 |
| ДБР 31 січня 2025 р. відкрило кримінальну справу відносно екс-міністра культури Олександра Ткаченка та екс-голови Українського інституту національної пам’яті Антона Дробовича. |
Державне бюро розслідувань 31 січня 2025 р. відкрило кримінальну справу відносно екс-міністра культури Олександра Ткаченка та екс-голови Українського інституту національної пам’яті Антона Дробовича, які організували політичні переслідування дослідників Голодомору-геноциду українців.
Як повідомляли раніше журналісти «України молодої», точкою відліку «війни», яку розпочали Ткаченко та Дробович проти дослідників, стало 7 вересня 2021 р. Саме тоді у Києві відбувся Міжнародний форум “Масові штучні голоди: пам’ятаємо, вшановуємо”, на якому були озвучені наслідки жахливих злочинів проти української нації, вчинених комуністичним тоталітарним режимом у ХХ ст. На заході, у якому взяли участь науковці, представники влади, духовенства, української діаспори, були оприлюднені новітні дослідження та втрати української нації під час Голодомору-геноциду –10,5 мільйонів українців.
Самі по собі цифри не були одкровенням, проте їх публічне озвучення шокувало «п’яту колону» в Україні. Після заходу, їх представники у владі, розпочали війну з науковцями, які захищають національні інтереси України.
Читайте також: ГОЛОДОМОР. ГЕНОЦИД. ГІДНІСТЬ. ГЕНДЕР
У грудні 2021 р. Антон Дробович публічно у ЗМІ погрожував знищенням репутації відомим вченим Володимиру Сергійчуку, Василю Марочку, Олесі Стасюк та нині покійному юристу-міжнароднику, Надзвичайному і Повноваженому Послу Володимиру Василенку.
Окрім Ткаченка та Дробовича в організації переслідування науковців, також взяли участь окремі працівники Інституту історії України: Геннадій Боряк, Лариса Якубова, Людмила Гриневич; декан історичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка Іван Патриляк та голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Андрій Бутенко. Проти останнього Національна поліція ще влітку 2024 р. зареєструвала кримінальне провадження за політичне переслідування дослідниці Голодомору Олесі Стасюк, яка захистила першу докторську дисертацію з геноциду українців. Безпрецедентним випадком в українській науці є проведення численних перевірок її роботи протягом останніх 3-х років: 9 перевірок до отримання диплому доктора історичних наук та ще 16 за ініціативою НАЗЯВО перевірок після. Чи можливе таке ставлення до вчених в інших країнах, які постраждали від геноциду, до прикладу у Вірменії чи Ізраїлі?
Яскравим прикладом організованого політичного переслідування О. Стасюк є її незаконне звільнення з посади генеральної директорки Музею Голодомору колишнім головою Мінкульту. У 2023 році українські суди визнали наказ Ткаченка протиправним, скасували його та поновили О. Стасюк на посаді. 27 червня 2023 Ткаченко змушений був виконати рішення суду, видав наказ про поновлення директорки музею на посаді та цинічно в цей же день повторно звільнив її заднім числом, з 5 вересня 2022 року.
Як встановлено судом, причиною звільнення стало озвучення директоркою музею чисельності жертв геноциду. Під час розгляду справи у суді представники міністерства прямо заявляли, що Стасюк звільнена за озвучення 10,5 млн жертв Голодомору-геноциду. Як докази своєї правової позиції відповідачі подали до суду тексти російських пропагандистських ЗМІ, завіривши підписами та печаткою Національного музею Голодомору.
Вже у листопаді 2022 року, під час вшанування 90-х роковин геноциду українців, колишній міністр хизувався у фейсбуці знищенням біл-бордів до Дня пам’яті жертв Голодомору. Ненависна цифра у 10,5 млн муляла міністру-малоросу очі значно більше, ніж пам’ятники тоталітаризму.
Цей вчинок колишнього міністра – концентрований вияв його неповаги до українського судочинства, права, науки та історичної пам’яті. Але це – лише вершина айсберга, адже фактично впродовж майже двох років Ткаченко вів війну проти провідних українських науковців, які досліджують злочин Голодомору-геноциду 1932 – 1933 рр. Війну невидиму для більшості українців, адже, впливаючи на медіа, урядовець майстерно відводив увагу як від справжнього змісту подій, так і від своєї до них причетності.
Справді, після погроз ученим озвучених 17 грудня 2021 року А. Дробовичем на «Суспільному», у низці українських ЗМІ з’явилися публікації, у яких поширювалася дезінформація про новітні наукові дослідження. Журналісти цитували представників Інституту демографії, Інституту історії України, згаданого Дробовича, які висловлювали негативні тези у бік вчених. До цифри втрат 10,5 млн жертв медіа у своїх текстах почали приклеювати негативні епітети. Така однобока інформаційна хвиля підтверджує використання «темників».
Читайте також: Послу Ізраїля пора звернутися до психіатра та покаятися за Голодомор — Ірина Фаріон
«Координація» між відомствами проявилась у тому, що Ткаченко та Дробович по черзі вимагали від директорки Музею Голодомору написати заяву про звільнення. При цьому Дробович радив «подумати про сім’ю» та переконував «врятувати себе» оголосивши «фальсифікаторами» провідних дослідників геноциду. Очільник УІНП у телефонних розмовах наголошував О. Стасюк, що його шеф Ткаченко тримає «всі ЗМІ під контролем», тож їй не вдасться відстояти свою позицію.
В інтерв’ю газеті «Україна молода» О. Стасюк зазначала, що Ткаченко та Дробович тиснули на неї, вимагаючи не оприлюднювати нові дані та не доносити свою позицію через ЗМІ. У якийсь момент колишній голова УІНП не стримався і видав таку тираду: «Якби ви всі пішли в колгосп, то не прийшлося б вас голодом морити. 50% селян пішли в колгосп, то вони і не померли, а 50% відмовилися, тому й померли».
З 1 січня 2023 року Ткаченко з Дробовичем все ж таки ліквідували Інститут дослідження Голодомору, який раніше погрожували знищити. Варто зазначити, що за короткий термін Інститут під керівництвом д.і.н. Світлани Маркової зробив більше з досліджень геноциду українців, ніж Український інститут національної пам’яті за увесь час свого існування.
Повторне незаконне звільнення О. Стасюк також оскаржила у суді. Дивним є рішення судді – голови Коломийського міськрайонного суду Віктора Васильковського, який скасував другий незаконний наказ Ткаченка про звільнення, проте не поновив О. Стасюк на посаді. Як виконувати таке рішення судді Васильковського не зрозумів навіть відповідач. На запит юриста від судді отримана відповідь, що дане рішення роз’ясненню не підлягає! Адвокати на запит журналістів повідомили, що не знайшли подібної судової практики. Відносно «діяльності» судді В. Васильковського до Вищої ради правосуддя направлена відповідна скарга щодо притягнення його до адміністративної відповідальності.
Після прийняття рішення Коломийським міськрайонним судом, в.о. міністра культури Ростислав Карандєєв видав третій наказ про звільнення О. Стасюк з посади. Апеляційний суд, залишивши в силі рішення В. Васильковського щодо визнання протиправним та скасування другого наказу про звільнення, послався на третій наказ, за підписом Карандєєва, та також не поновив Стасюк на посаді. На думку юристів, вказані дії низки посадових осіб та суддів можливі лише при змові.
Очевидно, що саме через подібні суддівські «рішення» в Європейському суді з прав людини знаходиться більше справ з України щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, ніж з будь якої країни Європейського Союзу.
З приводу повторного незаконного звільнення Олеся Стасюк звернулася із заявою до Державного бюро розслідувань, яке 31 січня 2025 року зареєструвало кримінальне провадження щодо Ткаченка та Дробовича і розпочало досудове розслідування.
P.S. Іноземні дипломати ще в 30-х роках ХХ ст., працюючи у той час в Україні, повідомляли у своїх секретних звітах про знищених від 8 до 16 млн українців. А за результатами комплексних судових експертиз, проведених Службою безпеки України, встановлено чисельність жертв масового штучного голоду 1921 – 1923 рр. – 3,5 млн українців; масового штучного голоду 1946 – 1947 рр. – 1,5 млн українців та Голодомору-геноциду 1932 – 1933 рр., під час якого винищено 10,5 млн українців, з них 4 млн дітей. Жертвами трьох голодоморів стали 15,5 мільйонів українців.
Олеся Мазуркова, «Україна молода»
