АЯТИ З КОРАНУ І МОСКОВИТИ

Щоб зрозуміти, наскільки зброя з арабськими написами типова для колекції Збройової палати Московського Кремля, звернемося до її опису, складеної в 1862 році помічником директора Збройової палати Лук’яном Яковлєвим. Цей рідкісний документ існує лише в каліграфічної рукописи і зберігається в архіві самої Збройової палати.

Тому зібрання шабель Збройової палати в рамках традиційної історії виглядає неприродним. Воно вимагає спеціальних пояснень.

На основі традиційної історії логічно припустити, що хрестоносець напише на щиті девіз на латині, мусульманин – аяти з Корану, а російський воїн скористається хоча б рідною мовою. Замість цього ми спостерігаємо засилля так званої «східної» зброї в Московії з написами релігійного змісту, виконаними майже виключно арабською мовою. Як правило, це аяти з Корану і звернення до Аллаха.

Причому йдеться НЕ про трофейному зброю. Шаблі з арабськими написами в Московії купувалися і виготовлялися в Палаті зброї «московськими» майстрами.

Одеське повстання 1960 року – день гніву на Молдаванці

У стихійному повстанні в Одесі 18 грудня 1960 року віддзеркалилася більшість негараздів тодішнього СССР, про які не люблять згадувати шанувальники міфічного «смачного пломбіру» та ковбаси по 2.20.

У неділю вранці до горілчаного відділу крамниці на розі вулиць Іванова та Мизикевича (зараз – Дальницька та Степова) завітав солдат строкової служби. Історія не зберегла для нас його ім’я, прізвище, за непідтвердженими даними, Бєляєв. Ніщо не віщувала чогось надзвичайного – служивий узяв пляшку горілки «Московская особенная».

Продавець Юра на псевдо «Рибак», брутально порушив норми совєтської торгівлі. Бо продав горілку людині в робочому, точніше солдатському, одязі. З подальших подій випливає, що вояк перебував у самоволці, і йому продали горілку виготовлену підпільними цеховиками, а продаж пальонки підривав горілчану монополію Компартії СССР.

Вояк з горілкою, вийшов за ріг крамниці, і там прямо з горла, почав гасити власні труби, що палали пекельним вогнем. Як на лихо, армійський сніданок, що перебував у солдатському шлунку, вирішив подивитися – хто ж там заливає пожежу душі? Якщо відкинути метафори – захисник СССР почав блювати.

По завершенню очисної процедури, він стрімко повернувся в крамницю, де звинуватив продавця в продажу паленої горілки, та почав вимагати компенсації моральних збитків новою пляшкою за рахунок закладу. Продавець відреагував в кращих традиціях совєтської торгівлі: відлупцював бідолаху та викинув на вулицю.

В ті часи не існувало Інтернету, телебачення в СССР робило перші кроки. Реальне життя – єдине джерело розваг, що дарувало людям мало цікавих подій. Тому біля крамниці зібралася юрба.

Людина є єдиною істотою, яка народжується двічі

Біологічна поява людини у світі є її першим зануренням у порядок космосу.

Ми народжуємося в статевій диморфності — не випадково й не умовно. Це первинний онтологічний дар, через який природа вводить нас у структуру буття

Статева різниця — це не «бінарна опресія», не «помилка природи», не «в'язниця», яку треба зруйнувати, - а перший розтин хаосу, завдяки якому стає можливим сам космос.
У цьому сенсі чоловік і жінка — не два «варіанти» людини, а дві форми присутності в Бутті, дві полярності, без яких немає ані життя, ані спадковості, ані тривалості.

У традиційних цивілізаціях цей факт приймали з тією ж природністю, з якою приймають ритм дня і ночі, пори року, рух сонця. Людина була вбудована у великий порядок світу.

Друге народження (культурне) відбувається тоді, коли дитина входить в мову, в рід, традицію, пам’ять. Вона стає не просто самцем чи самкою, а чоловіком або жінкою - тим хто має місце у світі й обов’язок перед тими, хто був до неї, і перед тими, хто прийде після.

Всі відомі людські спільноти без винятку будувалися навколо цієї дихотомії: не тому, що вони були «патріархальними» чи «репресивними», а тому, що саме ця дихотомія є умовою можливості людського як такого.

Дещо про фашизм

В цей день, 31 жовтня 1922 року король Італії Віктор Еммануїл III доручив Беніто Муссоліні сформувати новий уряд. Тому дещо про фашизм.

Сьогодні термін "фашизм" часто використовують всі, кому заманеться, щодо своїх політичних опонентів. 

Він епатажний, яскраво звучить, їм легко затаврувати суперника. 

Але якщо називати речі своїми іменами, фашизм — це конкретна італійська ідея корпоративістської держави, яка існувала аж до 1945 року. І зараз його не існує.
Це конкретна ідеологія першої половини ХХ століття, що виникла в Італії і має характерні риси, - такі як заперечення індивідуалізму, вимога підпорядкування ринкових відносин національним інтересам, утвердження примату держави над суспільством, культ героїзму та ін.

Однак багато рис фашизму були запозичені і у лівих ідеологій. Насамперед, це ідея, що політично втіленою формою нації є держава. 

Нація — конструкт епохи буржуазних революцій, створений на заміну старого станового порядку громадянською рівністю індивідів. 

Беніто Муссоліні, як Дуче фашизму, так і Джованні Джентіле, як офіційний ідеолог фашизму. неоднарозово вказували на ліберальних мислителів епохи Рісорджіменто, які виступали за ліквідацію напівфеодальних італійських порядків як на предтечу фашистського руху.

Життя Байди Вишневецького та його походи й боротьба з бусурманами лишили по собі чималий слід на Україні й на Запорожжі

Такою лютою смертю турецький султан скарав князя Дмитра Байду-Вишневецького - засновника Запорізької Січі, Байду скинули з башти на залізні гаки, і він, зачепившись за один гак ребром, кілька днів висів та мучився.

У народних згадках Вишневецький назавжди лишився не князем, а добрим товаришем січовим, завзятим Байдою, і народ оспівав його смерть так:

В Цареграді на риночку
Та п'є Байда горілочку:
Ой, п'є Байда, та не день, не два,
Не одну нічку, та не годиночку;
Ой, п'є Байда та й кивається
Та на свого джуру поглядається:
— Ой джуро мій молодесенький!
Та чи будеш мені вірнесенький? —
Цар турецький к ньому присилає,
Байду к собі підмовляє:
— Ой ти, Байдо, та славнесенький!
Будь мі лицар та вірнесенький:
Візьми в мене царівоньку!
Будеш паном на всю Вкраїночку!
— Твоя, царю, віра проклятая,
Твоя царівночка поганая! —
Ой, крикнув цар на свої гайдуки:
— Візьміть Байду добре в руки,
На гак ребром зачепіте! —
Ой, висить Байда та й не день, не два.
Не одну нічку, та не годиночку.
Ой, висить Байда, та й гадає,
Та на свого джуру поглядав,
Та на свого джуру молодого
І на свого коня вороного.
— Ой джуро мій молодесенький!
Подай мені лучок та тугесенький,
Подай мені тугий лучок!
І стрілочок цілий пучок!
Ой, бачу я три голубочки,
Хочу я вбити для його дочки. —
Ой як стрілив — царя вцілив,
А царицю в потилицю,
Його доньку в головоньку.
— Ото ж тобі, царю,
За Байдину кару!

Как чекисты взрывали Киев

1941, 24 сентября в 16.00 на Крещатике прозвучала серия мощных взрывов, практически разрушивших исторический центр города, который перестраивался на протяжении XVIII - начала XX веков. Пожар, разгоревшийся в результате этого, уничтожил около 200 зданий, среди них – 5 крупнейших отелей, 2 крупнейших универмага, 5 кинотеатров, консерватория, центральный почтамт, здание горсовета, дома архитектора и ученых, а также самое высокое здание довоенного Киева – 12-этажный 1-этажный.

Первым взлетел на воздух универмаг "Детский мир", где размещался склад конфискованных у населения радиоприемников и пишущих машинок. В соседнем здании немцы разместили комендатуру, перед которой стояла большая толпа киевлян, собравшихся для регистрации. Оккупационное командование сразу после взятия города объявило, что регистрация необходима для устройства на работу. Сколько из этих людей погибло и получило ранения, неизвестно до сих пор.

Вскоре раздался второй взрыв, а потом - еще и еще. В течение последующих нескольких дней они сотрясали город регулярно с интервалом в 10-15 минут. От взрывов начались пожары, охватившие центральные районы, но тушить их было нечем, поскольку красноармейцы перед уходом из Киева вывели из строя водопровод. Германские и украинские пожарные пытались насосами качать воду по шлангам из Днепра, но этого было явно недостаточно.

Раскрашенное фото И.Г. Старинова и одна из последних почтовых марок СССР, посвященная И.Д. Кудре.

Здания один за другим взлетали в воздух в течение пяти дней, а пламя бушевало две недели.

Киевляне чувствовали себя как на пороховой бочке - никто не знал, какой дом и когда взорвется следующим.  

В результате, к концу сентября, когда взрывы прекратились, почти весь центр Киева превратился в выжженные руины. Были уничтожены здания горсовета, обкома компартии (бывшая городская дума) пять кинотеатров, три театра, консерватория, центральный почтамт, цирк, пять гостиниц, семь крупных универмагов, обувная фабрика, музыкальная школа, несколько библиотек и множество жилых домов.

Так звані “русскіє” — спадкоємці Орди, а не Русі

 

Історія народів не зникає від зміни назв. Адміністрації, кордони, династії можуть змінюватися, але етнічна основа народу залишається тією самою, навіть коли її намагаються приховати під новими іменами. Саме це й сталося на землях, що згодом отримали назву Московія.

1. Хто жив у серці майбутньої Московії

На території середнього Поволжя, у місцях, де сьогодні стоїть Москва, від початку жили угро-фінські та тюркські племена — меря, весь, мурома, мещера, а також булгари. Саме волзькі булгари створили у VII–X століттях потужну державу — Волзьку Булгарію, яка прийняла іслам ще в 922 році, тобто на кілька поколінь раніше, ніж Київська Русь прийняла християнство.
Ці булгари — прямі предки сучасних татар, які здавна населяли “серце Московії”, береги Волги й Оки.

Місто Москва з’являється в літописах лише у 1147 році — майже через двісті років після існування Булгарії. Й сама назва “Москва” має фінно-угорське походження, від “mosk” — темний, болотний, і “va” — вода, тобто “гнила вода”, “болотисте місце”. Це свідчить, що слов’ян там тоді ще не було: їхні поселення з’являться пізніше, після переселень із Суздальської та Ростово-Володимирської земель.