ВЛАДА БЕЗ ЧЕСТІ І БЕЗ БАТЬКІВЩИНИ: ВОНА НЕ БУДУВАЛА УКРАЇНУ — ВОНА УСПАДКУВАЛА УРСР

Як радянська номенклатура перетворила незалежність України на механізм власного відтворення

Генеалогія цієї влади є ущербною. 

Її мораль не має ані імперативу честі, ані власного усвідомлення як носія національної ідеї. 

Нічого, окрім цинізму, хамства, невігластва, жорстокості та аморальності вона передати не може.

Аби залишитись на своїх місцях, переважна більшість її представників готова поміняти все - ідеологію, переконання, релігію, стать... 

Якщо зробити екскурс в історію то з точки зору її формування та функціонування це явище патологічне. 

Вона сформувалася не сьогодні і не вчора. Вона є продуктом розпаду СССР та унезалежнення колоніальної адміністрації в УРСР від московської метрополії.

Її типові постаті – партійно-господарська номенклатура, нквдистські, пропагандистські та комісарські кадри, що були відряджені в Україну з московщини для здійснення індустріалізації, колективізації та інших програм побудови комунізму.

ДЕМОНТАЖ НОРМИ: Чому ЛГБТ прагне змінити інститут шлюбу

Ми живемо в епоху, коли звичні слова раптово втрачають свій первісний зміст. Те, що століттями вважалося аксіомою та фундаментом цивілізації, сьогодні оголошується «застарілим конструктом».

Найяскравіший приклад - спроба радикальної трансформації інституту шлюбу. Під привабливими гаслами прогресу, інклюзивності та «рівних прав» розгортається процес, який має мало спільного з правовою справедливістю.

Насправді ми спостерігаємо системний демонтаж шлюбу як базової суспільствоутворюючої одиниці.

Ця стаття - спроба відкинути політичну коректність і тверезо поглянути на юридичні, логічні та соціологічні наслідки постмодерністського наступу на сім’ю. Чи дійсно розмивання кордонів шлюбу веде до свободи, чи це пряма дорога до юридичного та соціального хаосу? Давайте розберемося.

Межі визначень: Чому шлюб не може бути «будь-чим»

Будь-який правовий чи соціальний інститут існує лише доти, доки він має чіткі, об’єктивні та недвозначні критерії. Фундаментальним критерієм шлюбу протягом усієї історії людства був і залишається союз чоловіка та жінки. Це обмеження не є випадковим капризом законодавця чи продуктом релігійних упереджень. Це відображення природної, біологічної та соціальної реальності: саме союз двох протилежних статей єдиний здатний до природного продовження роду та забезпечення спадковості поколінь.

Про парадокси гендерної ідеології

Сьогодні говорити про стосунки між чоловіком і жінкою річ невдячна.

• З одного боку, ця тема стала майже нав’язливою: масова культура постійно її експлуатує, перетворюючи інтимність на товар.
• З іншого - будь-яка спроба серйозної розмови про чоловіче і жіноче відразу потрапляє у поле ідеологічних підозр.

Ми опинилися між двома крайнощами.

• З одного боку гіперсексуалізація споживацького суспільства, де стосунки редукуються до ринку бажань.
• З іншого ідеологія гендерного апартеїду, яка підозріло ставиться до самої ідеї статевої різниці.

У такому середовищі знайти спокійний і людський погляд на взаємини між чоловіком і жінкою стає дедалі складніше.

Читайте також:  Людина є єдиною істотою, яка народжується двічі

Людина є єдиною істотою, яка народжується двічі

Біологічна поява людини у світі є її першим зануренням у порядок космосу.

Ми народжуємося в статевій диморфності — не випадково й не умовно. Це первинний онтологічний дар, через який природа вводить нас у структуру буття

Статева різниця — це не «бінарна опресія», не «помилка природи», не «в'язниця», яку треба зруйнувати, - а перший розтин хаосу, завдяки якому стає можливим сам космос.
У цьому сенсі чоловік і жінка — не два «варіанти» людини, а дві форми присутності в Бутті, дві полярності, без яких немає ані життя, ані спадковості, ані тривалості.

У традиційних цивілізаціях цей факт приймали з тією ж природністю, з якою приймають ритм дня і ночі, пори року, рух сонця. Людина була вбудована у великий порядок світу.

Друге народження (культурне) відбувається тоді, коли дитина входить в мову, в рід, традицію, пам’ять. Вона стає не просто самцем чи самкою, а чоловіком або жінкою - тим хто має місце у світі й обов’язок перед тими, хто був до неї, і перед тими, хто прийде після.

Всі відомі людські спільноти без винятку будувалися навколо цієї дихотомії: не тому, що вони були «патріархальними» чи «репресивними», а тому, що саме ця дихотомія є умовою можливості людського як такого.

Дещо про фашизм

В цей день, 31 жовтня 1922 року король Італії Віктор Еммануїл III доручив Беніто Муссоліні сформувати новий уряд. Тому дещо про фашизм.

Сьогодні термін "фашизм" часто використовують всі, кому заманеться, щодо своїх політичних опонентів. 

Він епатажний, яскраво звучить, їм легко затаврувати суперника. 

Але якщо називати речі своїми іменами, фашизм — це конкретна італійська ідея корпоративістської держави, яка існувала аж до 1945 року. І зараз його не існує.
Це конкретна ідеологія першої половини ХХ століття, що виникла в Італії і має характерні риси, - такі як заперечення індивідуалізму, вимога підпорядкування ринкових відносин національним інтересам, утвердження примату держави над суспільством, культ героїзму та ін.

Однак багато рис фашизму були запозичені і у лівих ідеологій. Насамперед, це ідея, що політично втіленою формою нації є держава. 

Нація — конструкт епохи буржуазних революцій, створений на заміну старого станового порядку громадянською рівністю індивідів. 

Беніто Муссоліні, як Дуче фашизму, так і Джованні Джентіле, як офіційний ідеолог фашизму. неоднарозово вказували на ліберальних мислителів епохи Рісорджіменто, які виступали за ліквідацію напівфеодальних італійських порядків як на предтечу фашистського руху.

Ідентичність як форма майбутнього

Криза ідентичності — не абстрактна загроза, а фундаментальна проблема, яка сьогодні стоїть перед українським суспільством. Ідентичність дедалі більше втрачає свою виразність, перетворюється на тіньову форму, що вислизає з розуміння і не здатна дати відповіді на базові питання: "хто ми є?", "навіщо ми є?", "ким ми маємо стати?".

Багато людей не знають, що їм робити, бо не знають, ким вони є. Цей параліч волі та вчинку має своє джерело не в зовнішніх обставинах, а в антропологічній дезорієнтації. 

Якщо ми не здатні зрозуміти, ким ми є, то втрачаємо і уявлення про те, ким можемо бути. Якщо відмовимось від зусиль зберігати, осмислювати й передавати свою ідентичність — ми приречені делегувати свою долю іншим. А там, де доля визначається не нами — питання "хто ми?" поступово втрачає сенс. Бо нас тоді більше немає.

Саме за це точиться сьогоднішня війна. Не лише за території, а за право на власну ідентичність, за можливість бути собою.

Чому тепер елітам більшості країн немає діла до свого народу

На початку ХХ століття актуальним був соціально-філософський єсей іспанського філософа Госе Ортеґи-і-Ґассета «Повстання мас», присвячений культурній кризі Європи, що стала наслідком виникнення масового суспільства, яке почало відбирати вплив у аристократії.

На сьогодні такою актуальною є книга американського соціального філософа та історика культури, професора історії Кристофера Леша "Повстання еліт і зрада демократії".

Американський вчений розвиває ідеї свого іспанського попередника, який описав культурно-антропологічні типи «людини еліти» та «людини маси», але констатує, що в нинішніх правлячих структурах домінують представники саме другого типу, яке є найболючішою проблемою американського (та й не тільки) суспільства.

І це проявляється як в об'єктивних моментах (розрив у доходах, способів життя), так і в принципово різному розумінні інтересів і цілей суспільства.

Всі основні природничо-наукові, історичні, економічні та соціально-політичні теорії засновані на вірі в прогрес

В XVIII-XIX ст. в Європі віра в прогрес була прийнята в якості беззаперечної і неспростовної наукової істини. І на її основі формулювалися всі основні природничо-наукові, історичні, економічні та соціально-політичні теорії. 

У світі природи визнавалася еволюція, а в людському суспільстві - строго відповідний еволюції розвиток.
А згідно Дарвіну - рушійною силою еволюції в тваринному світі, як ми знаємо, є боротьба за виживання і природний відбір.

Батько-засновник соціології філософ Герберт Спенсер говорить, що те ж саме відбувається і в людському суспільстві. І це є сенсом магістральної лінії еволюції - соціальним прогресом.
За Спенсером суспільство людей є продовженням суспільства тварин, і в ньому так само, як у тварин, панують закони боротьби за виживання, джерела їжі, задоволення, а також природний відбір і принцип витіснення слабких. 

У певний момент історичного розвитку відбувається якісний стрибок, і людське суспільство переходить від конкуренції за допомогою прямої і грубої сили до конкуренції в економічній сфері. Це все та ж сама боротьба за виживання, та ж гра на витіснення, придушення і в кінцевому рахунку на знищення, що й раніше, але тільки тепер вона ведеться іншими методами.

Останнім часом українцям почали втюхувати проєкт існування громадян без національної держави

Останнім часом нам почали активно втюхувати якусь соціальну абстракцію - проєкт існування громадян без національної держави, побудову «креольської нації», зміст без форми, без позитивної колективної ідентифікації та прив‘язки до свого етносу, традиції, культури чи моралі.

Мовляв, саме територія, а не культура, є характерною національною ознакою.

Секст Емпірик говорив мудрі речі – «без відсутності чіткого критерію стає неочевидним і істинне, а розбіжність у думках про істину призводить до утримання від судження».

Тому давайте визначимося.

Націоналізм, і як ідеологічна доктрина, і як політична практика, формувався в різних регіонах в унікальних, властивих конкретної території та історичному відрізку часу умовах. В тому числі і в Україні.

Така історична різноманітність вплинула на появу безлічі підходів і теорій, які прагнуть пояснити феномени нації та націоналізму, виявити умови їх виникнення, сутнісні риси, види та типи.