Рейдж-бейтінг

Рейдж-бейтінг (від англ. rage baiting — «приманка на лють», «провокування гніву») — політтехнологічний та комунікаційний прийом, що полягає у свідомому створенні або поширенні інформаційного контенту, покликаного викликати у цільової аудиторії сильне обурення, гнів чи моральне збудження з метою максимізації охоплення, залученості та впливу на громадську думку. На відміну від звичайної провокації, рейдж-бейтінг використовує алгоритмічні особливості соціальних мереж, які однаково винагороджують як позитивні, так і негативні реакції користувачів.

У політичних технологіях рейдж-бейтінг застосовується для:

• мобілізації власного електорату через культивування почуття загрози або несправедливості;
• дискредитації політичних опонентів шляхом навмисного акцентування найбільш суперечливих або емоційно заряджених аспектів їхньої діяльності;
• зміщення суспільного порядку денного від небажаних тем до штучно створених інформаційних конфліктів;
• стимулювання вірусного поширення політичних повідомлень завдяки масовому коментуванню, репостам і медійним дискусіям.

Типовими інструментами рейдж-бейтінгу є провокаційні заголовки, вирвані з контексту цитати, навмисно поляризуючі формулювання, маніпулятивні меми, образливі узагальнення, перебільшення та демонстративне порушення суспільних табу. Їхньою метою є не переконання аудиторії за допомогою аргументів, а виклик максимальної емоційної реакції, що збільшує видимість повідомлення в інформаційному просторі.

Цифровий фашизм

Цифровий фашизм — поняття, яке використовується в політичній філософії, соціології, медіадослідженнях та дослідженнях авторитаризму для позначення форм фашистської або неофашистської політики, пропаганди, організації та контролю, що здійснюються за допомогою цифрових технологій, мережевих платформ, алгоритмів, великих масивів даних та систем цифрового нагляду.

Термін набув поширення у XXI столітті у зв'язку зі зростанням ролі соціальних мереж, онлайн-платформ, штучного інтелекту, автоматизованої пропаганди та цифрового спостереження у політичному житті. У науковій літературі цифровий фашизм розглядається як модернізована форма фашизму, що використовує новітні технологічні засоби для досягнення традиційних авторитарних цілей.

Топ-10 тактик маніпуляції та способи протидії їм

Маніпуляція полягає в контролі або впливі на почуття, думки чи дії іншої людини заради власної вигоди. У цій статті ви навчитеся розпізнавати різні тактики маніпуляції та дізнаєтеся про ефективні способи протидії їм.

Основні висновки

• Емоційна маніпуляція у стосунках включає такі тактики, як газлайтинг, нав'язування почуття провини та пасивно-агресивна поведінка, що використовуються для контролю почуттів і вчинків іншої людини.
• Розпізнавання ознак маніпуляції, таких як постійне заперечення подій або навіювання людині сумнівів у собі, має вирішальне значення для захисту психічного здоров'я та встановлення здорових особистих меж.
• Протидія маніпуляціям вимагає встановлення чітких особистих меж, звернення по професійну допомогу та використання ефективних стратегій спілкування, які послаблюють вплив маніпулятора.

10 моторошних трюків, за допомогою яких контролюють маси

Aрсенал для зомбування

Ноам Хомський – професор мовознавства в Массачусетському технологічному інституті, лінгвіст, філософ, громадський діяч, автор книг і політичний аналітик вважається одним з найвидатніших мислителів нашого часу, розповідає El Club de los Libros Perdidos.

Його книги розійшлися по всьому світу. Особливо популярним став складений ним список про способи маніпулювання людською свідомістю, до яких вдаються ЗМІ та уряд.

1. ВІДВОЛІКАННЯ УВАГИ

Основним елементом управління суспільством є відволікання уваги людей від важливих проблем і рішень, прийнятих політичними та економічними правлячими колами, за допомогою постійного насичення інформаційного простору малозначними повідомленнями.

Прийом відволікання уваги вельми істотний для того, щоб не дати громадянам можливості отримувати важливі знання в області сучасних філософських течій, передової науки, економіки, психології, нейробіології і кібернетики.

Натомість цього інформаційний простір наповнюється новинами спорту, шоу-бізнесу, містики та інших інформаційних складових, заснованих на реліктових людських інстинктах від еротики до жорсткої порнографії і від побутових мильних сюжетів до сумнівних способів легкої і швидкої наживи.

Як домовлятися з тими, хто сильніший за тебе — 8 правил Макіавеллі

Переговори з рівним — це шахи.

Переговори з тим, хто сильніший, — це шахи, де в нього більше фігур, краща позиція, і він знає твій наступний хід.

Більшість людей заходить у цю партію з правилами першої гри, тому програють ще до того, як сідають за стіл. Макіавеллі зрозумів асиметрію переговорів раніше, ніж це стало предметом вивчення.

Він називав її пасткою слабкого.

Коли слабкий намагається поводитися як рівний, він програє вдвічі. Один раз — тому що слабший, другий — тому що обрав неправильну стратегію.

Розберемо вісім правил, які змінюють це. Не через ілюзію рівності, а через точне розуміння того, що відбувається насправді, коли сили нерівні, і що з цього можна використати.

Почнемо з того, що саме руйнується у стандартних правилах переговорів, коли навпроти тебе людина з грошима, статусом або владою.

Стандартні правила переговорів ґрунтуються на кількох припущеннях:

• що обидві сторони приблизно однаково зацікавлені в угоді;
• що обидві сторони зазнають порівнянних витрат, якщо переговори проваляться;
• що в обох сторін час і тиск приблизно однакові;
• що інформація розподілена більш-менш симетрично.

Жодне з цих припущень не виконується, коли навпроти тебе хтось сильніший.

Почнемо з найочевиднішого — із зацікавленості в угоді.

Коли інвестор розглядає десятки проєктів, а ти один із них, його зацікавленість саме в тобі невисока. Коли великий роботодавець веде переговори про умови з одним із сотні кандидатів, симетрії немає. Коли клієнт із великим бюджетом обирає між кількома постачальниками, його втрата від відмови від тебе незначна, твоя — значна.

Асиметрія зацікавленості — це перша проблема. Вона робить неможливим стандартний принцип взаємної вигоди, тому що в однієї сторони вигода є, а в іншої — варіанти.

Ці 8 фраз одразу викривають дурня! Ви чуєте ці фрази щодня!

Є люди, після розмови з якими відчуваєш себе так, наче вийшов із болота: щось липке, важке, і не розумієш, що це взагалі було. А є люди, після яких ти заряджений, думаєш, відчуваєш щось нове.

Відмінність між ними не в освіті, не в грошах, не в тому, скільки книжок вони прочитали. Різниця в тому, як вони говорять. Бо мова - це дзеркало. Те, що ти говориш щодня, показує, як ти думаєш. А як ти думаєш, так ти і живеш.

Розберемо вісім фраз, які люди кажуть постійно, не помічаючи, що цими фразами самі себе викривають. Не в тому сенсі, що вони погані чи дурні. Ні. Просто ці фрази показують певний спосіб мислення, спосіб, який тримає людину на місці.

І найцікавіше: ти, скоріш за все, чуєш ці фрази щодня.

Може, від колег, може, від рідних, а може, і від себе самого. Без осуду. Просто дивимося в дзеркало разом.

Частина перша. «Мені просто не щастить»

Ось уявіть собі двох людей.

Один відкрив бізнес. Не пішло. Каже: «Мені просто не пощастило. Час був не той».

Другий відкрив бізнес. Не пішло. Каже: «Окей, що я зробив не так? Де я прорахувався?»

Хто з них через рік буде ближче до успіху?

Філософ Вахтанг Кебуладзе: «Руssкіє – це історична хвороба. І від неї треба лікуватися»

«Руssкіх не існує», — каже публіцист, перекладач, філософ Вахтанг Кебуладзе. Росія змогла створити імперію, але не спромоглася стати політичною нацією: «Будь-яка людина, яка говорить: «я руssкій», водночас говорить: «я імперець, я ксенофоб і ненавиджу людство». 

Чому Заходу так важко зрозуміти природу російського світу смерті? Чому росіяни обирають зло і чи можуть інакше? 

Є злочинці: Путін, колективний Кремль, воєнні злочинці, садисти на кшталт Пригожина, усі ці зграї «Вагнера», кадирівці, тисячі кримінальних злочинців, яких треба судити. Є ті хто забезпечує всім необхідним для вбивств бандформування під назвою "Армія РФ". Є ті хто виготовляють знаряддя вбивства - пакети, бомби, танки, гармати, літаки, есмінці, підводні човни тощо. Вся росія так чи інакше працює на війну, на вбивства, на знищення українських міст. Тому винні всі росіяни. Моральна відповідальність — не юридична, не кримінальна, а моральна — за весь цей жах, який вони несуть у світ, і не лише в Україну, а й у Сирію, Грузію, Африку, вона лежить на всіх росіянах.