26.08.25

Організація vs Олігархія: формула, що не помиляється

Як закон Міхельса розкриває прихований механізм деградації демократії

Robert Michels

Відкрив «Залізний закон олігархії» Роберт Міхельс (Robert Michels, 1876-1936 рр.) – один з найвизначніших соціологів першої половини XX століття.

Народився в Кельні, викладав в Німеччині, США, Швейцарії, Італії. Автор низки книг. 

Однак головна його заслуга полягає в тому, що на основі вивчення діяльності політичних партій Європи та їхньої залежності від влади, він написав книгу «Соціологія політичної партії в умовах сучасної демократії» (Zur Soziologie des Parteiwesens in der modernen Demokratie), де сформулював «залізний закон олігархії». Згідно з ним, «безпосереднє панування мас технічно неможливе», і тому будь-яка соціальна організація — навіть якщо вона починається з демократії — неминуче (!) вироджується у владу небагатьох обраних — олігархію.

Цікаво, як Роберт Міхельс відкрив цей закон.  

Будучи соціалістом, Роберт Міхельс був стурбований тим, що соціалістичні партії, незважаючи на гасла про підтримку найширшої участі мас у політичному житті, насправді залежали від волі купки «вождів» так само, як і інші не соціалістичні партії. Він пішов по різним політичним партіям і розпитував там, як вони були створені, виросли і працюють. Зрештою зібрав багатий матеріал та пунктуально, з німецькою педантичністю обробив і узагальнив його.

Роберт Міхельс, на основі вивчення діяльності політичних партій Європи та їхньої залежності від влади, написав книгу «Соціологія політичної партії в умовах сучасної демократії» (Zur Soziologie des Parteiwesens in der modernen Demokratie), де сформулював «залізний закон олігархії». Згідно з ним, «безпосереднє панування мас технічно неможливе», і тому будь-яка соціальна організація — навіть якщо вона починається з демократії — неминуче (!) вироджується у владу небагатьох обраних — олігархію.

Публікація дослідження викликала не тільки фурор. Ті, хто раніше розповідав йому про свою партійну роботу і свої успіхи, побачили в ньому свого найлютішого ворога – оскільки Роберт Міхельс показав зворотний бік медалі. Він показав, як вся влада в цих організаціях захоплюється небагатьма людьми та використовується нею в особистих цілях.

20.08.25

Словесна зброя: руйнівна сила і небезпека матюків

Життя тепер таке, що мат звучить практично всюди, навіть у місцях, з якими він абсолютно несумісний, – в освітніх закладах, у сімейному колі, у громадських місцях. І після чергового зіткнення з цією чужорідною руйнівною енергією з’явилося бажання систематизувати думки, що виникають з цього приводу. Почнемо з визначення мата, поданого у Вікіпедії: «Мат (матерщина, матірна лайка, матюки, (застаріле) лайка матерна) – найбільш грубий, обсценний різновид ненормативної лексики в українській та близьких до нього мовах».

Читайте: Люта українська лайка: чим замінити російські матюки

У давньоруських рукописах мат розглядався як ознака бісівської поведінки. Вимовляючи нецензурні слова, людина, навіть якщо робить це мимоволі, закликає темні сили і бере участь у звірячому культі. Матерщина виконувала у слов’ян функцію прокляття. Наприклад, одне з матюків на літеру «є», яке має слов’янське походження, перекладається як «проклинати». Людина, що його вимовляє, тим самим проклинає себе і оточення. Той, хто вживає матюки, автоматично закликає на себе, своїх дітей і весь свій рід усе найгірше й найбрудніше. При цьому лайливець часто дивується та шкодує з приводу серйозних проблем із органами, насамперед сечостатевої системи, онкологічних та інших хвороб, продовжуючи водночас лаятися.

Тут доречно пригадати відому казку з європейського фольклору. В дівчини, що говорила доброзичливо й сердечно, з уст випадали троянди. А у дівчини, що говорила грубо й брудно, з рота вистрибували жаби й виповзали змії… Який точний художній образ.

Що таке «лайливе» слово, що таке «мат»? Є думка, що походження того чи іншого прокляття, його етимологічна складова не мають великого значення. Ці слова традиційно вважаються «найгіршими». І коли людина вирішує з якоїсь причини їх ужити, то очевидно, що спонукає її до цього або крайня злість, або лютий презирливий осуд когось, або повна втрата самоконтролю. Містична складова нецензурної лайки – це містика злості, що клекоче в людському серці, злості, яка поєднує людину з руйнівними силами Всесвіту, робить її рабом, тоді як любов поєднує з Творцем.

11.08.25

Що таке українські цінності і що таке українська ідея?


Національність - не питання крові. Хто бачив модні зараз генеалогічні тести ДНК, знає, що в крові кожного намішано до десятка різних генів.

Національність - не питання місця народження. Зараз українці народжуються в Європі, а за радянського часу народжувалися в Сибіру.

Значить що в нас залишається?

Правильно, належність до культури. Це - єдиний надійний ідентифікатор. Якщо людина говорить українською, поділяє українські цінності, сповідує українську ідею, відчуває себе частиною українського народу, значить це українська людина. А як ні - то ні, незалежно від тесту ДНК та свідоцтва про народження.

Це раніше в паспорті була графа "національність" і ти міг послатися на нього - в документі зафіксовано, значить українець. А зараз - дзуськи.

Що таке українські цінності, запитаєте ви? Їхній список не відлито у бронзі і не вибито на скелі. Його треба шукати в українському мистецтві, народній творчості та філософії. "Душу-тіло положим за свободу", "Сім'я вечеря біля хати", "Хліб-сіль їж, а правду ріж", ну і так далі. Звісно, тут можливі нюанси, але більшість складових української ідеї поділяють всі українці, це швидше відчуття, ніж перелік.

Що таке українська ідея? Бути українцями і жити українським життям на українській землі. Що таке "українське життя" - див. попередній пункт. Знов-таки, не існує і не може існувати повного і вичерпного списку вимог до українця. оно євреї вигадали собі 613 заповідей Тори, а в результаті більшу частине не виконують, і все одно лишаються євреями.

Так що без комплексів, шановні. Можна не любити сала, але бути українцем. А от не говорити українською і бути українцем не вийде. Бо мова - це спосіб існування народу в інформаційному просторі. Спочатку - мова, потім ідеї, бо без мови ідею не сформулюєш, не зрозумієш і не виявиш назовні.

І все це - добровільно. Не можна зробити людину українцем силоміць. Це сто років тому дитина виростала в українському селі й не мала вибору, а нині щоб стати українцем, треба докласти зусиль. Звісно, не всі хочуть докладати зусиль, тому стають кимось іншими - московитами, американцями, людьми без національності тощо. 

Цікаво, що англійцем стати без зусиль не можна. Американцем - можна, англійцем - ні. Колись український поляк Юзеф Коженьовський став англійцем Джозефом Конрадом, але для цього йому довелося вивчити англійську краще за англійців. Інакше - ніяк.

Словом, народи виникли як мовні об'єднання, про це ще Нестор Літописець писав, і нічого нового з тих часів не вигадали, навпаки, сьогодні це проявляється у міжнродному масштабі, коли можна бути українцем, навіть живучи за океаном. 

Важко, але можна.

Тому, якщо хочеш бути українцем, будь їм - говори українською, сповідуй укаїнську ідею. поділяй цінності та люби Україну.

Як сонце люби.

Що не ясно?

Брати Капранови

Читайте також: Ідентичність як форма майбутнього

10.08.25

Письменник Юрій Федькович – передвісник українського національного відродження Буковини

Юрій Адальбертович Федькович
Юрій Федькович

Осип-Юрій Адальбертович Федькович (08.08.1834 - 11.01.1888) – видатний письменник романтичного напряму, письменник-романтик, передвісник українського національного відродження Буковини.

Справжнє ім’я письменника – Осип Домінік Гординський де Федькович. Ім'я Юрій він отримав у зрілому віці, прийнявши православ'я.

Ю. Федькович народився у містечку Сторонці-Путилові на буковинській Гуцульщині (тепер селище Путила Чернівецької області) в родині небагатого спольщеного шляхтича, управителя поміщицьких маєтків, згодом службовця Чернівецького магістрату Адальберта Федьковича герба Сас. Мати походила з сім’ї українського священика, проте в побуті дотримувалася селянських звичаїв що син перейняв від неї у майбутньому. 

У 1846-1848 рр. Федькович навчався у нижній реальній школі у Чернівцях. Грунтовне і доповнене згодом знання мови, яке виніс Федькович зі школи, стало передумовою його німецькомовної творчості, що розпочалася у роки заробітчанських мандрів юнака по Північній Молдавії та Румунії. Пізніше перебував у Ясах і Нямці (Молдова, 1849-1852), де вивчав землемірську та аптекарську справи. 

Першими друкованими творами Федьковича були балада та романтичне оповідання німецькою мовою “Der Renegat” (1859; сліди балади, опублікованої окремо, загублено).

07.08.25

Соціальні, економічні та культурні зміни у суспільстві як результат дегенерації

дегенерати

Ще понад сто років тому лікар і соціолог доктор Макс Нордау зазначив, що всі ці особи, які хочуть переробити світ, насправді є покликачами атавізму та повернення до примітиву.

В своїй праці «Degeneration» (1892 р.) він писав про виродження в культурі, етиці, мистецтві, політиці, як про ознаку психічного та морального виродження. 

Створюючи свою працю, Нордау дав ранній психоісторичний погляд на всі ці «ліві» революції в центрі яких, як правило, знаходяться дегенерати:

1. Емоційна нестабільність:
Нордау вважав, що дегенерати часто виявляють сильні, неконтрольовані емоції та мають схильність до істерії та нервових зривів.

2. Егоцентризм:
Дегенерати, за Нордау, зосереджені виключно на своїх бажаннях та потребах, часто нехтуючи суспільними нормами та мораллю.

3. Декларативний та ексцентричний стиль:
У літературі та мистецтві Нордау відзначав переважання надмірно ексцентричних і химерних стилів, які більше спрямовані на шокування публіки, ніж справжні естетичні цінності.

4. Песимізм та нігілізм:
Нордау вважав, що дегенерати схильні до песимізму та нігілізму, відмовляючись від усіх традиційних цінностей та вірувань.

5. Фізична та моральна деградація:
Він пов'язував дегенерацію з фізичними та моральними проблемами, такими як алкоголізм, наркоманія, аморальна поведінка та хвороби, що передаються у спадок.

6. Культурний декаданс:
Нордау критикував декаданс у культурі, відзначаючи занепад традиційних цінностей і норм, що проявляється у мистецтві, літературі та повсякденному житті.

7. Антисоціальна поведінка:
Дегенерати, за Нордау, схильні до антисоціальних вчинків, таких як злочини, насильство та порушення громадського порядку.

8. Зниження розумових здібностей:
Нордау стверджував, що дегенерація супроводжується зниженням інтелектуальних здібностей та раціонального мислення, що веде до ірраціональної та деструктивної поведінки.

06.08.25

Лихварство

Лихварство — надання грошей у борг з умовою сплати відсотків при погашенні боргу. Особа, яка займається лихварством називається лихварем.

За сучасним класифікатором професій ДК 003:2010, Лихварі (особи, що позичають гроші під заставу або в борг), код професії — 4214.

ЛИХВА́Р я́, рідко ЛИХВЯ́Р, а́, ч.

Той, хто позичає гроші під високі відсотки. Приклади:
  • Немов лихвяр, Добра доволі мавши, Йому правдивого не знаєш вжитку, Що красить образ і любов, і розум. (В. Мисик, пер. з тв. В. Шекспіра)
  • Селяни-кріпаки терпіли не тільки від поміщиків, але й від лихварів, сільських багачів-мироїдів, цісарських урядовців (Іст. укр. літ., І, 1954, 128)
    Старий лихвар і не подумав образитись. Пани мають свої примхи, а йому потрібні тільки гроші (Рибак, Помилка.., 1956, 39)
  • Час – найбезоглядніший лихвар у світі. (Ірина Вільде)
  • Збіднілі самураї і селяни перебували в постійних боргах у купців та лихварів. (з науково-популярної літератури)
  • Якраз під той час стали в одному будинку, недалеко од тієї столярні, двоє молодих лихварів, що звикли брати багато, а тратити мало. (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо)
  • Він боявся суду свого стану більше, ніж Страшного Суду, і Бог здавався йому лихварем, від якого можна відкупитись молитвами і злотими. (Г. Пагутяк)
  • Перелякана шляхта, пани, орендарі, лихварі, урядники, католицькі й уніатські проповідники, взявши ноги на плечі, утікали за пограниччя, яким стали Полонне, Заслав, Корець, Гоща. (П. Загребельний)
  • Я вже міркував над цим ділом, не раз міркував. Ось що я вам скажу. Що лихварі та німці позакуплювали навкруги землі, то, либонь, чи не вони і спаскуднили [спаскудили] народ? (М. Кропивницький)

Історія лихварства в Україні

Перші згадки про лихварство в Україні пов'язані з князем Мономахом, якого кияни запросили князювати після смерті Святополка. Він обмежив лихварство, вигнав жидів за межі Київського князівства зовсім. Перебуванню євреїв на Русі поклала край постанова князів на Видубецькому з'їзді «про вигнання з землі руської всіх жидів».

Із зростанням торгового та грошового обігу на українських землях в XVI — XVIII ст. поширилися кредитні операції і лихварство. Необхідність кредиту була зумовлена також відсутністю у купців вільних коштів. Оперування кредитами підвищувало дієвість торгових операцій, спрощувало розрахунки. Наймасовішими були короткострокові споживчий кредит і комерційний кредит на великі суми. В XVII ст. позики до 100 злотих становили абсолютну більшість кредитних операцій у Тернополі (71 %), Рогатині (62 %), Теребовлі (59 %).

Лихварство стало потворним явищем капіталістичного розвитку Західної України XIX ст. Не вміючи господарювати, значна частина землевласників потрапила в боргову залежність до лихварів. Ще частіше їхніми боржниками ставали селяни.

Лихварство було поширене серед представників різних верств населення. Найбільше ним займалися вірменські та єврейські купці, які часто спеціалізувалися в цій галузі. Інколи в ролі кредитних контор виступали католицькі костели й монастирі, православні братства.   

25.07.25

Люта українська лайка: чим замінити російські матюки

Леся Ставицька, авторка книги «Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики», пояснює: комунікативні аспекти непристойної лексики пов’язуються передусім із тим, що вона вербалізує образу як таку. Головне завдання образи — знизити соціальний статус опонента і таким чином ствердити свою перевагу. У цьому разі реалізується агресія ворожості, адже лайку призначено для того, щоб завдати моральних збитків.

Цікаво, що російські матюки мають яскраво виражений відгенітальний і сексоцентричний характер. За їхню основу найчастіше береться статевий акт, часто збочений, репродуктивні органи та особи, «нагороджені» різними сексуальними характеристиками. А ось українські матюки — «анального» спрямування та часто пов’язані з актом дефекації, з видільним органом та продуктом цього копроректального акту. У цьому українська лайка багато в чому схожа на європейську, де правлять бал французьке merde, німецьке Scheisse, Dreck, Lecken Sie mir Arsch та польське gowno.

Читайте також