Уривок з книги французького професора середньовічної історії та фахівця із західної символіки Мішеля Пастуро «Кольори наших споминів» про зелений колiр.
Забобони у зеленому
Утім, найбільшу кількість забобонів породжує не чорний. У цьому його набагато випереджає зелений. Деякі люди нізащо не вдягнули б одяг цього кольору. Дехто не сприймає як подарунок смарагд, бо вважає його таким, що приносить нещастя. Ще хтось не сів би на корабель, пофарбований у зелений колір. Cеред тих, хто страждав на фобії, пов’язані із зеленим, були й відомі люди. У Франції це, наприклад, Мішель Летельє (1603–1685), батько Маркіза де Лувуа, державний секретар із питань оборони, а згодом канцлер, імовірно, найвпливовіший персонаж після короля й набагато владніший за Кольбера. Він настільки лякався зеленого, що заборонив його в усіх своїх помешканнях, змінив колір на своєму гербі (раніше на ньому зображення ящірок було зеленого кольору) і заборонив зелені мундири в усіх частинах армії Людовіка 14, включаючи іноземні. Але ще відоміша фобія Шуберта, яка взагалі перетворилася на легенду. Великий музикант стверджував, що був «ладний забратися на край світу, аби не бачити цього проклятого кольору». Коротке життя Шуберта (він помер 1828-го у 31 рік) було такою низкою бід, невдач і страждань, що мимоволі постає запитати: чи була фобія зеленого кольору, якого годі уникнути повністю, бодай чимось мотивована?