Дещо про фашизм

В цей день, 31 жовтня 1922 року король Італії Віктор Еммануїл III доручив Беніто Муссоліні сформувати новий уряд. Тому дещо про фашизм.

Сьогодні термін "фашизм" часто використовують всі, кому заманеться, щодо своїх політичних опонентів. 

Він епатажний, яскраво звучить, їм легко затаврувати суперника. 

Але якщо називати речі своїми іменами, фашизм — це конкретна італійська ідея корпоративістської держави, яка існувала аж до 1945 року. І зараз його не існує.
Це конкретна ідеологія першої половини ХХ століття, що виникла в Італії і має характерні риси, - такі як заперечення індивідуалізму, вимога підпорядкування ринкових відносин національним інтересам, утвердження примату держави над суспільством, культ героїзму та ін.

Однак багато рис фашизму були запозичені і у лівих ідеологій. Насамперед, це ідея, що політично втіленою формою нації є держава. 

Нація — конструкт епохи буржуазних революцій, створений на заміну старого станового порядку громадянською рівністю індивідів. 

Беніто Муссоліні, як Дуче фашизму, так і Джованні Джентіле, як офіційний ідеолог фашизму. неоднарозово вказували на ліберальних мислителів епохи Рісорджіменто, які виступали за ліквідацію напівфеодальних італійських порядків як на предтечу фашистського руху.

Життя Байди Вишневецького та його походи й боротьба з бусурманами лишили по собі чималий слід на Україні й на Запорожжі

Такою лютою смертю турецький султан скарав князя Дмитра Байду-Вишневецького - засновника Запорізької Січі, Байду скинули з башти на залізні гаки, і він, зачепившись за один гак ребром, кілька днів висів та мучився.

У народних згадках Вишневецький назавжди лишився не князем, а добрим товаришем січовим, завзятим Байдою, і народ оспівав його смерть так:

В Цареграді на риночку
Та п'є Байда горілочку:
Ой, п'є Байда, та не день, не два,
Не одну нічку, та не годиночку;
Ой, п'є Байда та й кивається
Та на свого джуру поглядається:
— Ой джуро мій молодесенький!
Та чи будеш мені вірнесенький? —
Цар турецький к ньому присилає,
Байду к собі підмовляє:
— Ой ти, Байдо, та славнесенький!
Будь мі лицар та вірнесенький:
Візьми в мене царівоньку!
Будеш паном на всю Вкраїночку!
— Твоя, царю, віра проклятая,
Твоя царівночка поганая! —
Ой, крикнув цар на свої гайдуки:
— Візьміть Байду добре в руки,
На гак ребром зачепіте! —
Ой, висить Байда та й не день, не два.
Не одну нічку, та не годиночку.
Ой, висить Байда, та й гадає,
Та на свого джуру поглядав,
Та на свого джуру молодого
І на свого коня вороного.
— Ой джуро мій молодесенький!
Подай мені лучок та тугесенький,
Подай мені тугий лучок!
І стрілочок цілий пучок!
Ой, бачу я три голубочки,
Хочу я вбити для його дочки. —
Ой як стрілив — царя вцілив,
А царицю в потилицю,
Його доньку в головоньку.
— Ото ж тобі, царю,
За Байдину кару!

Как чекисты взрывали Киев

1941, 24 сентября в 16.00 на Крещатике прозвучала серия мощных взрывов, практически разрушивших исторический центр города, который перестраивался на протяжении XVIII - начала XX веков. Пожар, разгоревшийся в результате этого, уничтожил около 200 зданий, среди них – 5 крупнейших отелей, 2 крупнейших универмага, 5 кинотеатров, консерватория, центральный почтамт, здание горсовета, дома архитектора и ученых, а также самое высокое здание довоенного Киева – 12-этажный 1-этажный.

Первым взлетел на воздух универмаг "Детский мир", где размещался склад конфискованных у населения радиоприемников и пишущих машинок. В соседнем здании немцы разместили комендатуру, перед которой стояла большая толпа киевлян, собравшихся для регистрации. Оккупационное командование сразу после взятия города объявило, что регистрация необходима для устройства на работу. Сколько из этих людей погибло и получило ранения, неизвестно до сих пор.

Вскоре раздался второй взрыв, а потом - еще и еще. В течение последующих нескольких дней они сотрясали город регулярно с интервалом в 10-15 минут. От взрывов начались пожары, охватившие центральные районы, но тушить их было нечем, поскольку красноармейцы перед уходом из Киева вывели из строя водопровод. Германские и украинские пожарные пытались насосами качать воду по шлангам из Днепра, но этого было явно недостаточно.

Раскрашенное фото И.Г. Старинова и одна из последних почтовых марок СССР, посвященная И.Д. Кудре.

Здания один за другим взлетали в воздух в течение пяти дней, а пламя бушевало две недели.

Киевляне чувствовали себя как на пороховой бочке - никто не знал, какой дом и когда взорвется следующим.  

В результате, к концу сентября, когда взрывы прекратились, почти весь центр Киева превратился в выжженные руины. Были уничтожены здания горсовета, обкома компартии (бывшая городская дума) пять кинотеатров, три театра, консерватория, центральный почтамт, цирк, пять гостиниц, семь крупных универмагов, обувная фабрика, музыкальная школа, несколько библиотек и множество жилых домов.

Так звані “русскіє” — спадкоємці Орди, а не Русі

 

Історія народів не зникає від зміни назв. Адміністрації, кордони, династії можуть змінюватися, але етнічна основа народу залишається тією самою, навіть коли її намагаються приховати під новими іменами. Саме це й сталося на землях, що згодом отримали назву Московія.

1. Хто жив у серці майбутньої Московії

На території середнього Поволжя, у місцях, де сьогодні стоїть Москва, від початку жили угро-фінські та тюркські племена — меря, весь, мурома, мещера, а також булгари. Саме волзькі булгари створили у VII–X століттях потужну державу — Волзьку Булгарію, яка прийняла іслам ще в 922 році, тобто на кілька поколінь раніше, ніж Київська Русь прийняла християнство.
Ці булгари — прямі предки сучасних татар, які здавна населяли “серце Московії”, береги Волги й Оки.

Місто Москва з’являється в літописах лише у 1147 році — майже через двісті років після існування Булгарії. Й сама назва “Москва” має фінно-угорське походження, від “mosk” — темний, болотний, і “va” — вода, тобто “гнила вода”, “болотисте місце”. Це свідчить, що слов’ян там тоді ще не було: їхні поселення з’являться пізніше, після переселень із Суздальської та Ростово-Володимирської земель.

 

«Русскій» — це татарин, що прийняв хрещення

Історія формування московського народу — це історія поступового перетворення татарських і фінських племен, що жили на болотистих землях по середній течії Волги та Оки, у так званих «русскіх». Саме ці угро-фінсько-тюркські племена становили основу населення майбутньої Московії, тоді як Київська Русь була зовсім іншим світом — слов’янським, культурним і християнським.

Коли у XIII столітті татаро-монголи завоювали ці землі, місцева знать швидко влилася у структуру Орди. Вона не лише служила ханам, але й перейняла їхній спосіб управління, їхню жорсткість, систему данини та беззаперечного підкорення. З часом ця знать почала хреститися — не через духовне прозріння, а для легітимації власної влади після занепаду Золотої Орди. Вони не «перейшли на службу московським князям» — вони самі й були московськими князями, тими самими вихідцями з ординських родів, які створили нову форму державності на основі ханської вертикалі.

Цар Борис Годунов був татарином. Те саме можна сказати про численні московські роди — Юсупових, Хованських, Урусових, Ордин-Нащокіних, Салтикових, Мансурових та ін. У XVI–XVIII століттях, як зазначав В. Ключевський, більшість московської провідної верстви мала татарське коріння. Вони формували мову, політичну культуру й характер майбутньої Московії. Саме тому московська культура так відрізнялася від української: замість відкритості та інтелектуальної традиції Києва — там панували деспотизм, страх і насилля, успадковані від Орди.

Назва «Москва» — фінського походження, означає «гниле болото». Це символічно: саме на болоті виросла держава, що взяла на себе роль «спадкоємиці Русі», але насправді мала зовсім інше етнічне й духовне коріння.

Філолог Олександр Шишков ще у ХІХ ст. писав:

«Если словенский язык отделить от российского, то из чего же сей последний состоять будет, разве из одних татарских слов, как то: лошадь, кушак, колпак, сарай…»

А історик Арсеній Насонов у 1940 році прямо зазначав:

«Русские — это летописные татары».

Цю ж думку підкріпив французький мандрівник маркиз де Кюстин, який після подорожі до Росії писав:

«Ведь немногим больше ста лет тому назад русские были настоящими татарами. И под внешним лоском европейской элегантности большинство этих выскочек цивилизации сохранило медвежью шкуру — они лишь надели ее мехом внутрь. Но достаточно их чуть-чуть поскрести — и вы увидите, как шерсть вылезает наружу и топорщится».

Отже, «русскій» — це не спадкоємець Київської Русі, а похідна ординського елементу, який узяв собі чуже ім’я, але зберіг ординську сутність. Відтоді минули століття, але за зовнішньою європейською оболонкою московит і сьогодні лишається тим самим — диким степовим воїном, що поклоняється силі, боїться свободи і не знає міри у владі.

Азійщина

Дивує, що чимало освічених закордонних політиків ще й досі з недовірою сприймають той факт, що ми з московитами – не один народ, навіть не брати і не побратими, а люті вороги уже віками. Тобто те, що було добре відомо в Європі 200–300 років тому, тепер звучить як відкриття.

Чужинці, які приїжджали до Московщини, детально її описували – і підкреслювали суто азійські звичаї. Зокрема це стосувалося становища жінок у нас і в них. Українка могла себе поводити цілком незалежно, її ніхто не дискримінував, вона могла сидіти за одним столом з чоловіками, втручатися в розмову, мати свою думку. Багато хто з жінок були освіченими.

Натомість у Московії плекалися дикі звичаї. Московитки були сховані від чоловічих очей. Вони не носили чадри, але сиділи у своїх покоях під замком.

Австрійський дипломат Йоган-Георг Корб (1670–1741) писав про вельмож, що «їхні дружини ніколи не перебували в товаристві з чоловіками і не брали участі в їхніх забавах». Кімнати для жінок будувалися в задній частині будинку, і хоча вхід до них був знадвору, але ключ господар тримав при собі. Чоловіків туди не пускали, а двір за кімнатами був обгороджений таким високим парканом, що хіба пташка могла побачити щось. До церкви жінок пускали дуже рідко, а ще рідше – в товариство друзів, хіба що вони вже були в літах. Люди заможніші мали свої приватні церкви біля хати. Коли ж бояриня чи дворянка хотіла на свято провідати більшу церкву, її везли у кареті настільки щільно заклепаній, що не видно було жодної шпаринки.

Фіолетовий колір інтер’єру. Із чим поєднується?

Зміст

• Фіолетовий колір та його відтінки
• З якими кольорами поєднується
• Таблиці поєднання з фіолетовим кольором
• Правила використання
• Як основний колір інтер’єру
• Як додатковий
• Фіолетові акценти
• Де використовувати
• У ванні
• На кухні

Правильно використовувати фіолетовий колір в інтер’єрі не так і просто. Він дуже активний і яскравий, тому треба підбирати не лише відповідні кольори, а й бути акуратними з тонами та навіть фактурами.

Фіолетовий колір та його відтінки

Фіолетовий виходить при змішуванні червоного та синього кольорів. Залежно від переважання того чи іншого кольору отримуємо різні відтінки – або теплі або холодні. У палітрі бузкових відтінків є такі популярні кольори: фіолетовий, пурпурний, ожиновий, баклажан, індиго, аметист, фуксія, лавандовий та ще більше десятка інших. Навіть якщо ви вирішите зробити монохромний дизайн – тільки в фіолетових тонах – нудним він не буде, оскільки багато різних відтінків, які непогано доповнюють один одного.