Є значна, масова проблема в оборонці, і її треба терміново
вирішувати. Незважаючи що уряд визнав оборонні підприємства будь-якої
форми власності стратегічно важливими, і дозволив бронювати до 100%
працівників, зайнятих у виконанні оборонних контрактів, ситуація не
покращилася, а погіршилася.
Проблема в тому, що бюрократична
машина або не може швидко давати необхідні статуси підприємствам і
оформляти бронь працівникам, або навмисно затягує вирішення питань.
Це
вже виглядає як саботаж: підприємство виконує оборонний держконтракт,
через Мінстратегпром оформляє статус критично важливого виробництва - на
це йде місяць-два. У цей час ТЦК забирають із підприємства людей,
офіційно оформлених, - адже це простіше простого.
Читайте також: Юрій Касьянов - За все доведеться заплатити
Потім Мінстратегпром відправляє в ГШ (зараз за новою постановою - в МО) документи на бронювання працівників - і там вони масово не підписуються взагалі! А в цей час ТЦК забирає всіх офіційно оформлених співробітників, що залишилися, в окопи.
У
підсумку оборонне підприємство не виконує контракт, розоряється, армія,
що воює, не отримує дронів, засобів РЕБ, бронемашин, оптики, і
відправленим в окопи інженерам і програмістам нічим воювати - вони
бездарно і безглуздо гинуть.
Це навіть не саботаж, а диверсія проти армії та України.
Читайте також: Меняются фамилии, но не система - Юрий Касьянов
І
ще, як я бачу, - це моє особисте суб'єктивне враження, - це такий
підлий (для нас усіх, для всієї України) спосіб позбутися конкурентів.
Тому що були і є підприємства, у яких усе класно, усе працює, усі
працівники заброньовані, усі контракти підписані, усе тип-топ. Але ці
підприємства близькі до людей, які ухвалюють рішення.
Колись, після перемоги, нам буде потрібно заснувати національний трибунал у всіх цих справах.
Ще раз
Наші доблесні військкомати прагнуть виконати план з мобілізації за рахунок оборонних підприємств, і тим самим ріжуть гілку, на якій самі сидять, і ми всі на ній сидимо, бо оборонні підприємства - це дрони, а дрони - це чи не єдиний спосіб для нашої армії, яка потерпає від нестачі снарядів, стримати наступ ворога.
Єдина причина, через яку ми ще не програли війну (окрім мужності та героїзму українців), це те, що кількість бездарних, тупих, злочинних рішень на боці противника сумарно більша, ніж на нашому. Там теж крадуть, займаються популізмом, роблять кар'єру на крові, і відверто саботують війну ще більше, ніж у нас.
Слабка втіха.
У 1915 році, в розпал Першої світової війни в Британії вибухнула Снарядна криза. Армії катастрофічно не вистачало снарядів. Не вистачало навіть рушниць і патронів.
Спалахнув політичний скандал (у них там була політика, на відміну від нас); багато хто втратив свої посади і вплив (так теж можна, виявляється). І через два місяці парламент (у них працював парламент під час війни!) ухвалив Закон про озброєння (Munitions of War Act 1915), яким переводив приватні збройові підприємства у відання нового Міністерства озброєнь.
Міністерство отримало право розподіляти замовлення, регулювати ціни, заробітну плату, робочий час, умови праці та будувати нові заводи і фабрики. Робітники оборонних підприємств звільнялися від призову в армію. А ті, що вже воювали, - багато з яких добровільно пішли на фронт - терміново поверталися назад на виробництво.
Мобілізація робітників оборонних підприємств суворо каралася.
Це дало свої плоди. Якщо на початку війни виробляли тільки 2 млн снарядів на рік (нам би стільки!), то до кінця війни було вироблено 187 мільйонів снарядів! Річний довоєнний обсяг виробництва боєприпасів у 1918 році виготовляли всього за чотири дні.
А у нас, курва, знову жопа. І хто винен?
Юрій Касьянов
