Друга стаття з циклу:
КАРТОГРАФУВАННЯ “НАЦІЇ НІЗВІДКИ”
«Україна або козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії, зображена Йоганом Баптистом Гоманном». Відома за скороченою назвою «Terra Cosaccorum». 1720 р. |
Тривалу відсутність України на міжнародних ментальних мапах можна пояснити як результат її відсутності на політичних мапах – і навпаки.
У
1918 році Україна зробила короткотривалу спробу заіснувати принаймні на деяких із них, проте це не допомогло їй отримати міжнародне визнання і
скільки-небудь значну підтримку. Члени Антанти навіть після падіння
царизму зберігали союзницькі зобов’язання щодо Росії і воліли
домовлятися з безнадійним Денікіним чи навіть з більшовиками, але не з
невідомими і, здавалося б, випадковими українцями. Тимчасовий союз із
кайзерівською Німеччиною лише погіршив імідж (і перспективи) українців в
очах членів Антанти, які зрештою виявились у тій війні переможцями, а
отже й тими, хто пише історію, зокрема й законодавчо. Благодатні
вілсонівські принципи, які давали бездержавним східноєвропейським
народам право на самовизначення, не поширились після Першої світової
війни на українців і білорусів – головних мішеней і жертв російського
“імперського знання”, інтерналізованого на Заході.
У рамках цього “знання” західним урядам легше було заперечувати геноцидний характер Голодомору, організованого в Україні у 1932–1933 рр. московською владою, і незворушно продовжувати звичний (і прибутковий) бізнес із більшовиками. Таємна доповідь британських дипломатів, які відраджували свій уряд від будь-якого втручання, вельми показова під цим оглядом: “Правда полягає в тому, що ми, звісно, маємо певну інформацію про голод на півдні Росії [sic], подібну до тої, що з'явилась у пресі... Проте ми не хотіли б її оприлюднювати, тому що радянський уряд може обуритися, і наші відносини з ним будуть зіпсовані”.¹