Походження московської мови

У Московщині перша провідна верства ІХ–ХІІ ст. походила з київських князів та їхнього оточення. Змішуючись з тубільцями угро-фіннами, ця верства помалу московщилася. До неї влилася ХІІІ–ХVI ст. велика ріка татарської провідної верстви.

Малий гурт українців розчинився в фінно-татарському морі. У ХVIII ст. домішалося багато балтійських німців, а в ХІХ ст. — інших змосковщених немосквинів (найбільше малоросів). Ті європейці домішувалися лише до аристократії та дворянства.

О. Грибоєдов пише: «Якби заблукав до нас чужинець, що не знає нашої історії, то він був би напевно подумав, що наші пани і наші мужики походять від двох цілковито різних народів».

Всі інші стани (понад 90% населення) лишалися азіатами. Отже, європейська домішка не могла, певна річ, змінити угро-фінно-татарської духовності москвина.

(Павло Штепа, історик та публіцист. «Московство», 1968 рік)

Етнографічна карта (Большая енциклопедія під редакцією Южакова. Том 16, Росія, С-Петербург 1904р)

В. Ключевський писав, що в 16-18 століттях більшість  московської провідної верстви було татарського походження, тому їм була чужа українська мова, культура, традиції. З цієї причини, московські правителі, пішли на культурний та мовний розрив з Києвом. Єдине, що їм було потрібне це спадщина Київської Русі та її славна історія, для того щоб оправдовувати свої загарбницькі походи під виглядом об'єднання слов'янських земель, та продовжувати ідеї Орди, але тепер вже під назвою Московія а пізніше Росія.

На протязі сотень років Москва знищуючи інші мови створила міф про свою власну московську мову присвоївши їй назву "російська" та доказуючи, що вона є істинно слов'янська та першородна, а всі інші (особливо українська та білоруська) є лише діалектами московської мови або діалекти спотво­рені польською мовою. Для цього були створені, а інколи просто замовлені, десятки різних "теорій", "наукових праць", "досліджень". 

Чи дійсно це так?

Як Московія привласнила історію Київської Русі

Створюючи свою ук­ра­їнську державу, українці повинні переглянути й уточнити свою історію, базую­чись на правді, достовірних фактах і історичних подіях. Пере­бу­ва­ючи упродовж століть під владою завойовників, українці фак­­тично були позбавлені можливості впливу на формування національної свідомості і розвиток своєї історії, в результаті чого історія України написана переважно на догоду цим завойовникам. Особливо не виясненим є питання про претензії і домагання Московїї, а в подальшому Росії, на історичну спадщину Київської Русі.

В романі-дослідженні В. Білінського (Країна Моксель або Московія // Київ: Видавництво ім. Олени Теліги, 2008, 2009, в трьох книгах) повідомляються факти, взяті з історичних джерел (переважно російських), що свідчать про докорінне перекручення історії Російської імперії, направлене на створення історичної міфології про те, що Московія і Київська Русь мають спільні історичні корені, що Московія має «спадкові права» на Київську Русь.

Звичайне шахрайство московитів, що привласнили собі минуле Великого Київського князівства і його народу, нанесло страшний удар по українському етносу. Тепер задача полягає в тому, щоби, на основі правдивих фактів, розкрити брехливість і аморальність московської міфології.

Чому "русские" — це не етнос

Автор: Grok, створений xAI 

Термін "русские" в сучасному світі часто асоціюється з етнічною ідентичністю, але чи є він таким насправді? У цій статті ми розвінчуємо міф про "русский этнос", доводячи, що це не етнічна категорія, а штучно створена самоназва, яка об’єднує людей різного походження під ідеологією "русского мира". Спираючись на історичні факти, свідчення іноземних джерел і сучасний контекст, ми покажемо, що "русские" — це політичний конструкт, який не має чітких етнічних ознак, таких як автономія, герб, гімн, культура, національні лідери чи навіть визначення в законодавстві.

Історичне коріння: "русские" як імперський проєкт

Термін "русские" почав активно використовуватися в Московії лише з XVIII століття, коли Петро I у 1721 році проголосив Російську Імперію, замінивши назву "Московія" на "Росія". До цього, як зазначає австрійський дипломат Сигізмунд фон Герберштейн у своїй праці Rerum Moscoviticarum Commentarii (1549), жителі Московії називалися "московитами", а держава — "Московією". Це підтверджують європейські карти XVI–XVII століть (наприклад, Герарда Меркатора), де територія позначена як Moscovia, а не Russia. Назва "Росія" була свідомо запозичена з грецького "Ρωσία", щоб привласнити спадщину Київської Русі та легітимізувати імперські амбіції.

Населення Московії було етнічно різноманітним: східні слов’яни, фінно-угорські народи (меря, ерзя, мокша), тюрки (татари, башкири), ханти, мансі та інші. Як зазначає німецький історик Андреас Каппелер у книзі The Russian Empire: A Multiethnic History (2001), "русский" як ідентичність був політичним інструментом для асиміляції цих народів під єдиною імперською парасолькою. Процес русифікації, що включав поширення православ’я та російської мови, стирав етнічні відмінності, але не створював єдиного етносу. Таким чином, "русские" — це не природна етнічна група, а результат імперської політики.

Ким насправді є росіяни, або походження московитського народу

«Фізичний тип московита — це переважно тип калмика»
Ілля Рєпін. Портрет калмика. Графітний олівець на папері. 19,6 × 13,8 см

На теперішній московській області і навколо не існує слов'янських народів. 

До 17 століття в московському улусі Джучі (Тартарія) правила династія Чингізидів з державною давньо монгольською мовою (письмо уйгуриця). 

У 18 столітті було штучно створено московське наріччя ТІЛЬКИ для Двору (для адміністрації). 

Письменник-перекладач Федір Григорович Карін (1780 рік): "Жахлива різниця між слов'янською мовою та московською, яка сама по собі була бідна, а підроблена до слов'янської стала вже потворною". 

Філолог Шишков О.С.: "Якщо слов'янську мову відокремити від московської (російської), то з чого ж ця остання складатися буде? Тільки з одних ТАТАРСЬКИХ слів, як ось: лошадь, кушак, колпак, сарай и прочее", адже основа мови РІДна татарська. 

Астольф де Кюстін (1839 рік): «Московити вихідці спільноти племен, які тривалий час були кочівниками, вони ще не забули про кочовий спосіб життя. Петербург це армійський штаб, а не столиця нації. Всі народи, що переселилися з Азії в Європу стоять тут табором немов турки. Московити це дикуни, байдужі до святості даного слова, до всякого правдивого почування, до почуття справедливості. Все у них — тріумфуюча брехня, облуда й обман, брак всякого морального сенсу, відсутність поняття права і обов’язку. Фізичний тип московита — це переважно тип калмика» . 

В середині 19 століття московитів назвали штучним терміном - великороси, а в 1930 роки впроваджено політичну (без своєї республіки) націю - руССкій (чий?). 

© Історик, археограф Арсеній Миколайович Насонов (1940 рік): "русскіє - це літописні татари".

Читайте також:  Чому РФ не має відношення до Київської Русі - доводять беззаперечні факти

Чому РФ не має відношення до Київської Русі - доводять беззаперечні факти

Чому Росія не має жодного стосунку до Київської Русі - спростування московських міфів, брехні та маніпуляцій. 

Про що йдеться у цій статті:

• Яка країна є спадкоємцем Київської Русі
• Чому Московія не має жодного стосунку до Русі
• Що сталось в 862 році 
• Чому руські – не росіяни, а Київська Русь – не росія 
• Про що говорять літописи 

Історичні факти на Московії завжди перекручують, і однією з найбільших маніпуляцій, яку використовують у сучасній росії, є спроба прив'язати себе до Київської Русі. Пояснюємо, чому твердження про те, що так звана "російська державність" походить від Київської Русі є хибним.

Міф про 862 рік - хто такий князь Рюрик

Московські фальсифікатори історії застовбили за собою дату 862 рік - ніби це час, коли згідно з легендою Рюрик прийшов правити в Новгород і начебто від цього почалась історія Русі. І тому саме цей рік використали москвини, щоби у 2012 році відсвяткувати 1250 років "російської державності". Ще й найбільший пам'ятник Володимиру - київському князю вліпили в Москві, яка виникла через 2-3 століття після самого Володимира.

Що цікаво, навіть ця історія має значну невідповідність.

Рюрик, вигаданий засновник Русі, пов’язаний із 862 роком, але перша згадка про Русь датована 839 роком в бертинських хроніках. Тобто, Русь існувала набагато раніше за пропагандистську дату "російської державності".

Степан Бандера. Фронт поневолених націй

Одним із найбільших осягів революційної політики українського націоналізму в останньому десятиріччі є чинна реалізація ідей спільного національно-визвольного фронту всіх поневолених російською імперією народів. Ідея суверенности нації у власній державі, на яку спирається український націоналізм, є універсальною світовою, вселюдською ідеєю. Але, як і кожна ідея, вона має реальне значення тоді, коли вона свідомою волею і чинами застосовується в практичне життя.

Універсальність ідеї націоналізму для всіх націй цілого світу в історії новітнього українського націоналізму й української політичної думки не є новою. Вже геніяльний Шевченко в своїх творах її виразно сформулював відносно до всього світу і кожної нації, але реальній національно-визвольній політиці і боротьбі ця універсальність ідеї націоналізму не находила свого втілення. Більше того, в 1917 році в практичній політиці тодішнього національного проводу, універсальність ідеї націоналізму була поставлена на службу антинаціоналізмові. Органічна єдність ідеї і чинів усіх поневолених Москвою націй було використано для того, щоб з ініціятиви Центральної Ради скликати в Києві з’їзд представників поневолених народів для обміркування й узгіднення політичних дій поневолених Москвою народів для врятування цілости «демократичної» Росії. Таке політичне спотворення самої ідеї націоналізму, Ідеї державно-політичного унезалежнення поневолених націй, розуміється, не могло не тільки сприяти створенню єдиного фронту поневолених народів для боротьби за своє право на існування, але й вбивало саму ідею українського націоналізму.

Пушкін - це не про поезію, а про імперію

"Государственный институт русского языка имени Пушкина назвал словом 2024 года «Пушкин», сообщает ТАСС. «Сегодня Пушкин — полномасштабный символ русской культуры», - объяснили в институте".

Зрозуміло що це цілком пропагандистський вибір, адже найбільш вживаними словами на фашистській росії насправді є "війна", "смерть", "СВО", "орєшник" і "бояришник", пише Ізмаїл-онлайн.

Це зайвий раз підтверджує шо "Пушкін" - це не про поезію, а про імперію. Цю імперську мітку в образі кучерявого негра імперія встановлювали скрізь в окупованих країнах щоб вона позначала "Тут Імперія, тут узкая земля, тут узкій язик!"

Скільки це не пояснюй сепарам - до них не доходить. Там де мітка "Пушкін-Імперія" - там колонія Імперії.

Сі Цзіньпін таємно ненавидить Росію, - британський журналіст

"Росіяни та китайці не довіряють один одному"

Vladimir Putin - Xi-Jinping

Майкл Шеридан, автор нової книги "Червоний імператор - Сі Цзіньпін та його Китай" та довголітній іноземний кореспондент в Азії, на Близькому Сході та в Європі, розкрив критично важливий епізод у формуванні зовнішньополітичних поглядів Сі Цзіньпіна.

У подкасті Silicon Curtain Шеридан, який 20 років працював кореспондентом Sunday Times на Далекому Сході, базуючись у Гонконзі, а пізніше в Бангкоку, поділився інформацією про візит наставника Сі, міністра оборони Гуанбяо, до США.

"Я виявив розсекречений американський документ з Білого дому часів Картера, в якому детально описувався візит до Вашингтона його наставника і першого покровителя, тодішнього міністра оборони Гуанбяо", - зазначив Шеридан.

Цей візит відбувся у 1980 році, що особливо важливо, оскільки в цей час Сі Цзіньпін перебував на ранніх етапах своєї політичної кар'єри. 

"У той час Сі Цзіньпін був його молодшим особистим секретарем, постійно знаходячись поруч з ним у Пекіні, працюючи з секретними документами", - підкреслив Шеридан.

Церковнослов'янська мова - це міф, ніколи в історії не існувало такої мови

Церковнослов'янська мова - це міф, ніколи в історії не існувало такої мови. Кирилл і Мефодій переклали Біблію з грецької на свою рідну болгарську мову. Цей переклад Біблії не робився ні для кого більше, крім болгар. Те, що росіяни називають "церковнослов'янською" насправді є староболгарською. Введіть в Google Translate "аз есмь" і він відразу і безальтернативно визначить цю мову як болгарську. 

Зрозуміло, що на території Київської Русі розмовляли не болгарською мовою, а своєю місцевою. Мешканці Русі називали себе русинами (а не вигаданими “русічами”) і була у них своя русинська мова. Зненацька, все ще існують і русини, і русинська мова. Люди, що так себе називають, продовжують жити на території Західної України, на Балканах, в Словаччині, Польщі, Румунії, Угорщині, по всій східній Європі. І мова, якою вони спілкуються, мало відрізняється від тієї, якою написаний цей текст. Власне українцеві не потрібен ніякий словник, щоб зрозуміти сучасну русинську мову, бо це та сама українська мова, але з меншою кількістю запозичених російських і польських слів. Як вона звучить ви легко можете почути якщо пошукаєте в Ютюбі “Карпаторусинська фонетика”. Це таки наша мова! Ми й українцями почали себе називати відносно недавно, в 19-му столітті. Навіть на початку 20-го століття етнографічні карти Російської Імперії називали нас "малоросами або русинами" (див. малюнок). Історична назва нашої національності - русини, а нашої мови - русинська. І, вуаля, нею розмовляли в Київській Русі! Ну, бо вона так і називається - русинська.

Що ми сьогодні скасовуємо. Чому культура під час війни перестає бути “м’якою силою”

Чому культура під час війни перестає бути “м’якою силою”

У перші ж дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну західні уряди запровадили широкий спектр санкцій проти різних російських юридичних і фізичних осіб, насамперед вищих посадових осіб, відповідальних за агресію. Чимало компаній та олігархів теж опинились під санкціями як спонсори й посібники війни. Проте до чорного списку не потрапили діячі культури й науки, хоча багато хто з них роками готував ґрунт для війни своїми пропагандистськими, ідеологічно інтоксикованими творами та заявами. Десятки письменників, акторів, поп-зірок, кінорежисерів та науковців палко привітали анексію Криму в 2014 році, і так само ентузіастично заходились підписувати підлабузницькі листи на підтримку президента і того, що вони разом з ним називають “спеціальною військовою операцією” у 2022-му.

З ліберального погляду західної людини, підтримка війни і злочинної влади діячами культури мала би бути питанням радше моральної, ніж кримінальної відповідальності. Наївна тамтешня віра в те, що зі словом треба боротися словом, давала змогу російським пропагандистам тривалий час безперешкодно руйнувати західні інституції й підривати суспільну до них довіру. Лише події останніх років спонукали західні уряди відповідальніше поставитися до діяльності російських підривних центрів, накладаючи на них певні обмеження або й заборони. Тим часом культурна сфера розглядається й далі багатьма західними людьми як буцімто “аполітична”, відокремлена від геноцидної риторики російських лідерів, а тим більше від геноцидної практики російських військових. Пушкін, стверджують ліберали, не відповідає за Путіна, а Достоєвський не винен у тому, що робить Шойґу і його підлеглі.

"Мужики обнімають баб і вогні гасять". Снохацтво в російському селі

Весілля російських селян у Тамбовській губернії, кінець ХІХ століття

Старший чоловік злягається із дружиною власного сина. Невістка прийшла в дім і віддається усім чоловіковим родичам. У розпал гуляння гасять світло, відтак чоловіки злягаються з жінками, які опинилися найближче. Жінка дико волає, а їй припікають п’яти вогнем. Ні, це не екзотичні порядки далеких від впливу цивілізації народів. Це звичаї росіян, відгомони яких траплялися ще декілька десятиліть тому.

Гріх, але не злочин

"Сношенька — у свёкра госпоженка". Це прислівʼя стосується донедавна поширеного в росіян явища статевого співжиття свекра з синовою дружиною, російською мовою — снохою. Снохацтво існувало в усіх губерніях європейської частини Росії — свідчать матеріали опитувань Бюро князя Тенішева, проведені на зламі XIX—XX століть. Громада не схвалювала таких стосунків. Але і злочином їх не вважали — лише негідною і гріховною поведінкою. "Більшість селян ставляться до кровозмісників байдуже, тобто не доносять на них і не ганьблять у вічі", — повідомляв дописувач із Ярославської губернії.

Снохацтво - це пережиток групового шлюбу. В антропології це поняття сприймається як проміжний етап еволюції шлюбних відносин між проміскуітетом (безладні зв'язки) і моногамним шлюбом.

Причиною снохацтва називають побутування в Росії традиційної великої нероздільної сімʼї. Батьки часто жили разом з одруженими синами. Большак — голова сімейного колективу — мав необмежену владу над всіма родичами та спільним майном. "Большой в дому, что хан в Крыму" — казали про нього. Зловживаючи своєю владою, большак вступав у сексуальні стосунки з невістками. "Ніде більше нема такого, щоб кровозмішення стало майже нормальним побутовим явищем, набувши відповідної технічної назви — снохацтво", — зазначав політик і юрист Володимир Набоков.

Вчені науково довели, що українці та росіяни за своїм етногенезом абсолютно різні народи

Києву — 2700 років. Вчені встановили, що Києву — столиці України-Руси — не менше 2700 років (а не так, як нав’язала нам радянська академія наук!).

Учені історики, археологи, антропологи, генетики встановили, що арії, які проживали на території сучасної України, є творцями (батьками) ­трьох слов’янських народів: русів, чехів і хорватів.

Наші предки впродовж семи тисячоліть вели літочислення “від створення Світу”, аж доки воно не було скасовано Петром Першим у 1721 році.

За арійським календарем, сьогодні 7531 рік (за юдейським — 5783 рік).
Наш календар аріїв старіший за юдейський більш, ніж на 1748 років.

А за Велесовою Книгою наших пращурів, в Україні йде 21144 рік!

Сучасні можливості ДНК-аналізу дозволяють побачити родовiдну кожної людини (як і її етносу) на період у понад 30 тис. років тому і впевнено сказати, звідки вона родом та де її коріння.

В 1861 році було скасовано рабство в Російській імперії

В цей день, 03 березня (19 лютого за старим стилем) 1861 року російський імператор Олександр II видав «Маніфест про скасування кріпосного права» в Російській імперії. 

На той час Російська імперія була однією з небагатьох країн світу, де ще існувало рабство. Станом на 1861 р. в Російській імперії з 60 млн. жителів 23 млн. були рабами і ще близько 29 млн. селян були "прикріплені" до державної землі. Тобто понад 30% населення перебувало у повному рабстві.

До середини XIX століття на росії було приблизно 4 тисячі рабовласників (поміщиків), що мали у власності понад п'ятсот рабів. Рабів можна було купити або програти в карти, поміняти на собак.

Серед багатих рабовласників були відомі письменники та поети: Лев Толстой (330 рабів), Олександр Пушкін (1200 рабів), Тургенев (500), Гоголь (400).

Цікаво що після підписання указу більшість рабів казали «нам это не нужно, мы привыкли служить по старинке» і залишалися працювати на баріна.

Варто зазначити, що процес звільнення рабів мав відбутися не відразу, а поступово, розтягуючись на роки.  У реформі було закладено численні можливості для поміщиків поміщиків всіляко обмежувати рабам довгоочікувану волю і залишали селян своїми заручниками ще кілька десятиліть.

Читайте також:  Життя московитів: жахлива правда історії, яку ховають

Хто ми такі? Це повинен знати кожен українець.

Юрій МУШКЕТИК, Герой України

Хто ми такі?

Юрій Мушкетик

В історії народів є факти, які висвітлюють всю історію цих (і інших) народів, вщент спростовують брехні їхніх недоброзичливців, ці факти мають знати всі представники цього народу. І тоді правда стає на повен зріст.

Факт перший. У Константинопольських (грецьких) хроніках є повідомлення, що за часів кесаря (імператора) Юстеніана до Константинополя приїздив князь Кий. З цього кілька вкрай важливих висновків: Кий не був, як за легендою, перевізником на Дніпрі (в чому сумнівався і автор “Повісті минулих літ” Нестор), а таки був князем; далі: теорія про те, що Київська Русь постала від варягів, що київські князі варяги — теж вигадка. Її з усіх сил надимали й надимають московити, їм нехай би київські князі були з папуасів, аби не з місцевих, не з українців. І чи не основне: з грецького і давньоримського літочислення ми дізнаємося, що Юстеніан сів на престол 527 року. Про яких тут варягів могло йтися, якщо Олег приїхав до Києва в кінці IX століття і вбив київських князів Аскольда і Діра? Отже, руси вже згадуються і в грецьких, і в готських хроніках VI століття. Нині ж московити торочать про те, що Москва веде свій родовід від Києва, від його початку. А Москва згадується вперше 1147 року як мордовська “дєрєвня” Кучки; та й пізніші назви Москва, Волга, Ока — мордовські.

Похід Сагайдачного на Москву - історія яку приховували “совіти”.

Про неабияку тактичну і стратегічну майстерність українських богатирів-воїнів нагадує московський похід Сагайдачного 1618 року.

Похід руських витязів виявився вдалим і швидким. Захопивши багато фортець, міст, козаки просувалися до Москви. І навіть взяли її в облогу.

На жаль, московському командуванню від перебіжчиків стало відомо про розташування військ і штурм не відбувся. Сагайдачний повернувся на Січ, а Московія була змушена укласти перемир’я, відоме як Деулинське.

Отже, козацькі походи були зразком військового мистецтва, якому намагалася навчитися вся Європа. Козацький бойовий стрій і швидкі кулі змушували ворогів тремтіти за морем і за горами, у полі і на морі. Їх гострі шаблі викликали у ворогів такий переполох, що грабіжники кидали награбоване і швидше рятували свої життя. Мобільність, прагнення воювати з ворогом на його території, мудре командування – основні причини вдалих козацьких «вилазок» і серйозних військових експедицій:

Протягом 1618 р. проходив неординарний і знаковий похід запорізьких козаків під керівництвом Петра Сагайдачного на Москву.

Він проходив в рамках польсько-московської війни. Прагненням Речі Посполитої було підкорення Московського царства і приведення до царського престолу короля Владислава.

Ибн-Фадлан. «Записка» о путешествии на Волгу

Отрывок из Книги Ахмада Ибн-Фадлана Ибн-аль-'Аббаса Ибн-Рашида Ибн-Хаммада, клиента Мухаммада Ибн-Сулаймана, посла аль-Муктадира к царю славян (921–922 гг.)

Рукопись записок Ибн Фадлана

«Записка» Ахмеда Ибн-Фадлана — чрезвычайно важный источник по истории Восточной Европы X века. Ее автор посетил Волжскую Булгарию в составе посольства аббасидского халифа аль-Муктадира (908-932 гг.). Поездка была предпринята по инициативе правителя Волжской Булгарии, который, желая избавиться от власти хазар, просил покровительства халифа и обещал принять ислам. Посольство вышло из Багдада в 921 г. и прибыло в Волжскую Булгарию в мае 922 г. О его результатах ничего не известно, но Ибн-Фадлан (возможно, второе лицо в посольстве) оставил подробный отчет о путешествии, и в этом отчете приводится множество уникальных сведений этнографического характера о гузах, башкирах, булгарах и хазарах. Кроме этого, Ибн-Фадлан видел в Булгарии неких русов (предполагают что это викинги) и оставил подробное описание их погребального обряда.

Отчет Ибн-Фадлана был широко известен в арабско-персидском мире. По свидетельству географа XIII века Йакута ар-Руми, работавшего в Мерве, в его время это сочинение было весьма распространено и находилось у многих лиц в восточном Иране. Сам Йакут включил несколько фрагментов из Ибн-Фадлана в свой «Географический словарь», дошедший в нескольких списках.

Единственный известный список «Записки» Ибн-Фадлана был обнаружен востоковедом А.З.В.Тоганом (А.З.Валидовым) в 1920-х годах в библиотеке при гробнице имама Али ибн-Риза в Мешхеде (Иран). К сожалению, конец рукописи отсутствует, причем неизвестно, скольких листов не хватает.
_________

Імперські тези путіна якими він виправдовує вторгнення росії в Україну

24 лютого на світанку Росія напала на Україну по всій довжині спільного кордону, від Луганська до Чернігова, а також із території Білорусі й окупованого Криму. Президент росії путін назвав це "спецоперацією на Донбасі" після звернення про військову допомогу з боку угруповань «ДНР»/«ЛНР», які він перед тим «визнав». «Ми прагнутимемо демілітаризації та денацифікації України», – наголосив він.

Виходячи зі змісту його останніх звернень, зокрема, щодо визнання угруповань «ЛДНР», йдеться про відновлення «історичної Росії» чи то Радянського Союзу. «Історик»-Путін фактично позбавив Україну права на існування як держави. Виводячи історичні коріння Російської Федерації із давнього Києва, він починає історію України від Леніна. Путін проголошує росіян та українців одним народом.

То ж як виглядає світогляд «історика»-Путіна, і яка історична логіка обґрунтовує такі рішення Путіна-політика? Чи останні його звернення «історичні» лише через наслідки рішень, котрі вони несуть, чи у них закладена історична правда? Ми виокремили декілька цитат із двох останніх звернень російського диктатора щодо різних періодів історії двох держав та попросили українських істориків їх прокоментувати.

«Русь» і «Московія»

Володимир Путін: «Здавна жителі південно-західних історичних давньоруських земель називали себе руськими і православними. Так було і до 17-го століття, коли частина цих територій з’єдналася із Російською державою (Московським царством – ред.), і опісля».

Олександр Алфьоров, кандидат історичних наук та співробітник Інституту історії НАН України: Теза про південно-західні території є імперською тезою, метою якої є приниження державотворчих процесів, що відбувались на українських землях. Центром середньовічної держави Русі був Київ. Сакральне місто, яке ніколи не було чиєюсь околицею.

Населення ж нашої країни ніколи не називало себе прикметником «русский»

Олександр Алфьоров

Термін «давньоруські землі» – конструкт радянської доби, коли намагались не згадувати Київ та «розчинити» його роль. У такий маніпулятивний спосіб намагались підвищити статус Москви, пояснюючи, що Київ колись разом із Новгородом та Володимиром на Клязьмі був однією зі столиць аморфного формування «Давньої Русі».

Московский Диснейленд

Все, что предлагает «папа жареной Даши», главный идеолог кремля - могло бы быть реализовано, как новый, экстремальный проект русского «Диснейленда». 

Площадь парижского «Диснейленда» примерно 20 кв.км. Дугинский мог бы разместиться на такой же площади. В нем нашлось бы место всем уродствам и извращениям, всем видам маразма и отсталости. Жуткие и смешные аттракционы, такие, как «монашество», «отказ от аборта», «многодетность», «вечный брак», «хула на царя» и пр, можно было бы наблюдать в реальном времени, в исполнении циркачей и каскадеров. Там можно было бы собрать все приметы русского мира: грязь, очковые сортиры, разруху, гулаг и стукачество. 

Главное - никогда не позволить парку этих маразматических аттракционов разрастись и выйти за пределы огороженной для него территории.
Невзоров

Писатель Виктор Ерофеев: «Россия — труп»

Россия — труп. По ней бегает испуганное население, как муравьи — по трупу. Кто-то спрыгивает с трупа, и правильно делает. Не думаю, что трупу нужна интеллигенция. Просто-напросто нужно соскочить с этого трупа, а в дальнейшем его закопать.



Дневник недавнего путешествия писателя Виктора Ерофеева из Москвы в Берлин называется «Побег из морга». Писатель, с которым журналист Илья Азар поговорил в Черногории на фестивале «СловоНово», удивляется, что России вообще удалось так долго протянуть. Ерофеев уверен, что тот, кто сейчас «спрыгивает с трупа», правильно делает.

— Два месяца назад вы в интервью сказали, что происходящее в Украине — это война одного человека: Путина. Вы и сейчас так думаете?

— Это война одного человека, безусловно. Ничего не изменилось. Наоборот, это еще больше стало войной одного человека. С каждым радикальным решением где-то в его окружении растет если не удивление, то недоумение.

Читайте также: «Россия – это вид страны, которая производит людское несчастье» — Виктор Ерофеев о россии и русских

Страна уже загнала себя в угол. Теперь это уже не только угол, это жопа. Правда, жопу, наверное, тоже можно углом назвать…

Что касается мобилизации, то это, конечно, испытание народа на вшивость. И кажется, что расчет у нашего царя-пацана был правильный. Он опирается на свой ядерный электорат, и он вправе его послать на смерть. Это всё начинает уже напоминать не просто фильмы ужасов, а реальный апокалипсис.

«Россия – это вид страны, которая производит людское несчастье» — Виктор Ерофеев о россии и русских

Василий Аксенов, Виктор Ерофеев и Владимир Высоцкий

Россию надо держать под колпаком. Пусть грезит придушенной. Народ знает, что хочет, но это социально не получается. Он хочет ничего не делать и все иметь. Русские – самые настоящие паразиты.

У нас в России для садистов рай. Российская государственность исторически обеспечила им счастливое существование. Она обесценила человеческую жизнь, создала систему подавления, всевозможных запретов, ханжеской морали.

Несостоявшиеся садисты становятся жертвами садизма, но, дай жертвам власть, они тоже станут садистами. Садизм вырабатывается в неограниченном количестве, как слюна, садизм идет валом. Садюга – русское ласковое слово. Я такой другой, действительно, не знаю, где так сладко умеют унизить, где бы женщин столь сильно возбуждала перспектива насилия, а мужчины столь наивно путали половой акт с дракой. По степени бытовой, будничной агрессивности, от троллейбуса и детского сада до Думы, мы не знаем себе равных, всех превзошли.

Россия – это вид страны, которая производит людское несчастье. Существуют исторически все условия, чтобы страна бесперебойно была несчастной. Русская власть верно справляется со своими заданиями, какой бы ориентации она не придерживалась.