В XVIII-XIX ст. в Європі віра в прогрес була прийнята в якості беззаперечної і неспростовної наукової істини. І на її основі формулювалися всі основні природничо-наукові, історичні, економічні та соціально-політичні теорії.
У світі природи визнавалася еволюція, а в людському суспільстві - строго відповідний еволюції розвиток.
А згідно Дарвіну - рушійною силою еволюції в тваринному світі, як ми знаємо, є боротьба за виживання і природний відбір.
Батько-засновник соціології філософ Герберт Спенсер говорить, що те ж саме відбувається і в людському суспільстві. І це є сенсом магістральної лінії еволюції - соціальним прогресом.
За Спенсером суспільство людей є продовженням суспільства тварин, і в ньому так само, як у тварин, панують закони боротьби за виживання, джерела їжі, задоволення, а також природний відбір і принцип витіснення слабких.
У певний момент історичного розвитку відбувається якісний стрибок, і людське суспільство переходить від конкуренції за допомогою прямої і грубої сили до конкуренції в економічній сфері. Це все та ж сама боротьба за виживання, та ж гра на витіснення, придушення і в кінцевому рахунку на знищення, що й раніше, але тільки тепер вона ведеться іншими методами.
Прогрес полягає в тому, що ця соціальна боротьба видів сприяє вдосконаленню як соціальних, так і економічних механізмів. Люди борються один з одним за виживання за допомогою все більш і більш досконалих і ефективних засобів та механізмів.
І чим більш досконалою є боротьба за виживання та ресурси - міжвидова, внутрішньовидова, боротьба сильних проти слабких - тим більш досконалим є суспільство.
На цій ідеї прогресу, - як історичного процесу, що відбувається методами вдосконалення боротьби за виживання, були засновані всі три політичні ідеології XX століттях - лібералізм, комунізм і фашизм.
Але з різних точок зору:
1. В лібералізмі боротьба перебуває в сфері ринку та економічної конкуренції - де виживає багатший, тобто найсильніший.
Капіталізм є полем боротьби, де місце прямого насильства, притаманних, раннім етапам суспільства замінено економічною конкуренцією в умовах ринку. Ця боротьба за багатство і є рушійною силою прогресу зростання та розвитку.
Основним є удосконалення правил і норм цієї боротьби за багатство, успіх і ресурси та перехід її на новий, більш інтенсивний й технологічно досконалий рівень. Тобто, згідно лібералів, кожен може взяти участь в цій боротьбі на рівних стартових умовах і просунутися в ній аж до вершин.
Місце сильних займають багаті - їм судилося вижити. Місце слабких займають бідні - їм судилося загинути або в рідкісних випадках розбагатіти, розвинувши агресивні навички, активність і жорстокість.
Але скільки на цьому шляху людей буде розорено чи погублено нікого не цікавить - результати розвитку все покриють.
2. В марксизмі все теж побудовано на визнанні односпрямованого історичного прогресу, як руху природи і суспільства в напрямі більшої цілісності і складності, гармонійності і структурної впорядкованості, більш досконалого суспільства, заснованого на подоланні відчуження людини. Зміна ж формацій відбудеться через експропріацію експропріаторів, яка на їх думку, й при веде до вдосконалення та розвитку суспільства і економіки.
Правда, тут присутній діалектичний підхід - вдосконалення соціально-політичних і економічних механізмів веде до збільшення несправедливості та посилення експлуатації людини людиною. Але все це в кінцевому рахунку буде виправдано світовою революцією, в ході якої бідні повалять панування багатих та скористаються результатами прогресу. В кінцевому рахунку «все буде добре».
3. В націонал-соціалізмі ми бачимо таке же саме бачення прогресу, але до якого доданий момент расової боротьби, де більш розвинені народи і етноси вважаються «вищими» вже в силу економічно-соціальної розвиненості, а всіх інших зараховуючи до нижчих, «недорозвинутих», «унтерменшів»...
Візьмемо того ж Ніцше – він проголосив шлях історичного розвитку, як зміну людини надлюдиною, вершиною руху людства по шляху волі до влади. Ця воля до влади і лежить в основі всього історичного процесу і саме вона підштовхує людину до прогресу - де людина все більш майстерно і ефективно підкорює природу (розвиток техніки) та іншу людину (вдосконалення соціальних систем).
Тобто, при всіх різницях цих трьох основних політичних ідеологій ХХ століття бачимо одні й ті ж самі тенденції – віра в прогрес та імператив економічно-соціального зростання.
***
Сьогоднішній пересічний мешканець навіть не уявляє, що ідея прогресу може бути чимось архаїчним.
Просто в 90-ті роки минулого століття для нього віра в прогрес в формі марксистської догматики, яка змінилася іншою ідеологією – ліберальною з її прогресистськими забобонами.
Сергій Чаплигін
