МОВЧАЗНА ТРАГЕДІЯ

Доктор Луїс Рохас Маркос – психіатр

Сьогодні у наших домівках розгортається мовчазна трагедія, яка стосується наших найдорожчих скарбів – наших дітей.

Наші діти перебувають у руйнівному емоційному стані!

За останні 15 років дослідники надали нам дедалі тривожніші статистичні дані про різкий і стабільний ріст психічних захворювань у дитячому віці, який нині досяг масштабів епідемії.

Статистика не бреше:

• 1 із 5 дітей має проблеми з психічним здоров’ям

• Відзначено зростання СДУГ (синдром дефіциту уваги з гіперактивністю) на 43%

• Відзначено зростання підліткової депресії на 37%

• Зафіксовано зростання дитячих самогубств у віці 10–14 років на 200%

Організація vs Олігархія: формула, що не помиляється

Як закон Міхельса розкриває прихований механізм деградації демократії

Відкрив «Залізний закон олігархії» Роберт Міхельс (Robert Michels, 1876-1936 рр.) – один з найвизначніших соціологів першої половини XX століття.

Народився в Кельні, викладав в Німеччині, США, Швейцарії, Італії. Автор низки книг. 

Однак головна його заслуга полягає в тому, що на основі вивчення діяльності політичних партій Європи та їхньої залежності від влади, він написав книгу «Соціологія політичної партії в умовах сучасної демократії» (Zur Soziologie des Parteiwesens in der modernen Demokratie), де сформулював «залізний закон олігархії». Згідно з ним, «безпосереднє панування мас технічно неможливе», і тому будь-яка соціальна організація — навіть якщо вона починається з демократії — неминуче (!) вироджується у владу небагатьох обраних — олігархію.

Цікаво, як Роберт Міхельс відкрив цей закон.  

Будучи соціалістом, Роберт Міхельс був стурбований тим, що соціалістичні партії, незважаючи на гасла про підтримку найширшої участі мас у політичному житті, насправді залежали від волі купки «вождів» так само, як і інші не соціалістичні партії. Він пішов по різним політичним партіям і розпитував там, як вони були створені, виросли і працюють. Зрештою зібрав багатий матеріал та пунктуально, з німецькою педантичністю обробив і узагальнив його.

Роберт Міхельс, на основі вивчення діяльності політичних партій Європи та їхньої залежності від влади, написав книгу «Соціологія політичної партії в умовах сучасної демократії» (Zur Soziologie des Parteiwesens in der modernen Demokratie), де сформулював «залізний закон олігархії». Згідно з ним, «безпосереднє панування мас технічно неможливе», і тому будь-яка соціальна організація — навіть якщо вона починається з демократії — неминуче (!) вироджується у владу небагатьох обраних — олігархію.

Публікація дослідження викликала не тільки фурор. Ті, хто раніше розповідав йому про свою партійну роботу і свої успіхи, побачили в ньому свого найлютішого ворога – оскільки Роберт Міхельс показав зворотний бік медалі. Він показав, як вся влада в цих організаціях захоплюється небагатьма людьми та використовується нею в особистих цілях.

Словесна зброя: руйнівна сила і небезпека матюків

Життя тепер таке, що мат звучить практично всюди, навіть у місцях, з якими він абсолютно несумісний, – в освітніх закладах, у сімейному колі, у громадських місцях. І після чергового зіткнення з цією чужорідною руйнівною енергією з’явилося бажання систематизувати думки, що виникають з цього приводу. Почнемо з визначення мата, поданого у Вікіпедії: «Мат (матерщина, матірна лайка, матюки, (застаріле) лайка матерна) – найбільш грубий, обсценний різновид ненормативної лексики в українській та близьких до нього мовах».

Читайте: Люта українська лайка: чим замінити російські матюки

У давньоруських рукописах мат розглядався як ознака бісівської поведінки. Вимовляючи нецензурні слова, людина, навіть якщо робить це мимоволі, закликає темні сили і бере участь у звірячому культі. Матерщина виконувала у слов’ян функцію прокляття. Наприклад, одне з матюків на літеру «є», яке має слов’янське походження, перекладається як «проклинати». Людина, що його вимовляє, тим самим проклинає себе і оточення. Той, хто вживає матюки, автоматично закликає на себе, своїх дітей і весь свій рід усе найгірше й найбрудніше. При цьому лайливець часто дивується та шкодує з приводу серйозних проблем із органами, насамперед сечостатевої системи, онкологічних та інших хвороб, продовжуючи водночас лаятися.

Тут доречно пригадати відому казку з європейського фольклору. В дівчини, що говорила доброзичливо й сердечно, з уст випадали троянди. А у дівчини, що говорила грубо й брудно, з рота вистрибували жаби й виповзали змії… Який точний художній образ.

Що таке «лайливе» слово, що таке «мат»? Є думка, що походження того чи іншого прокляття, його етимологічна складова не мають великого значення. Ці слова традиційно вважаються «найгіршими». І коли людина вирішує з якоїсь причини їх ужити, то очевидно, що спонукає її до цього або крайня злість, або лютий презирливий осуд когось, або повна втрата самоконтролю. Містична складова нецензурної лайки – це містика злості, що клекоче в людському серці, злості, яка поєднує людину з руйнівними силами Всесвіту, робить її рабом, тоді як любов поєднує з Творцем.

Що таке українські цінності і що таке українська ідея?

Національність - не питання крові. Хто бачив модні зараз генеалогічні тести ДНК, знає, що в крові кожного намішано до десятка різних генів.

Національність - не питання місця народження. Зараз українці народжуються в Європі, а за радянського часу народжувалися в Сибіру.

Значить що в нас залишається?

Правильно, належність до культури. Це - єдиний надійний ідентифікатор. Якщо людина говорить українською, поділяє українські цінності, сповідує українську ідею, відчуває себе частиною українського народу, значить це українська людина. А як ні - то ні, незалежно від тесту ДНК та свідоцтва про народження.

Це раніше в паспорті була графа "національність" і ти міг послатися на нього - в документі зафіксовано, значить українець. А зараз - дзуськи.

Що таке українські цінності, запитаєте ви? Їхній список не відлито у бронзі і не вибито на скелі. Його треба шукати в українському мистецтві, народній творчості та філософії. "Душу-тіло положим за свободу", "Сім'я вечеря біля хати", "Хліб-сіль їж, а правду ріж", ну і так далі. Звісно, тут можливі нюанси, але більшість складових української ідеї поділяють всі українці, це швидше відчуття, ніж перелік.

Що таке українська ідея? Бути українцями і жити українським життям на українській землі. Що таке "українське життя" - див. попередній пункт. Знов-таки, не існує і не може існувати повного і вичерпного списку вимог до українця. оно євреї вигадали собі 613 заповідей Тори, а в результаті більшу частине не виконують, і все одно лишаються євреями.

Так що без комплексів, шановні. Можна не любити сала, але бути українцем. А от не говорити українською і бути українцем не вийде. Бо мова - це спосіб існування народу в інформаційному просторі. Спочатку - мова, потім ідеї, бо без мови ідею не сформулюєш, не зрозумієш і не виявиш назовні.

І все це - добровільно. Не можна зробити людину українцем силоміць. Це сто років тому дитина виростала в українському селі й не мала вибору, а нині щоб стати українцем, треба докласти зусиль. Звісно, не всі хочуть докладати зусиль, тому стають кимось іншими - московитами, американцями, людьми без національності тощо. 

Цікаво, що англійцем стати без зусиль не можна. Американцем - можна, англійцем - ні. Колись український поляк Юзеф Коженьовський став англійцем Джозефом Конрадом, але для цього йому довелося вивчити англійську краще за англійців. Інакше - ніяк.

Словом, народи виникли як мовні об'єднання, про це ще Нестор Літописець писав, і нічого нового з тих часів не вигадали, навпаки, сьогодні це проявляється у міжнродному масштабі, коли можна бути українцем, навіть живучи за океаном. 

Важко, але можна.

Тому, якщо хочеш бути українцем, будь їм - говори українською, сповідуй укаїнську ідею. поділяй цінності та люби Україну.

Як сонце люби.

Що не ясно?

Брати Капранови

Читайте також: Ідентичність як форма майбутнього

Письменник Юрій Федькович – передвісник українського національного відродження Буковини

Юрій Федькович

Осип-Юрій Адальбертович Федькович (08.08.1834 - 11.01.1888) – видатний письменник романтичного напряму, письменник-романтик, передвісник українського національного відродження Буковини.

Справжнє ім’я письменника – Осип Домінік Гординський де Федькович. Ім'я Юрій він отримав у зрілому віці, прийнявши православ'я.

Ю. Федькович народився у містечку Сторонці-Путилові на буковинській Гуцульщині (тепер селище Путила Чернівецької області) в родині небагатого спольщеного шляхтича, управителя поміщицьких маєтків, згодом службовця Чернівецького магістрату Адальберта Федьковича герба Сас. Мати походила з сім’ї українського священика, проте в побуті дотримувалася селянських звичаїв що син перейняв від неї у майбутньому. 

У 1846-1848 рр. Федькович навчався у нижній реальній школі у Чернівцях. Грунтовне і доповнене згодом знання мови, яке виніс Федькович зі школи, стало передумовою його німецькомовної творчості, що розпочалася у роки заробітчанських мандрів юнака по Північній Молдавії та Румунії. Пізніше перебував у Ясах і Нямці (Молдова, 1849-1852), де вивчав землемірську та аптекарську справи. 

Першими друкованими творами Федьковича були балада та романтичне оповідання німецькою мовою “Der Renegat” (1859; сліди балади, опублікованої окремо, загублено).

Ідентичність як форма майбутнього

Криза ідентичності — не абстрактна загроза, а фундаментальна проблема, яка сьогодні стоїть перед українським суспільством. Ідентичність дедалі більше втрачає свою виразність, перетворюється на тіньову форму, що вислизає з розуміння і не здатна дати відповіді на базові питання: "хто ми є?", "навіщо ми є?", "ким ми маємо стати?".

Багато людей не знають, що їм робити, бо не знають, ким вони є. Цей параліч волі та вчинку має своє джерело не в зовнішніх обставинах, а в антропологічній дезорієнтації. 

Якщо ми не здатні зрозуміти, ким ми є, то втрачаємо і уявлення про те, ким можемо бути. Якщо відмовимось від зусиль зберігати, осмислювати й передавати свою ідентичність — ми приречені делегувати свою долю іншим. А там, де доля визначається не нами — питання "хто ми?" поступово втрачає сенс. Бо нас тоді більше немає.

Саме за це точиться сьогоднішня війна. Не лише за території, а за право на власну ідентичність, за можливість бути собою.

Наш світ рухається шляхом, який був передбачений Орвеллом

25 червня 1903 року народився Джордж Орвелл

Джордж Орвелл

Багато його творів пророчі - особливо роман «1984» та повість «Колгосп тварин», де він описує соціальні, політичні та гуманітарні сторони майбутнього суспільства.
Так ось, коли настав той загадковий 1984-й рік, було підраховано, що зі 137 пророцтв письменника на той момент збулося 100. 

Чому ці пророцтва стали нормою життя в XXI столітті?

І, головне, чому ці "норми" переважна більшість наших сучасників сприймає як щось природне, належне і навіть бажане, як таку собі "нову нормальність"?

Звичайно, в деяких своїх аспектах, таких як тотальне насадження трансгендерності, критичної расової теорії, просування штучного інтелекту, генетично модифікованих організмів, наркотиків та цифрових валют — сучасність виявилася навіть крутішою за фантазії Орвелла.

Тобто наш світ дійсно рухається шляхом, який був передбачений Орвеллом?

Пізнала життя: 6 ознак зрілої та усвідомленої жінки — чи впізнаєте себе?

Хто така зріла й усвідомлена жінка? Чим відрізняється її погляд на світ? І якими принципами вона керується, щоб бути щасливою? Розбираємося в нашій статті.

 

Психологічна зрілість і усвідомленість — це поняття, що з’явилися у нас відносно недавно. Мудрість, внутрішня врівноваженість, гармонійні стосунки із собою та з оточенням — ось коротка характеристика ментальної зрілості.

Ці якості можна набути вже до 30 років, а можна й у поважному віці залишатися інфантильною та наївною. Визначити, як у вас справи з усвідомленістю, можна за кількома ознаками, які ми зараз розглянемо.

Що означає термін «чорний лебідь»?

Поняття «чорний лебідь» стало знаковим у нинішній час. 

Популярність цього терміну прийшла після того, як у 2007 році вийшла книга ліванського вченого та філософа Насіма Талеба «Чорний лебідь: вплив надто неймовірного» яка стала світовим бестселером.

«Чорний лебідь» — це несподівана подія, яку важко передбачити та яка змінює історію чи життя окремої людини.

Вона здається випадковою, але такою насправді не є. І якщо розглядати причини її появи ретроспективно, виявляється що вона цілком закономірна. І коли «чорний лебідь» вже прилетів, це цілком можна пояснити. Али заднім числом.

Чому прилітають «чорні лебеді»?

Ким насправді є росіяни, або походження московитського народу

«Фізичний тип московита — це переважно тип калмика»
Ілля Рєпін. Портрет калмика. Графітний олівець на папері. 19,6 × 13,8 см

На теперішній московській області і навколо не існує слов'янських народів. 

До 17 століття в московському улусі Джучі (Тартарія) правила династія Чингізидів з державною давньо монгольською мовою (письмо уйгуриця). 

У 18 столітті було штучно створено московське наріччя ТІЛЬКИ для Двору (для адміністрації). 

Письменник-перекладач Федір Григорович Карін (1780 рік): "Жахлива різниця між слов'янською мовою та московською, яка сама по собі була бідна, а підроблена до слов'янської стала вже потворною". 

Філолог Шишков О.С.: "Якщо слов'янську мову відокремити від московської (російської), то з чого ж ця остання складатися буде? Тільки з одних ТАТАРСЬКИХ слів, як ось: лошадь, кушак, колпак, сарай и прочее", адже основа мови РІДна татарська. 

Астольф де Кюстін (1839 рік): «Московити вихідці спільноти племен, які тривалий час були кочівниками, вони ще не забули про кочовий спосіб життя. Петербург це армійський штаб, а не столиця нації. Всі народи, що переселилися з Азії в Європу стоять тут табором немов турки. Московити це дикуни, байдужі до святості даного слова, до всякого правдивого почування, до почуття справедливості. Все у них — тріумфуюча брехня, облуда й обман, брак всякого морального сенсу, відсутність поняття права і обов’язку. Фізичний тип московита — це переважно тип калмика» . 

В середині 19 століття московитів назвали штучним терміном - великороси, а в 1930 роки впроваджено політичну (без своєї республіки) націю - руССкій (чий?). 

© Історик, археограф Арсеній Миколайович Насонов (1940 рік): "русскіє - це літописні татари".

Читайте також:  Чому РФ не має відношення до Київської Русі - доводять беззаперечні факти

Чому РФ не має відношення до Київської Русі - доводять беззаперечні факти

Чому Росія не має жодного стосунку до Київської Русі - спростування московських міфів, брехні та маніпуляцій. 

Про що йдеться у цій статті:

• Яка країна є спадкоємцем Київської Русі
• Чому Московія не має жодного стосунку до Русі
• Що сталось в 862 році 
• Чому руські – не росіяни, а Київська Русь – не росія 
• Про що говорять літописи 

Історичні факти на Московії завжди перекручують, і однією з найбільших маніпуляцій, яку використовують у сучасній росії, є спроба прив'язати себе до Київської Русі. Пояснюємо, чому твердження про те, що так звана "російська державність" походить від Київської Русі є хибним.

Міф про 862 рік - хто такий князь Рюрик

Московські фальсифікатори історії застовбили за собою дату 862 рік - ніби це час, коли згідно з легендою Рюрик прийшов правити в Новгород і начебто від цього почалась історія Русі. І тому саме цей рік використали москвини, щоби у 2012 році відсвяткувати 1250 років "російської державності". Ще й найбільший пам'ятник Володимиру - київському князю вліпили в Москві, яка виникла через 2-3 століття після самого Володимира.

Що цікаво, навіть ця історія має значну невідповідність.

Рюрик, вигаданий засновник Русі, пов’язаний із 862 роком, але перша згадка про Русь датована 839 роком в бертинських хроніках. Тобто, Русь існувала набагато раніше за пропагандистську дату "російської державності".

Про екзистенціалізм та марксизм

В травні, в один день з різницею в п’ять років народилися - основоположник екзистенціалізму Серен К'єркегор (1813 р.) та творець політекономії та матеріалістичного розуміння історії Карл Маркс (1818 р.).

Мабуть за цей час якось інакше склалися на небі зорі, бо ідеї ​​обох, які радикально змінили світ, мають прямо протилежне ставлення до людини.

К'єркегор побачив в людині найскладнішу натуру, якій властиві страх, відчай, самотність, усвідомлення своєї недосконалості та обмеженість свого існування, але разом з тим і - прагнення краси, любов до світу, загострену радість життя...

І головне — людина К'єркегора є вільною. Вона просто приречена на свободу.
Проте Маркс відніс людину до продуктивних сил, зробивши її лише гвинтиком соціального механізму, - який забезпечує технологічний прогрес та прагне лише справедливого розподілу соціальних благ.

Людина Маркса проста, безлика, завжди об'єднана в колективи і цілком не вільна.
Екзистенціалізм ж перевів основний інтерес філософії від створення цілісних картин світу та від вивчення соціального устрою на окрему людину.

Корисні прийоми «техніки спілкування» які корисно знати українцям

Як зробити свою комунікацію максимально переконливою?

Ось кілька коротких і корисних прийомів "техніки спілкування":

Активне слухання: Показуй, що чуєш співрозмовника — кивай, повторюй ключові слова ("Тобто ти кажеш, що…"), не перебивай.

Відкриті запитання: Став запитання, які починаються з "Як?", "Чому?", "Що?" — це допомагає розвинути розмову (наприклад, "Як ти це бачиш?").

Емпатія: Вислови розуміння почуттів іншої людини ("Я розумію, що це тебе засмутило").

"Я-повідомлення": Говори від себе, щоб уникнути звинувачень ("Мені здається…", а не "Ти завжди…").

Позитивний тон: Починай і закінчуй розмову на добрій ноті, навіть якщо є розбіжності.

Паузи: Давай час на обдумування — мовчання допомагає уникнути поспішних слів.

Ці прийоми прості, але дуже ефективні для покращення спілкування. Тепер розкажемо про корисні навички ефективного спілкування:

Хто такі шизоїди, як з ними спілкуватися і чому не варто вважати їх «ненормальними»

Не потрібно плутати шизоїдів з шизофреніками!

ШИЗОЇД - конституціонально-генетичний
склад особистості, якій властиві аутизм
(заглибленість у внутрішнє життя,
відсторонення від зовнішнього світу),
емоційна холодність, що поєднується
з підвищеної ранимістю,
переважання абстрактного мислення;
часто поєднується з астенічною статурою.

Таких людей небагато, 1-2%. Вони не люблять, коли до них наближаються надто близько, і часто відлякують людей своєю особливою поведінкою. Багато хто вважає їх «не такими». Але вони звикли до цього.

Люди шизоїдного типу особистості в якості захисного механізму використовують відстороненість. Вони йдуть — від людей, в самотність, у світ власних фантазій. 

Шизоїдна акцентуація — вид характерного сприйняття фізичної особи, який характеризується замкненістю індивіда, його відгородженістю від інших людей. Шизоїдним людям бракує інтуїції та вміння співпереживати. Вони важко встановлюють емоційні контакти. Мають стабільні та постійні інтереси, небагатослівні. Внутрішній світ майже завжди закритий для інших і заповнений захопленнями і фантазіями, які призначені тільки для «потішання» самого себе. Можуть проявляти схильність до вживання алкоголю, що ніколи не супроводжується відчуттям ейфорії.

Вони частково або повністю замкнуті від зовнішнього світу, примудряються практично не контактувати з ним, хоча постійно там перебувають. Вони дивляться тільки на те, що твориться у них «всередині». Ставлення таких людей до громадської думки не дозволяє їм нормально відкрито виражати емоції і громадську думку. У свідомості йде постійний багатогранний розумовий процес, який навколишні ніколи не зрозуміють, але ось відкрито висловити його людина з таким темпераментом не може. Будь-яка їх дія спрямована на відокремлення, через що їх внутрішнє его стає дедалі більше, досягаючи неймовірного рівня цинізму, через що вони тримаються відокремлено. Оточуючі вважають шизоїдів надто дивними, навіть неадекватними.

Степан Бандера. Фронт поневолених націй

Одним із найбільших осягів революційної політики українського націоналізму в останньому десятиріччі є чинна реалізація ідей спільного національно-визвольного фронту всіх поневолених російською імперією народів. Ідея суверенности нації у власній державі, на яку спирається український націоналізм, є універсальною світовою, вселюдською ідеєю. Але, як і кожна ідея, вона має реальне значення тоді, коли вона свідомою волею і чинами застосовується в практичне життя.

Універсальність ідеї націоналізму для всіх націй цілого світу в історії новітнього українського націоналізму й української політичної думки не є новою. Вже геніяльний Шевченко в своїх творах її виразно сформулював відносно до всього світу і кожної нації, але реальній національно-визвольній політиці і боротьбі ця універсальність ідеї націоналізму не находила свого втілення. Більше того, в 1917 році в практичній політиці тодішнього національного проводу, універсальність ідеї націоналізму була поставлена на службу антинаціоналізмові. Органічна єдність ідеї і чинів усіх поневолених Москвою націй було використано для того, щоб з ініціятиви Центральної Ради скликати в Києві з’їзд представників поневолених народів для обміркування й узгіднення політичних дій поневолених Москвою народів для врятування цілости «демократичної» Росії. Таке політичне спотворення самої ідеї націоналізму, Ідеї державно-політичного унезалежнення поневолених націй, розуміється, не могло не тільки сприяти створенню єдиного фронту поневолених народів для боротьби за своє право на існування, але й вбивало саму ідею українського націоналізму.

Пушкін - це не про поезію, а про імперію

"Государственный институт русского языка имени Пушкина назвал словом 2024 года «Пушкин», сообщает ТАСС. «Сегодня Пушкин — полномасштабный символ русской культуры», - объяснили в институте".

Зрозуміло що це цілком пропагандистський вибір, адже найбільш вживаними словами на фашистській росії насправді є "війна", "смерть", "СВО", "орєшник" і "бояришник", пише Ізмаїл-онлайн.

Це зайвий раз підтверджує шо "Пушкін" - це не про поезію, а про імперію. Цю імперську мітку в образі кучерявого негра імперія встановлювали скрізь в окупованих країнах щоб вона позначала "Тут Імперія, тут узкая земля, тут узкій язик!"

Скільки це не пояснюй сепарам - до них не доходить. Там де мітка "Пушкін-Імперія" - там колонія Імперії.

Знай наших! Микола Лукаш - поліглот, який за три тижні міг вивчити найскладнішу мову.

Микола Лукаш: Найвидатніший світовий перекладач, замовчаний на Батьківщині

Поліглот, який за три тижні міг вивчити найскладнішу мову. 

 

Інтелектуал, який пам'ятав взагалі все, що бачив, почув або прочитав. 

 

Дисидент, здатний на мужній вчинок. 

 

Перекладач, який спромігся іншим народам розтлумачити глибину творів їх літературних геніїв.

 

Українець, який відроджував і розширював можливості рідної мови.

І при цьому чоловік, який дитиною до 4 років був німим, окрім книжок нічого матеріального не вважав за цінне, невибагливий до побуту, тонкий лірик, дотепний жартівник, але сором'язливий у стосунках з жінками, палкий футбольний фанат.

Про Миколу Лукаша казали, що знає 30 мов. А він уточнював, що добре — лиш 18. 

Себе вважав не перекладачем, а поетом. Не згіршим, аніж його сучасники Ліна Костенко чи Микола Вінграновський.

 

Його улюбленою лайкою було:

— Ви, перекладачі! 

 

Маючи неймовірне відчуття слова та талант лінгвіста, Микола Лукаш міг стати геніальним поетом або письменником: його вірші з зошита інтимної лірики "Розмова з нею" (1963 р.) вражають своєю образністю та тонким ліричним звучанням. Проте свідомо обрав переклад.

Чого хочуть українці?

Якщо приглянутися (бодай на фейсбуку), чого українці бажають одні одним на уродини чи за інших оказій, побачимо найчастіше побажання не «миру», а «перемоги». Для українців ці два слова майже тотожні, їх справді важко уявити одне без другого: без перемоги мир – це капітуляція; Росія не залишила нам вибору, відверто проголосивши за мету війни знищення української нації та держави.

На перший погляд, це суто риторичне запитання. Бо й справді, чого, як не миру, можуть хотіти люди на третьому році повномасштабної війни, що вже спричинила десятки тисяч загиблих, сотні тисяч поранених, мільйони біженців і тотальне руйнування цивільної, зокрема енергетичної, інфраструктури? Однак якщо приглянутися (бодай на фейсбуку), чого українці бажають одні одним на уродини чи за інших оказій, побачимо найчастіше побажання не «миру», а «перемоги».

Для українців ці два слова майже тотожні, їх справді важко уявити одне без другого: без перемоги мир – це капітуляція; Росія не залишила нам вибору, відверто проголосивши за мету війни знищення української нації та держави. Певний час цю мету маскували облудною риторикою про «денацифікацію і демілітаризацію» України, «загрозу розширення НАТО», «захист російськомовних співвітчизників» та іншими нісенітницями, на які повелося чимало іноземців, а декотрі ведуться й досі. Українці, на щастя, ніколи не мали ілюзій щодо цієї мети, а тим більше не мають тепер, після всього, що росіяни накоїли на окупованих територіях і коять далі по всій Україні, застосовуючи ракети, бомби та снаряди і неприховано заперечуючи саме право українців та України на існування.

Чекіст вів Олену Пчілку на допит, прив'язавши мотузкою до коня

Бронзове погруддя письменниці, етнографа, фольклориста, матері Лесі Українки Олени Пчілки

Єдиний в Україні й світі пам’ятник Олені Пчілці встановлено в Луцьку у 2011 році біля Волинської обласної наукової бібліотеки, що носить її ім’я. І то з ініціативи громадськості та небайдужих українців. Сьогодні на честь неї в Україні названо лише кілька бібліотек, вулиці у деяких містах та гімназію в рідному Гадячі. Чим же так «завинила» мати Лесі Українки перед державою?

У Полтаві шанують Петра I, а не Пчілку.

Чому цю красиву жінку, яка була талановитою письменницею і публіцисткою, громадською діячкою та перекладачкою (знала п’ять мов), відомою фольклористкою, зрештою, мамою геніальної Лесі Українки та ще п’яти не менш талановитих дітей, так не шанували ні в часи російсько-радянського панування, ні в часи вже незалежної України? При тому, що вона була ще й першою жінкою членом-кореспондентом Академії наук України! Навіть на рідній Полтавщині Пчілка не заслужила пам’ятника у своїх земляків. Як і багато інших видатних українців, народжених цією землею. Зате російський імператор Петро І у повен зріст оселився у зросійщеній Полтаві.

Що нам було відомо про Ольгу Драгоманову (справжнє ім’я Олени Пчілки) донедавна? Геть небагато. Трохи знали її як дитячу письменницю і, звичайно, маму Лесі Українки та сестру Михайла Драгоманова. На її творчу спадщину наклали негласне табу, що діяло навіть після смерті діячки. Бо Пчілку звинувачували в «українському буржуазному націоналізмі» та шовінізмі. І це тавро тяжіє над нею й досі.

Ви ніколи не помічали, що в світі тільки одна «вєлікая культура», яка так сама себе назвала і продовжує?

Велікая русская культура – це такий самий фейк, як і переважно все в них (як Попов, який придумав радіо)

▪️ Ви ніколи не помічали, що в світі тільки одна «вєлікая культура», яка так сама себе назвала і продовжує? Всі культури цивілізації з гігантськими історіями, які проходили періоди античні, готичні, періоди Відродження, Просвітництва, Імпресіонізму, Модерну, Модернізму (і інших ізмів) – це просто «Італійська культура», «Французька культура», «Іспанська культура», «Британська культура», тощо (Українська культура теж). А от русская культура, яка переважно є культурою кінця 19 століття – це блін «вєлікая»! Я мовчу, що в них ні готики, ні барокко, ніфіга нема, а в той час, коли в світі шукали нові форми, вони малювали глибокий реалізм, та ще якщо тих передвижників копнеш, то там і росіян майже нема. Не буду тут заглиблюватися - всі ці імперські міфи класно розбирають Vakhtang Kebuladze, Volodymyr Yermolenko, Andrij Bondar, Іван Семесюк, Taras Lyuty і інші розумніші за мене інтелектуали.

▪️ Я просто веду це до того, шо руzzкая культура ідеально візуалізується в руzzкому окупанті – бідна, затуркана, безцільна і дуууууже нагла.  Оця наглість і робить з неї «вєлікую», тому що це вигадана паралельна реальність через тупу упоротість своєї величі на фоні відсутності каналізації. Велікая армія краде унітази, велікій пушкін краде Байрона, вєлікая Третьяковка краде картини всіх окупованих народів, а вєлікій Газпром возить це все по світу і показує в виставці «Русскій Авангард. От Малевіча до Шагала» (ага, найдіть серед них росіянина).