензію здаватися такими самими, як і ми. Вони ще зовсім некультурні. Це не позбавляло б їх надії стати такими, якби вони не були поглинуті бажанням по-мавпячому наслідувати інші нації, водночас висміюючи, як мавпи, тих, кому вони наслідують.
У росіян є лише назви всього, але нічого немає в дійсності. Росія — країна фасадів. Прочитайте етикетки — у них є цивілізація, суспільство, література, театр, мистецтво, науки, а насправді в них немає навіть лікарів… Якщо ж ви випадково покличете російського лікаря, який живе поблизу, можете вважати себе заздалегідь мерцем.
Уряд у Росії живе лише брехнею, бо і тиран, і раб бояться правди. Тому, хто мав нещастя народитися в цій країні, залишається шукати розради лише в гордовитих мріях про світове панування. Брехати тут — означає охороняти владу, говорити правду — руйнувати її. Росіяни… можуть на мить стати переможцями у сфері грубої сили, але не можуть стати переможцями в царині думки. А народ, не здатний нічого навчити підкорені народи, недовго залишається найсильнішим. Найбільше задоволення цьому народові приносить пияцтво, інакше кажучи — забуття.
Ця країна, правду кажучи, чудово підходить для будь-якого роду ошуканств; раби є й в інших країнах, але щоб знайти стільки рабів-придворних, треба побувати в Росії. Не знаєш, чому більше дивуватися — чи безрозсудству, чи лицемірству, що панують у цій імперії.
.jpg)