Припустимо,
що поруч із нами сидить китаєць чотирнадцятого століття. Що він думає,
дивлячись на запальничку? Китаєць думає, що там ув'язнений дракон. Ми
натискаємо якийсь клапан, дракону прищемлюється хвіст, і він від болю
вивергає вогонь. А ми з вами знаємо, що ця штука відлита з пластмаси в
Китаї, газ під тиском, зубчасте колесо.
Тобто, ми знаємо конструкцію, нам не потрібні дикі пояснення. Знання того, що в утворення світу та у філогенез ніколи не втручалися ніякі сторонні сили, позбавляє нас релігійності. Але 99% людей вважають знання природничо-порядкового порядку або зайвими, або занадто обтяжливими, або занадто складними. А віра — це лише відсутність знання. Справа в сірості.
Homo пропонується добре театралізоване примітивне пояснення. Адже коли ви слухаєте якогось архієрея, ви насамперед слухаєте не людину, не голос, ви переважно слухаєте чотири з половиною квадратних метри парчі, велику кількість біжутерії, ви слухаєте фіолетовий оксамит і чорне сукно. А ви цього дядька архімандрита поголіть, пострижіть, одягніть у майку, посадіть навпроти себе на кухні, поставте перед ним порожню пляшку з-під кефіру, і все, що він каже, здаватиметься маренням божевільного. Такого роду сценізм дуже працює на мало інтелектуалізовану публіку...
© А. Невзоров
Читайте також: Невзоров о России: страна-агрессор - у нее такие свойства, такие традиции, такие скрепы
