Цифровий фашизм — поняття, яке використовується в політичній філософії, соціології, медіадослідженнях та дослідженнях авторитаризму для позначення форм фашистської або неофашистської політики, пропаганди, організації та контролю, що здійснюються за допомогою цифрових технологій, мережевих платформ, алгоритмів, великих масивів даних та систем цифрового нагляду.
Термін набув поширення у XXI столітті у зв'язку зі зростанням ролі соціальних мереж, онлайн-платформ, штучного інтелекту, автоматизованої пропаганди та цифрового спостереження у політичному житті. У науковій літературі цифровий фашизм розглядається як модернізована форма фашизму, що використовує новітні технологічні засоби для досягнення традиційних авторитарних цілей.
Визначення
Єдиного загальноприйнятого визначення цифрового фашизму не існує. Найчастіше під цим поняттям розуміють поєднання фашистської або неофашистської ідеології з цифровими технологіями, які використовуються для мобілізації прихильників, поширення пропаганди, створення культу лідера, переслідування опонентів та здійснення політичного контролю.
На відміну від класичного фашизму XX століття, що спирався переважно на друковану пресу, радіо, масові мітинги та централізовану державну пропаганду, цифровий фашизм використовує соціальні мережі, месенджери, відеоплатформи, алгоритмічні рекомендаційні системи, бот-мережі та інструменти збору даних про користувачів.
Основні ознаки
До характерних рис цифрового фашизму належать:
використання цифрових платформ для поширення радикальної націоналістичної або шовіністичної пропаганди;
створення та підтримка культу політичного лідера через мережеві комунікації;
формування образу внутрішніх та зовнішніх ворогів;
застосування алгоритмічних технологій для маніпулювання громадською думкою;
використання ботів, тролів та автоматизованих інформаційних кампаній;
цифровий нагляд за громадянами;
поширення дезінформації та конспірологічних теорій;
мобілізація прихильників через онлайн-спільноти;
поєднання мережевої активності з офлайн-політичними акціями.
Історія концепції
Перші дослідження взаємозв'язку між фашизмом та цифровими технологіями з'явилися наприкінці XX — на початку XXI століття. Розвиток соціальних мереж та інтернет-комунікацій привів до появи нових форм політичної мобілізації, що викликало інтерес дослідників до ролі цифрового середовища в поширенні радикальних ідеологій.
Особливу увагу науковці звернули на використання інтернету ультраправими рухами, мережевими спільнотами ненависті, екстремістськими організаціями та державними структурами, які застосовують цифрові технології для інформаційного впливу на населення.
Цифровий нагляд і контроль
Одним із ключових елементів концепції цифрового фашизму є використання технологій масового нагляду. Сучасні інформаційні системи дозволяють збирати та аналізувати великі обсяги даних про поведінку громадян, їхні політичні погляди, соціальні зв'язки та пересування.
Критики цифрового авторитаризму вважають, що надмірна концентрація таких інструментів у руках держави або великих корпорацій може створювати умови для політичних переслідувань, цензури та обмеження громадянських свобод.
Соціальні мережі та алгоритми
Важливу роль у функціонуванні цифрового фашизму відіграють алгоритми рекомендацій та механізми персоналізації контенту. Вони можуть сприяти формуванню інформаційних «бульбашок», у яких користувачі отримують переважно інформацію, що підтверджує їхні попередні переконання.
Дослідники зазначають, що така структура комунікації здатна посилювати політичну поляризацію, радикалізацію та поширення мови ненависті.
Критика концепції
Поняття «цифровий фашизм» залишається дискусійним. Частина дослідників вважає його корисним для опису нових форм авторитаризму та політичної маніпуляції. Інші наголошують, що надмірно широке використання цього терміна може призводити до розмиття історичного змісту поняття «фашизм» і змішування різних форм цифрового контролю з власне фашистськими практиками.
Значення
Концепція цифрового фашизму використовується для аналізу трансформації авторитарних і тоталітарних практик в умовах інформаційного суспільства. Вона акцентує увагу на тому, що сучасні цифрові технології можуть слугувати не лише інструментом демократизації та вільного обміну інформацією, а й засобом маніпуляції, політичного контролю та поширення екстремістських ідеологій.
