На початку ХХ століття актуальним був соціально-філософський єсей іспанського філософа Госе Ортеґи-і-Ґассета «Повстання мас», присвячений культурній кризі Європи, що стала наслідком виникнення масового суспільства, яке почало відбирати вплив у аристократії.
На сьогодні такою актуальною є книга американського соціального філософа та історика культури, професора історії Кристофера Леша "Повстання еліт і зрада демократії".
Американський вчений розвиває ідеї свого іспанського попередника, який описав культурно-антропологічні типи «людини еліти» та «людини маси», але констатує, що в нинішніх правлячих структурах домінують представники саме другого типу, яке є найболючішою проблемою американського (та й не тільки) суспільства.
І це проявляється як в об'єктивних моментах (розрив у доходах, способів життя), так і в принципово різному розумінні інтересів і цілей суспільства.
Стисло.
Леш пояснює, чому тепер елітам більшості країн немає діла до свого народу.
У минулі століття панівні класи були вкорінені в своїх країнах, відчували свій зв'язок.
Тепер це йде в минуле.
Ринок, на якому діють сьогоднішні еліти - глобальний. Він існує поверх державних кордонів, і ці еліти стурбовані станом всієї системи в цілому, а не її окремими частинами, тобто країнами.
Тому їх лояльність, перш за все, глобальна, а не національна.
Ці еліти заробляють гроші завдяки доступу до інформації та її маніпулюванням серед мас.
Аристократичні титули і старі заслуги сьогодні мало що означають - на відміну від вкорінених в своїх країнах представників еліт старого типу, вони всім зобов'язані тільки собі.
Тобто нікому нічого не винні, - у них немає жодних зобов'язань ані перед минулим, ані перед майбутнім.
За Лашем, «в безмежній світовій економіці гроші втратили свій зв'язок з національністю...».
Національним є по своїй суті, вважає Леш, середній клас, але він стрімко тане. Тоді як саме він "створює загальний ґрунт, загальні мірки, загальну систему відліку", при втраті чого суспільство "розпадається на конкуруючі угрупування, розкладається у війні всіх проти всіх".
Оскільки міцним таке суспільство бути не може, нові еліти, по Лешу, "одержимі ідеєю контролю".
І ці сьогоднішні «господарі життя» і є сьогодні головною загрозою західної цивілізації, яку розчиняють в аморфному глобалізмі.
Вони просто відвертаються від потреб власних країн, якщо це не стосується престижних місць їх проживання.
Тому офіційні політики висувають на перший план несуттєві питання. А публічні дискусії мають мало спільного з позиціями звичайних людей. Тому офіційна політична риторика намагається швидше затуманити проблеми, ніж чітко позначити їх.
Маси ж будучи фактично виключеними з громадської дискусії на підставі їх необізнаності не бачать користі в інформації, яку їм нав'язують в такій величезній кількості.
Більш того, «більшість людей не мають спонукального мотиву до оволодіння знаннями».
Постійно створюються передумови для дискримінації більшості з боку "меншин":
"Нас закликають визнати, що всі меншини мають право на повагу не за
справи, а заслуговують її своїми стражданнями в минулому". Так "прізвище
і колір шкіри стають засобом просунутися".
Леш зазначає: «Якщо ми зуміємо подолати псевдополяризацію, що нині нав‘язується ґендерною та расовою політикою, ми виявимо, що справжні відмінності, як і раніше, залишаються класовими».
Зазначені К. Лешем проблеми притаманні не тільки американському суспільству, а й цілком можуть бути застосовні до українського суспільства.
В першу чергу це стосується культурної деградації політичного класу, що в наших умовах набуває гіпертрофованих масштабів.
А втім, почитайте Кристофера Леша.
Госе Ортеґу-і-Ґассета - також.
Сергій Чаплигін
