Організація vs Олігархія: формула, що не помиляється

Як закон Міхельса розкриває прихований механізм деградації демократії

Відкрив «Залізний закон олігархії» Роберт Міхельс (Robert Michels, 1876-1936 рр.) – один з найвизначніших соціологів першої половини XX століття.

Народився в Кельні, викладав в Німеччині, США, Швейцарії, Італії. Автор низки книг. 

Однак головна його заслуга полягає в тому, що на основі вивчення діяльності політичних партій Європи та їхньої залежності від влади, він написав книгу «Соціологія політичної партії в умовах сучасної демократії» (Zur Soziologie des Parteiwesens in der modernen Demokratie), де сформулював «залізний закон олігархії». Згідно з ним, «безпосереднє панування мас технічно неможливе», і тому будь-яка соціальна організація — навіть якщо вона починається з демократії — неминуче (!) вироджується у владу небагатьох обраних — олігархію.

Цікаво, як Роберт Міхельс відкрив цей закон.  

Будучи соціалістом, Роберт Міхельс був стурбований тим, що соціалістичні партії, незважаючи на гасла про підтримку найширшої участі мас у політичному житті, насправді залежали від волі купки «вождів» так само, як і інші не соціалістичні партії. Він пішов по різним політичним партіям і розпитував там, як вони були створені, виросли і працюють. Зрештою зібрав багатий матеріал та пунктуально, з німецькою педантичністю обробив і узагальнив його.

Роберт Міхельс, на основі вивчення діяльності політичних партій Європи та їхньої залежності від влади, написав книгу «Соціологія політичної партії в умовах сучасної демократії» (Zur Soziologie des Parteiwesens in der modernen Demokratie), де сформулював «залізний закон олігархії». Згідно з ним, «безпосереднє панування мас технічно неможливе», і тому будь-яка соціальна організація — навіть якщо вона починається з демократії — неминуче (!) вироджується у владу небагатьох обраних — олігархію.

Публікація дослідження викликала не тільки фурор. Ті, хто раніше розповідав йому про свою партійну роботу і свої успіхи, побачили в ньому свого найлютішого ворога – оскільки Роберт Міхельс показав зворотний бік медалі. Він показав, як вся влада в цих організаціях захоплюється небагатьма людьми та використовується нею в особистих цілях.

Що таке українські цінності і що таке українська ідея?

Національність - не питання крові. Хто бачив модні зараз генеалогічні тести ДНК, знає, що в крові кожного намішано до десятка різних генів.

Національність - не питання місця народження. Зараз українці народжуються в Європі, а за радянського часу народжувалися в Сибіру.

Значить що в нас залишається?

Правильно, належність до культури. Це - єдиний надійний ідентифікатор. Якщо людина говорить українською, поділяє українські цінності, сповідує українську ідею, відчуває себе частиною українського народу, значить це українська людина. А як ні - то ні, незалежно від тесту ДНК та свідоцтва про народження.

Це раніше в паспорті була графа "національність" і ти міг послатися на нього - в документі зафіксовано, значить українець. А зараз - дзуськи.

Що таке українські цінності, запитаєте ви? Їхній список не відлито у бронзі і не вибито на скелі. Його треба шукати в українському мистецтві, народній творчості та філософії. "Душу-тіло положим за свободу", "Сім'я вечеря біля хати", "Хліб-сіль їж, а правду ріж", ну і так далі. Звісно, тут можливі нюанси, але більшість складових української ідеї поділяють всі українці, це швидше відчуття, ніж перелік.

Що таке українська ідея? Бути українцями і жити українським життям на українській землі. Що таке "українське життя" - див. попередній пункт. Знов-таки, не існує і не може існувати повного і вичерпного списку вимог до українця. оно євреї вигадали собі 613 заповідей Тори, а в результаті більшу частине не виконують, і все одно лишаються євреями.

Так що без комплексів, шановні. Можна не любити сала, але бути українцем. А от не говорити українською і бути українцем не вийде. Бо мова - це спосіб існування народу в інформаційному просторі. Спочатку - мова, потім ідеї, бо без мови ідею не сформулюєш, не зрозумієш і не виявиш назовні.

І все це - добровільно. Не можна зробити людину українцем силоміць. Це сто років тому дитина виростала в українському селі й не мала вибору, а нині щоб стати українцем, треба докласти зусиль. Звісно, не всі хочуть докладати зусиль, тому стають кимось іншими - московитами, американцями, людьми без національності тощо. 

Цікаво, що англійцем стати без зусиль не можна. Американцем - можна, англійцем - ні. Колись український поляк Юзеф Коженьовський став англійцем Джозефом Конрадом, але для цього йому довелося вивчити англійську краще за англійців. Інакше - ніяк.

Словом, народи виникли як мовні об'єднання, про це ще Нестор Літописець писав, і нічого нового з тих часів не вигадали, навпаки, сьогодні це проявляється у міжнродному масштабі, коли можна бути українцем, навіть живучи за океаном. 

Важко, але можна.

Тому, якщо хочеш бути українцем, будь їм - говори українською, сповідуй укаїнську ідею. поділяй цінності та люби Україну.

Як сонце люби.

Що не ясно?

Брати Капранови

Читайте також: Ідентичність як форма майбутнього

Соціальні, економічні та культурні зміни у суспільстві як результат дегенерації

Ще понад сто років тому лікар і соціолог доктор Макс Нордау зазначив, що всі ці особи, які хочуть переробити світ, насправді є покликачами атавізму та повернення до примітиву.

В своїй праці «Degeneration» (1892 р.) він писав про виродження в культурі, етиці, мистецтві, політиці, як про ознаку психічного та морального виродження. 

Створюючи свою працю, Нордау дав ранній психоісторичний погляд на всі ці «ліві» революції в центрі яких, як правило, знаходяться дегенерати:

1. Емоційна нестабільність:
Нордау вважав, що дегенерати часто виявляють сильні, неконтрольовані емоції та мають схильність до істерії та нервових зривів.

2. Егоцентризм:
Дегенерати, за Нордау, зосереджені виключно на своїх бажаннях та потребах, часто нехтуючи суспільними нормами та мораллю.

3. Декларативний та ексцентричний стиль:
У літературі та мистецтві Нордау відзначав переважання надмірно ексцентричних і химерних стилів, які більше спрямовані на шокування публіки, ніж справжні естетичні цінності.

4. Песимізм та нігілізм:
Нордау вважав, що дегенерати схильні до песимізму та нігілізму, відмовляючись від усіх традиційних цінностей та вірувань.

5. Фізична та моральна деградація:
Він пов'язував дегенерацію з фізичними та моральними проблемами, такими як алкоголізм, наркоманія, аморальна поведінка та хвороби, що передаються у спадок.

6. Культурний декаданс:
Нордау критикував декаданс у культурі, відзначаючи занепад традиційних цінностей і норм, що проявляється у мистецтві, літературі та повсякденному житті.

7. Антисоціальна поведінка:
Дегенерати, за Нордау, схильні до антисоціальних вчинків, таких як злочини, насильство та порушення громадського порядку.

8. Зниження розумових здібностей:
Нордау стверджував, що дегенерація супроводжується зниженням інтелектуальних здібностей та раціонального мислення, що веде до ірраціональної та деструктивної поведінки.

Ідентичність як форма майбутнього

Криза ідентичності — не абстрактна загроза, а фундаментальна проблема, яка сьогодні стоїть перед українським суспільством. Ідентичність дедалі більше втрачає свою виразність, перетворюється на тіньову форму, що вислизає з розуміння і не здатна дати відповіді на базові питання: "хто ми є?", "навіщо ми є?", "ким ми маємо стати?".

Багато людей не знають, що їм робити, бо не знають, ким вони є. Цей параліч волі та вчинку має своє джерело не в зовнішніх обставинах, а в антропологічній дезорієнтації. 

Якщо ми не здатні зрозуміти, ким ми є, то втрачаємо і уявлення про те, ким можемо бути. Якщо відмовимось від зусиль зберігати, осмислювати й передавати свою ідентичність — ми приречені делегувати свою долю іншим. А там, де доля визначається не нами — питання "хто ми?" поступово втрачає сенс. Бо нас тоді більше немає.

Саме за це точиться сьогоднішня війна. Не лише за території, а за право на власну ідентичність, за можливість бути собою.

Що означає термін «чорний лебідь»?

Поняття «чорний лебідь» стало знаковим у нинішній час. 

Популярність цього терміну прийшла після того, як у 2007 році вийшла книга ліванського вченого та філософа Насіма Талеба «Чорний лебідь: вплив надто неймовірного» яка стала світовим бестселером.

«Чорний лебідь» — це несподівана подія, яку важко передбачити та яка змінює історію чи життя окремої людини.

Вона здається випадковою, але такою насправді не є. І якщо розглядати причини її появи ретроспективно, виявляється що вона цілком закономірна. І коли «чорний лебідь» вже прилетів, це цілком можна пояснити. Али заднім числом.

Чому прилітають «чорні лебеді»?

Про екзистенціалізм та марксизм

В травні, в один день з різницею в п’ять років народилися - основоположник екзистенціалізму Серен К'єркегор (1813 р.) та творець політекономії та матеріалістичного розуміння історії Карл Маркс (1818 р.).

Мабуть за цей час якось інакше склалися на небі зорі, бо ідеї ​​обох, які радикально змінили світ, мають прямо протилежне ставлення до людини.

К'єркегор побачив в людині найскладнішу натуру, якій властиві страх, відчай, самотність, усвідомлення своєї недосконалості та обмеженість свого існування, але разом з тим і - прагнення краси, любов до світу, загострену радість життя...

І головне — людина К'єркегора є вільною. Вона просто приречена на свободу.
Проте Маркс відніс людину до продуктивних сил, зробивши її лише гвинтиком соціального механізму, - який забезпечує технологічний прогрес та прагне лише справедливого розподілу соціальних благ.

Людина Маркса проста, безлика, завжди об'єднана в колективи і цілком не вільна.
Екзистенціалізм ж перевів основний інтерес філософії від створення цілісних картин світу та від вивчення соціального устрою на окрему людину.

Чому тепер елітам більшості країн немає діла до свого народу

На початку ХХ століття актуальним був соціально-філософський єсей іспанського філософа Госе Ортеґи-і-Ґассета «Повстання мас», присвячений культурній кризі Європи, що стала наслідком виникнення масового суспільства, яке почало відбирати вплив у аристократії.

На сьогодні такою актуальною є книга американського соціального філософа та історика культури, професора історії Кристофера Леша "Повстання еліт і зрада демократії".

Американський вчений розвиває ідеї свого іспанського попередника, який описав культурно-антропологічні типи «людини еліти» та «людини маси», але констатує, що в нинішніх правлячих структурах домінують представники саме другого типу, яке є найболючішою проблемою американського (та й не тільки) суспільства.

І це проявляється як в об'єктивних моментах (розрив у доходах, способів життя), так і в принципово різному розумінні інтересів і цілей суспільства.

Всі основні природничо-наукові, історичні, економічні та соціально-політичні теорії засновані на вірі в прогрес

В XVIII-XIX ст. в Європі віра в прогрес була прийнята в якості беззаперечної і неспростовної наукової істини. І на її основі формулювалися всі основні природничо-наукові, історичні, економічні та соціально-політичні теорії. 

У світі природи визнавалася еволюція, а в людському суспільстві - строго відповідний еволюції розвиток.
А згідно Дарвіну - рушійною силою еволюції в тваринному світі, як ми знаємо, є боротьба за виживання і природний відбір.

Батько-засновник соціології філософ Герберт Спенсер говорить, що те ж саме відбувається і в людському суспільстві. І це є сенсом магістральної лінії еволюції - соціальним прогресом.
За Спенсером суспільство людей є продовженням суспільства тварин, і в ньому так само, як у тварин, панують закони боротьби за виживання, джерела їжі, задоволення, а також природний відбір і принцип витіснення слабких. 

У певний момент історичного розвитку відбувається якісний стрибок, і людське суспільство переходить від конкуренції за допомогою прямої і грубої сили до конкуренції в економічній сфері. Це все та ж сама боротьба за виживання, та ж гра на витіснення, придушення і в кінцевому рахунку на знищення, що й раніше, але тільки тепер вона ведеться іншими методами.

Чого хочуть українці?

Якщо приглянутися (бодай на фейсбуку), чого українці бажають одні одним на уродини чи за інших оказій, побачимо найчастіше побажання не «миру», а «перемоги». Для українців ці два слова майже тотожні, їх справді важко уявити одне без другого: без перемоги мир – це капітуляція; Росія не залишила нам вибору, відверто проголосивши за мету війни знищення української нації та держави.

На перший погляд, це суто риторичне запитання. Бо й справді, чого, як не миру, можуть хотіти люди на третьому році повномасштабної війни, що вже спричинила десятки тисяч загиблих, сотні тисяч поранених, мільйони біженців і тотальне руйнування цивільної, зокрема енергетичної, інфраструктури? Однак якщо приглянутися (бодай на фейсбуку), чого українці бажають одні одним на уродини чи за інших оказій, побачимо найчастіше побажання не «миру», а «перемоги».

Для українців ці два слова майже тотожні, їх справді важко уявити одне без другого: без перемоги мир – це капітуляція; Росія не залишила нам вибору, відверто проголосивши за мету війни знищення української нації та держави. Певний час цю мету маскували облудною риторикою про «денацифікацію і демілітаризацію» України, «загрозу розширення НАТО», «захист російськомовних співвітчизників» та іншими нісенітницями, на які повелося чимало іноземців, а декотрі ведуться й досі. Українці, на щастя, ніколи не мали ілюзій щодо цієї мети, а тим більше не мають тепер, після всього, що росіяни накоїли на окупованих територіях і коять далі по всій Україні, застосовуючи ракети, бомби та снаряди і неприховано заперечуючи саме право українців та України на існування.

Філософські анекдоти

На прийомі в Букінгемському палаці королева підійшла до Бернарда Шоу.
- Це правда, пане Шоу, що ви десь сказали, що кожну жінку можна купити за гроші?
- Звичайно, правда, ваша величність.
- І мене також?
- Але ж ви жінка...
- І скільки ж, на вашу думку, я коштую?
- Я гадаю, десять тисяч фунтів.
- Так мало?
- Ну ось бачите, ваша величність, ви вже почали торгуватися.

Зустрічаються два євреї, один одного запитує: "Абраме, як життя?"
- Гівно!
Минає кілька років, зустрічаються вони ще раз. І один знову запитує: "Як життя?"
Абрам йому у відповідь: "Пам'ятаєш я тобі того разу сказав, що моє життя гівно?"
- Пам'ятаю...
- Так от, то таки було повидло.

Лежить негр під бананом і спить. Прокинеться, простягне руку, зірве банан, з'їсть, перевернеться на другий бік і знову спить.
Підходить до нього біла людина:
- Негр, ну, дурень ти, дурень, ну чого ти лежиш! Встав би, зібрав бананів, відніс би на ринок, продав би... гроші одержав...
- А навіщо?
– Ну, негр він і є негр! Як навіщо? Купив би собі тачку!
- А навіщо??
– Як це навіщо? Ну, ти негр... Навантажив би вже цілу тачку бананів, відвіз на ринок, продав би, багато грошей одержав!
- А навіщо???
- Ну, негр, ну мавпо! Купив б вантажівку! Навантажив би цілу гору бананів, відвіз на ринок, продав би, гору грошей одержав би!
- А навіщо????
- Ось негр, ну, дурний! Найняв би інших негрів, вони б за тебе збирали банани, возили на ринок, продавали, а ти б лежав собі і нічого не робив!
- А я й так нічого не роблю!

Розмовляють дві жінки:
- Ні, що не кажіть, а не в грошах щастя - багаті теж бувають нещасливі!
- Згодна, але погодьтеся і ви, що плакати краще у власному Мерседесі, ніж у трамваї!

- Ну, в чому проблема, що вас турбує?
- Лікарю, у мене немає жодних відхилень, жодної проблеми.
- У чому ж річ, чому ви до мене прийшли?
- Я почав задумуватись, а чи нормально це?

Токсичний вплив “імперського знання” та виклики деколонізації

 Друга стаття з циклу:
КАРТОГРАФУВАННЯ “НАЦІЇ НІЗВІДКИ”

«Україна або козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії, зображена Йоганом Баптистом Гоманном». Відома за скороченою назвою «Terra Cosaccorum». 1720 р.

Тривалу відсутність України на міжнародних ментальних мапах можна пояснити як результат її відсутності на політичних мапах – і навпаки. 

У 1918 році Україна зробила короткотривалу спробу заіснувати принаймні на деяких із них, проте це не допомогло їй отримати міжнародне визнання і скільки-небудь значну підтримку. Члени Антанти навіть після падіння царизму зберігали союзницькі зобов’язання щодо Росії і воліли домовлятися з безнадійним Денікіним чи навіть з більшовиками, але не з невідомими і, здавалося б, випадковими українцями. Тимчасовий союз із кайзерівською Німеччиною лише погіршив імідж (і перспективи) українців в очах членів Антанти, які зрештою виявились у тій війні переможцями, а отже й тими, хто пише історію, зокрема й законодавчо. Благодатні вілсонівські принципи, які давали бездержавним східноєвропейським народам право на самовизначення, не поширились після Першої світової війни на українців і білорусів – головних мішеней і жертв російського “імперського знання”, інтерналізованого на Заході.

У рамках цього “знання” західним урядам легше було заперечувати геноцидний характер Голодомору, організованого в Україні у 1932–1933 рр. московською владою, і незворушно продовжувати звичний (і прибутковий) бізнес із більшовиками. Таємна доповідь британських дипломатів, які відраджували свій уряд від будь-якого втручання, вельми показова під цим оглядом: “Правда полягає в тому, що ми, звісно, маємо певну інформацію про голод на півдні Росії [sic], подібну до тої, що з'явилась у пресі... Проте ми не хотіли б її оприлюднювати, тому що радянський уряд може обуритися, і наші відносини з ним будуть зіпсовані”.¹