Українські новорічні поштівки. (фотоальбом)

Українська новорічна поштівка "З новим роком!" худ. М. Туміна. 1956 р.

Українські новорічні поштівки друкували видавництва: «Мистецтво», «Радянська Україна», «Прапор», «Укрдержвидав»,  «Укррекламафільм», «Укрфото», Державне виробництво образотворчого мистецтва.  Листівки українською мовою зустрічаються досить рідко. Вони виконані у радянській стилістиці, лише на деяких з них зустрічається традиційний український орнамент, шрифт, а також національні символи – вишитий рушник, куманець та ін. В СРСР поштівки використовували як з пропагандистською метою, так і для висвітлення головних подій у державі.

Перші українські різдвяні та новорічні поштівки почали видавати в Києві ще на початку ХХ ст. Восени 1929 року в СРСР Новий рік і Різдво були оголошені звичайними робочими днями, а будь-які святкування  заборонялися. Зимові свята обізвали «буржуазної затією». У грудні та січні спеціальні патрулі з добровольців ходили по вулицях і заглядали у вікна, перевіряючи виконання урядового указу. Новорічна ялинка перейшла на нелегальне становище. Ті, хто не хотів позбавляти своїх дітей свята, робили це таємно. Ситуація змінилася в 1935 році. Тодішньому секретареві ЦК Компартії більшовиків України Павлу Постишеву вдалося-таки переконати Сталіна, що красуня-ялинка з «попівського дерева» цілком може перетворитися на символ щасливого дитинства в СРСР. Новий 1936 рік вже зустрічала вся країна, нарядивши ялинки й підписавши саморобні поштівки. Святкування Нового року стало невід'ємною частиною радянського життя.

Упродовж 1937-1939 років новорічні поштівки в СРСР друкувалися невеликими тиражами (заборонені в 1929 р.).  Перші радянські фронтові новорічні поштівки були видані до Нового 1942 р. Найпопулярнішими були поштівки з написами «Новогодний привет героическим защитникам Родины!» і «Новогодний привет с фронта!».

Чому розумні люди ЗНИКАЮТЬ із суспільства — Карл Юнг

Bollingen Tower - будова, створена швейцарським психіатром та психологом Карлом Густавом Юнгом.

Чи замислювалися ви коли-небудь, куди зникають найрозумніші люди, яких ви знали?

Той блискучий друг з університету з оригінальними ідеями, про якого ви давно нічого не чули. Той колега, який завжди помічав те, що інші не помічали, раптом звільнився без пояснення причин і видалив усі свої акаунти в соціальних мережах.

Усі називали його генієм і пророкували йому велике майбутнє. Він просто поїхав кудись далеко і обірвав усі зв’язки.

Куди він зник? Чи зазнав він невдачі? Чи був зламаний? Чи здався?

Читайте також:  10 самих моторошних уроків як переграти 99% людей: Макіавеллі

Одкровення Карла Юнга змінить ваше уявлення про це.

Високоінтелектуальні люди зникають не через провал. Вони йдуть, тому що суспільство змушує їх бути кимось іншим. І одного дня вони просто припиняють удавати.

Якщо ви коли-небудь відчували бажання розчинитися, замкнутися в собі, відсторонитися від усього — дослідження Юнга показують, що з вами все гаразд.

Це раціональна відповідь на світ, який карає вас за те, що ви справжні.

Ця модель постійно повторюється протягом усієї історії.

Про парадокси гендерної ідеології

Сьогодні говорити про стосунки між чоловіком і жінкою річ невдячна.

• З одного боку, ця тема стала майже нав’язливою: масова культура постійно її експлуатує, перетворюючи інтимність на товар.
• З іншого - будь-яка спроба серйозної розмови про чоловіче і жіноче відразу потрапляє у поле ідеологічних підозр.

Ми опинилися між двома крайнощами.

• З одного боку гіперсексуалізація споживацького суспільства, де стосунки редукуються до ринку бажань.
• З іншого ідеологія гендерного апартеїду, яка підозріло ставиться до самої ідеї статевої різниці.

У такому середовищі знайти спокійний і людський погляд на взаємини між чоловіком і жінкою стає дедалі складніше.

Читайте також:  Людина є єдиною істотою, яка народжується двічі

«Приєднання чи возз’єднання?» - книга, яку боялася імперія!

У Радянському Союзі історію формували не архівні документи — її диктувала КПРС

Особливо це стосувалося однієї події, яку роками повторювали як святу істину: Переяславської ради 1654 року.

У підручниках, газетах, фільмах і виступах партійних керівників ця подія подавалася однаково. Українці нібито «віками прагнули возз’єднатися з російським народом», а союз із Московією подавався як природний і бажаний фінал української історії.

Читайте також: Так звані “русскіє” — спадкоємці Орди, а не Русі

Ця формула звучала настільки часто, що для багатьох стала беззаперечною правдою.
Але в середині 1960-х один український історик вирішив уважно перевірити, чи відповідає ця історія реальним документам.

Його звали Михайло Брайчевський.

Він не був політиком і не виголошував гучних маніфестів. Його зброєю були архіви, джерела і холодна наукова логіка. Працюючи з документами XVII століття, він дедалі більше переконувався: офіційна версія радянської історії не витримує перевірки фактами.

10 самих моторошних уроків як переграти 99% людей: Макіавеллі

Протягом усього життя вас вводили в оману, переконуючи, що наполеглива праця та чесність є єдиними гарантіями успіху. Але озирніться навколо: справжні переможці ніколи не дотримувалися цих прописів. П'ять століть тому Макіавеллі всебічно задокументував реальну механіку влади, створивши відверте керівництво до того, як формувати реальність, а не лише реагувати на неї.

Ймовірно, ви перебуваєте в постійному пошуку тієї самої прихованої переваги або секрету, який пояснить, чому одні люди граючись керують реальністю, тоді як ви все ще намагаєтесь розібратися в правилах гри.

Висловимо думку, яка, найімовірніше, викличе у вас обурення:

Протягом усього життя вас вводили в оману, переконуючи, що наполеглива праця і кристальна чесність — це єдині гарантії успіху. Але озирніться довкола і визнайте суворий факт: справжні переможці ніколи не дотримувалися цих рецептів, і правила їхньої гри завжди були іншими.

П’ять століть тому Нікколо Макіавеллі став свідком найжорсткішої боротьби за владу в декораціях ренесансної Італії, де королівства руйнувалися за одну ніч, а цинічні стратегії створювали великі династії, поки хороші люди помирали в бідності.

Він скрупульозно задокументував кожен хід, створивши не просто історичну хроніку, а неприкритий кресленик реальної механіки влади.

Читайте також:  Кращі афоризми та цитати Нікколо Макіавеллі

Те, шо ви прочитаєте далі — це не суха теорія, а результат аналізу дій еліти. Тієї самої верхівки, яка формує реальність, замість того щоб просто реагувати на неї.

Ці 10 уроків проводять чітку межу між тими, хто веде, і тими, кого ведуть. І щойно ви навчитеся розпізнавати ці патерни, ви почнете помічати їх усюди.

Вам доведеться вирішити, чи справді ви готові дізнатися правду. Адже невігластво дарує комфорт, тоді як знання вимагають дій і відповідальності.

Якщо ви все ще тут і маєте намір зруйнувати ілюзії, напишіть у коментарях фразу:
«Я обираю усвідомленість», — і ми перейдемо до першого принципу.

Правило номер один говорить:

Психологія людей, які легко забувають імена (і це зовсім не випадковість)

Ви дивитеся людині прямо в очі, тиснете їй руку, ввічливо киваєте, дозволяючи їй говорити, відзначаючи інтонації, міміку, жести. І раптом майже миттєво вас накриває тривожне усвідомлення.

Ви не знаєте, як її звати.

Ім’я зникло — не вислизнуло, а саме стерлося, ніби звукова доріжка вашого життя на частку секунди перескочила, залишивши провал там, де щойно було щось важливе.

Ви продовжуєте усміхатися, зберігаєте зоровий контакт. Ваше обличчя залишається спокійним, зібраним, соціально бездоганним, але за цією зовнішньою рівновагою — напруження, внутрішній поспіх, майже паніка.

Ви гарячково прокручуєте в голові останні секунди, намагаючись вловити відгомін звуку, тінь складу, хоча б ритм імені — але замість цього порожнеча. Біла пляма саме там, де мала закріпитися її особистість.

І тут важливо почути головне: ви не самі.

І що ще важливіше — з вами нічого не зламалося.

Ви не неввічливі, ви не дурні. У вас не починається рання втрата пам’яті. І вам не байдуже — інакше ви б цього навіть не помітили.

Те, що сталося за ці кілька секунд, — не збій інтелекту і не дефект уваги. Це робота складного, тонкого і, на жаль, вкрай незручного механізму вашого несвідомого.

Маркіз де Кюстін про царську Росію і росіян. Цитати з книги «Росія у 1839 році» - «La Russie en 1839»

Маркіз де Кюстін (d'Astolphe de Custine) - французький дипломат, письменник, мандрівник (1790 - 1857) про царську Росію в книзі «La Russie en 1839»

Адже ще трохи більше ста років тому росіяни були справжніми татарами. І під зовнішнім лоском європейської елегантності більшість цих вискочок цивілізації зберегла ведмежу шкуру — вони лише вивернули її хутром усередину. Але досить трохи їх поскребти — і ви побачите, як шерсть вилазить назовні й стовбурчиться.

Росіяни сп’янілі рабством до втрати свідомості... Честолюбні, самовдоволені, хвалькуваті... Неоригінальні, бо позбавлені творчих обдарувань і природного розуму... Хитрі й ліниві, здатні працювати лише за високу винагороду, а не так, як у Європі — для блага інших... Боягузливі, і якщо вони безстрашні в бою, то лише тому, що через своє невігластво вірять обману начальства, що, загинувши, через три дні воскреснуть і опиняться вдома... Народ живе у вічному страху; і всім у Росії й завжди керує страх... Росіяни брехливі й підступні, бо всі їхні чесноти насправді є результатом удавання й обману... Усі ввічливі один з одним, але тут ввічливість — це не що інше, як мистецтво взаємно приховувати той подвійний страх, який кожен відчуває й навіює... Прославлена гостинність московитів також перетворилася на надзвичайно тонку політику, яка полягає в тому, щоб якомога більше догодити гостям, витративши якомога менше щирості...