Українська народна пісня "Гей, була в мене коняка" допомагає викрити фальсифікації сепаратистів щодо Буджака

Тривають гарячі дискусії через назву "Бісо-арабія" яку нам нав'язують сепари замість старовинної назви Буджак.

Цікаво розглянути це питання в контексті української народної пісні "Гей, була в мене коняка" - пишуть в групі Ізмаїл-онлайн.

Пісня «Гей, була в мене коняка» — це відома українська народна козацька пісня, яка розповідає про життя, тяжку долю та втрати козака після війни. У ній згадується Буджацький степ, втрата коня, шаблі й рушниці, але водночас — віра в майбутнє. Пісня існує в численних варіаціях тексту та мелодії.

Це не просто пісня про коня — це пісня про виживання й незламність козацького духу, про героя, який повернувся з війни, але опинився сам-на-сам із буденністю.

Показовою є згадка рядка «ляхи шаблю пощербили», що прямо вказує на час коли була написана пісня: це доба постійних збройних конфліктів між козаками та Річчю Посполитою — кінець XVI – першу половину XVII століття.

Важливо й те, що в цей період козаки співають саме про Буджацький степ, а не про якусь там династичну «землю Басараба» (до речі, валаська Basarabia не включала в себе територію Буджака!) А війни Московії проти Османської імперії в цьому регіоні розпочалися лише наприкінці XVIII століття, значно пізніше часу появи пісні. Саме тоді в Буджаку вперше з'явилися московити і не існувало ніякої "Землі Бесараба".

Битва за переправу «Ісмаїл гечіді» (İsmail geçidi), перемогу в якій отримали козаки, а не Суворов, відбулася в 1790 році, і козаки напевно співали «Гей, була в мене коняка» відпочиваючи після битви.

Степана Бандеру варто цінити хоча б за те, що його панічно бояться наші вороги

 

Сьогодні все прогресивне людство святкує день народження Степана Бандери — українського політичного діяча, одного із чільних ідеологів, практиків і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття.

Степана Бандеру варто цінити хоча б за те, що його панічно бояться наші вороги навіть через багато років після його смерті.

Чому вони його бояться? Тому що однією з ключових ідей, яку він відстоював, є необхідність деколонізації людожерської радянської імперії та звільнення поневолених нею народів.

Цю ідею досі бояться вголос вимовляти і наші вороги, і світові, прости господи, лідери, і хорошіє узкіє, і українська влада, вата, соросята та ждуни.

У своїх працях Бандера послідовно наголошував: ідея без масової віри й активного чину не стає реальною силою, а саме організовані маси роблять її дієвою.

АЯТИ З КОРАНУ І МОСКОВИТИ

Щоб зрозуміти, наскільки зброя з арабськими написами типова для колекції Збройової палати Московського Кремля, звернемося до її опису, складеної в 1862 році помічником директора Збройової палати Лук’яном Яковлєвим. Цей рідкісний документ існує лише в каліграфічної рукописи і зберігається в архіві самої Збройової палати.

Тому зібрання шабель Збройової палати в рамках традиційної історії виглядає неприродним. Воно вимагає спеціальних пояснень.

На основі традиційної історії логічно припустити, що хрестоносець напише на щиті девіз на латині, мусульманин – аяти з Корану, а російський воїн скористається хоча б рідною мовою. Замість цього ми спостерігаємо засилля так званої «східної» зброї в Московії з написами релігійного змісту, виконаними майже виключно арабською мовою. Як правило, це аяти з Корану і звернення до Аллаха.

Причому йдеться НЕ про трофейному зброю. Шаблі з арабськими написами в Московії купувалися і виготовлялися в Палаті зброї «московськими» майстрами.

Одеське повстання 1960 року – день гніву на Молдаванці

У стихійному повстанні в Одесі 18 грудня 1960 року віддзеркалилася більшість негараздів тодішнього СССР, про які не люблять згадувати шанувальники міфічного «смачного пломбіру» та ковбаси по 2.20.

У неділю вранці до горілчаного відділу крамниці на розі вулиць Іванова та Мизикевича (зараз – Дальницька та Степова) завітав солдат строкової служби. Історія не зберегла для нас його ім’я, прізвище, за непідтвердженими даними, Бєляєв. Ніщо не віщувала чогось надзвичайного – служивий узяв пляшку горілки «Московская особенная».

Продавець Юра на псевдо «Рибак», брутально порушив норми совєтської торгівлі. Бо продав горілку людині в робочому, точніше солдатському, одязі. З подальших подій випливає, що вояк перебував у самоволці, і йому продали горілку виготовлену підпільними цеховиками, а продаж пальонки підривав горілчану монополію Компартії СССР.

Вояк з горілкою, вийшов за ріг крамниці, і там прямо з горла, почав гасити власні труби, що палали пекельним вогнем. Як на лихо, армійський сніданок, що перебував у солдатському шлунку, вирішив подивитися – хто ж там заливає пожежу душі? Якщо відкинути метафори – захисник СССР почав блювати.

По завершенню очисної процедури, він стрімко повернувся в крамницю, де звинуватив продавця в продажу паленої горілки, та почав вимагати компенсації моральних збитків новою пляшкою за рахунок закладу. Продавець відреагував в кращих традиціях совєтської торгівлі: відлупцював бідолаху та викинув на вулицю.

В ті часи не існувало Інтернету, телебачення в СССР робило перші кроки. Реальне життя – єдине джерело розваг, що дарувало людям мало цікавих подій. Тому біля крамниці зібралася юрба.

Людина є єдиною істотою, яка народжується двічі

Біологічна поява людини у світі є її першим зануренням у порядок космосу.

Ми народжуємося в статевій диморфності — не випадково й не умовно. Це первинний онтологічний дар, через який природа вводить нас у структуру буття

Статева різниця — це не «бінарна опресія», не «помилка природи», не «в'язниця», яку треба зруйнувати, - а перший розтин хаосу, завдяки якому стає можливим сам космос.
У цьому сенсі чоловік і жінка — не два «варіанти» людини, а дві форми присутності в Бутті, дві полярності, без яких немає ані життя, ані спадковості, ані тривалості.

У традиційних цивілізаціях цей факт приймали з тією ж природністю, з якою приймають ритм дня і ночі, пори року, рух сонця. Людина була вбудована у великий порядок світу.

Друге народження (культурне) відбувається тоді, коли дитина входить в мову, в рід, традицію, пам’ять. Вона стає не просто самцем чи самкою, а чоловіком або жінкою - тим хто має місце у світі й обов’язок перед тими, хто був до неї, і перед тими, хто прийде після.

Всі відомі людські спільноти без винятку будувалися навколо цієї дихотомії: не тому, що вони були «патріархальними» чи «репресивними», а тому, що саме ця дихотомія є умовою можливості людського як такого.

Дещо про фашизм

В цей день, 31 жовтня 1922 року король Італії Віктор Еммануїл III доручив Беніто Муссоліні сформувати новий уряд. Тому дещо про фашизм.

Сьогодні термін "фашизм" часто використовують всі, кому заманеться, щодо своїх політичних опонентів. 

Він епатажний, яскраво звучить, їм легко затаврувати суперника. 

Але якщо називати речі своїми іменами, фашизм — це конкретна італійська ідея корпоративістської держави, яка існувала аж до 1945 року. І зараз його не існує.
Це конкретна ідеологія першої половини ХХ століття, що виникла в Італії і має характерні риси, - такі як заперечення індивідуалізму, вимога підпорядкування ринкових відносин національним інтересам, утвердження примату держави над суспільством, культ героїзму та ін.

Однак багато рис фашизму були запозичені і у лівих ідеологій. Насамперед, це ідея, що політично втіленою формою нації є держава. 

Нація — конструкт епохи буржуазних революцій, створений на заміну старого станового порядку громадянською рівністю індивідів. 

Беніто Муссоліні, як Дуче фашизму, так і Джованні Джентіле, як офіційний ідеолог фашизму. неоднарозово вказували на ліберальних мислителів епохи Рісорджіменто, які виступали за ліквідацію напівфеодальних італійських порядків як на предтечу фашистського руху.

Життя Байди Вишневецького та його походи й боротьба з бусурманами лишили по собі чималий слід на Україні й на Запорожжі

Такою лютою смертю турецький султан скарав князя Дмитра Байду-Вишневецького - засновника Запорізької Січі, Байду скинули з башти на залізні гаки, і він, зачепившись за один гак ребром, кілька днів висів та мучився.

У народних згадках Вишневецький назавжди лишився не князем, а добрим товаришем січовим, завзятим Байдою, і народ оспівав його смерть так:

В Цареграді на риночку
Та п'є Байда горілочку:
Ой, п'є Байда, та не день, не два,
Не одну нічку, та не годиночку;
Ой, п'є Байда та й кивається
Та на свого джуру поглядається:
— Ой джуро мій молодесенький!
Та чи будеш мені вірнесенький? —
Цар турецький к ньому присилає,
Байду к собі підмовляє:
— Ой ти, Байдо, та славнесенький!
Будь мі лицар та вірнесенький:
Візьми в мене царівоньку!
Будеш паном на всю Вкраїночку!
— Твоя, царю, віра проклятая,
Твоя царівночка поганая! —
Ой, крикнув цар на свої гайдуки:
— Візьміть Байду добре в руки,
На гак ребром зачепіте! —
Ой, висить Байда та й не день, не два.
Не одну нічку, та не годиночку.
Ой, висить Байда, та й гадає,
Та на свого джуру поглядав,
Та на свого джуру молодого
І на свого коня вороного.
— Ой джуро мій молодесенький!
Подай мені лучок та тугесенький,
Подай мені тугий лучок!
І стрілочок цілий пучок!
Ой, бачу я три голубочки,
Хочу я вбити для його дочки. —
Ой як стрілив — царя вцілив,
А царицю в потилицю,
Його доньку в головоньку.
— Ото ж тобі, царю,
За Байдину кару!