18.09.25

Азійщина

Дивує, що чимало освічених закордонних політиків ще й досі з недовірою сприймають той факт, що ми з московитами – не один народ, навіть не брати і не побратими, а люті вороги уже віками. Тобто те, що було добре відомо в Європі 200–300 років тому, тепер звучить як відкриття.

Чужинці, які приїжджали до Московщини, детально її описували – і підкреслювали суто азійські звичаї. Зокрема це стосувалося становища жінок у нас і в них. Українка могла себе поводити цілком незалежно, її ніхто не дискримінував, вона могла сидіти за одним столом з чоловіками, втручатися в розмову, мати свою думку. Багато хто з жінок були освіченими.

Натомість у Московії плекалися дикі звичаї. Московитки були сховані від чоловічих очей. Вони не носили чадри, але сиділи у своїх покоях під замком.

Австрійський дипломат Йоган-Георг Корб (1670–1741) писав про вельмож, що «їхні дружини ніколи не перебували в товаристві з чоловіками і не брали участі в їхніх забавах». Кімнати для жінок будувалися в задній частині будинку, і хоча вхід до них був знадвору, але ключ господар тримав при собі. Чоловіків туди не пускали, а двір за кімнатами був обгороджений таким високим парканом, що хіба пташка могла побачити щось. До церкви жінок пускали дуже рідко, а ще рідше – в товариство друзів, хіба що вони вже були в літах. Люди заможніші мали свої приватні церкви біля хати. Коли ж бояриня чи дворянка хотіла на свято провідати більшу церкву, її везли у кареті настільки щільно заклепаній, що не видно було жодної шпаринки.

Дипломат Сигізмунд Герберштейн (1486–1566) писав, що «становище московиток найжалюгідніше, бо чоловіки жодну жінку не вважають чесною, якщо вона не перебуває замкнена вдома і якщо її не стережуть так, що вона ніколи не з'являється на люди».

Шляхтич Самійло Маскевич (1580–1640) згадував: «Траплялося мені бувати на московитських весіллях у багатьох вельможних людей: за звичаєм там в одній кімнаті сиділи чоловіки, а в другій жінки».

Інколи, бажаючи висловити свою повагу гостеві, господар показував йому свою дружину і доньок. Тоді вони підносили йому чарку горілки, а він їх міг навіть поцілувати. Після чого вони негайно зникали.

Коли знать бенкетувала окремо від своїх дружин, це не означало, що взагалі без жінок – бо запрошувалися челядь, яка потішала гостей сороміцькими співами і жартами.

Історик Алєксандр Пєтрушевскій (1826–1904) нарікав, що «татарщина прокралася в домашнє життя московитів, в татар, як і у всіх народів магометанської віри, жінки жили під замком... знатні і багаті люди стали замикати своїх жінок в тереми, не показуючи їх не тільки чужим, а й навіть близькій родині».

Жінка була безвільною істотою, яка не мала ні громадянських, ні сімейних прав, бо нічим не займалася. Дівчат видавали батьки за своїм вибором. А котра не вийшла заміж, тих відправляли до монастиря. Молоді зустрічалися вперше аж у церкві під час шлюбу. А по шлюбі ще в церкві наречена падала до ніг жениха і головою торкалася його стіп на знак повної покори.

«Чоловік, який прийшов свататися, не тільки не може розмовляти з нареченою, але й бачити її, – писав Корб. – Батько питав доньку, чи бажає вона вийти заміж. Коли вона погоджувалася, він брав нагайку і злегка шмагав її, приказуючи: цей останній удар хай нагадує тобі батьківську владу. А тепер ти переходиш у нову владу, і якщо ти не будеш слухати чоловіка, то він тебе замість мене провчить цією нагайкою». А по шлюбі передавав нагайку чоловікові.

«Московитка, – згадував Корб, – визначає за кількістю ударів нагайкою, наскільки велика любов чоловіка до неї». А Герберштейн описав, як одна московка, плачучи, нарікала на чоловіка-німця, що той її не любить, бо не лупцює. Щойно коли він напився і дав лупня, вона заспокоїлася і розцвіла.

Англійський лікар царя Алєксєя Семюел Коллінз (1619–1670) жахався, як «московити поводяться з жінками жорстоко і тримають їх у суворій покорі. Один купець бив батогом свою дружину, доки мав сил, а потім змусив її одягнути сукню, просяклу водкою тричі перегнаною, запалив її, і таким чином нещасна загинула у полум'ї.

Деякі чоловіки прив'язують дружин за волосся і січуть зовсім голих. А коли чоловік вважає свою дружину безплідною, то вмовляє її постригтися, а сам одружується з іншою; якщо ж дружина не погоджується, він проганяє її в монастир силоміць... Дружину, яка вб'є свого чоловіка, хоронять живцем; її заривають у землю по горло, і таким чином вона мусить померти: а взимку це відбувається скоро».

Наскільки жінки були принижені, настільки чоловіки мали вільну волю і стрибали в гречку з простолюдом, називаючи розпустою лише стосунки з чужою жінкою. Тож вільно спілкувалися з дівчатами і вдовами.

У донських казаків був звичай, що чоловік, якому набридла його дружина, виводив її на «круг» (казацький збір) перед атаманом і, заявивши, що жінка йому більше не подобається, оголошував її вільною. Покинуту таким чином жінку міг будь-хто вхопити, і вона повинна була йому коритися. Іноді до дня нового «круга».

Далеко вільнішим був побут жінок незнатного роду. Московити не почували сорому, чоловіки купалися в річках разом із жінками, а потім усі виходили голі на берег.

Національний герой Венесуели Франсіско де Міранда (1750–1816), який також описав Україну, у 1786 побував у Московії в лазнях, які його ошелешили, бо можна було вільно пройтися серед голих жінок. «Ми спостерігали за ними понад годину, а вони продовжували свої маніпуляції, розсовували ноги, мили сороміцькі місця і т.д. З них жодна не подумала прикритися... Звідти ми вийшли до річки, щоб подивитися на жінок, які після лазні йдуть туди купатися. Їх було дуже багато, і вони спускалися до води без найменшого сорому. Чоловіки там купаються з жінками майже впереміш. О Боже, бачив там гарну дівчину, у якої спина була в синцях від батогів, а вся її провина, можливо, полягала в тому, що вона розбила горнятко».

Як писав Корб, «блуд і розпуста існують в Москві у величезних розмірах. Жінки не поступаються чоловікам». Те саме стосувалося монахів і монахинь, які не соромилися прилюдно напиватися і блудити. А монашки у своїх келіях утримували коханців, про що нарікав митрополит Євфімій у 1695 р.

А було, що й батьки спали зі своїми доньками. Один капітан спав зі своєю восьмилітньою донькою, за що, правда, його стратили.

Цікаве було поняття московитів про жіночу красу. Чеський єзуїт Іржі Давід (1647–1713) залишив великий трактат, присвячений Московії. Він також описав московиток: «якщо чоловіки їх колись і поб'ють, вони не скаржаться і легко прощають. Свої обличчя вони розмальовують дивним чином, особливо вельможніші. Вони висмикують свої брови за допомогою якогось порошку, а потім малюють їх чорною фарбою у вигляді великого кола, тому виглядають як сови. Одягаються на кшталт турчанок».

Інші чужинці підкреслювали, що красунями московити вважали товстунок: «Дай мені Боже товстоту, а я собі дам красоту».

«Рум'яна їхні схожі на фарби, якими ми прикрашаємо влітку наші будинки і які складаються з червоної охри й іспанських білил», – писав С. Коллінз.

На подив усіх чужинців, московитки чорнили свої зуби через те, що вони дуже псувалися від ртутних білил, які замінювали зубну пасту. Наступною ознакою вроди були низькі лоби і подовгасті очі – тобто монгольські. «Для цього вони стягують головні убори так міцно, що опісля не можуть заплющитись» (С. Коллінз).

Окрім чорніння зубів, московитки чорнили ще й білки очей. Оскільки худорляві жінки вважалися нездоровими, у тих, що від природи не схильні були до огрядності, з'являвся нестримний намір погладшати. Вони лежали цілими днями в ліжку, пили водку, від якої нібито тіло пухкішало, потім спали, а потім знову пили.

Яке це далеке від українських уявлень про вроду. Стан стрункий, огнисті очі, зуби, мов перлинки...

Юрій Винничук17.09.2025

Читайте також:

Читайте також