Спостерігаю певну тенденцію. Тотальні медійні війни проти (за) перших осіб опустилися на нижчий рівень. Тепер уже державні чиновники не на перших позиціях змагаються один з одним.
Деякий час тому у кількох засобах масової інформації мені впала у очі новина про те, що колишній перший заступник міністра інфраструктури Володимир Шульмейстер написав відкритого листа прем’єр-міністру Олексію Гончаруку і міністру інфраструктури Владиславу Криклію про неприпустимість залишатися на посаді першого заступника міністра інфраструктури Юрія Лавренюка. Мені зустрілися десяток ЗМІ, які подали цю інформацію. В ній містилися популярні нині звинувачення чиновників у корупції, мовляв, «без нього «не проходило» жодне рішення у кадровій, майновій, законодавчій та інших сферах. Кулуарна бюрократична система ухвалення рішень була орієнтована на інтереси Лавренюка й політиків, які стоять за його спиною, а не на інтереси людей і української економіки».
Вдумайтеся. Колишній заступник міністра, який сьогодні не обіймає жодних посад, публікує відкритого листа до найвищого начальства держави і це розходиться відносно широко. Я не страждаю на снобізм. Не вважаю, що відкриті листи мають писати винятково великі групи громадян, або громадські організації, або відомі політичні діячі. Але ж ми чудово знаємо, що просто так подібні речі не публікуються.
Правда, УНІАН, «Гордон», «Факты и комментарии» швидко зняли ці публікації. Але ж кеш пам’ятає все.
Втім, сам заступник міністра Юрій Лавренюк теж не ликом шитий. У ЗМІ за пару днів розійшлися кілька публікацій, які звинувачували Шульмейстера у тому, що він прагне повернутися на свою колишню посаду, а також додається інформація про численні корупційні оборудки колишнього. Правда, у жодному більш-менш відомому ЗМІ я цю новину не зустрів.
Я не розбираюся, хто з цих діячів правий, а хто ні. Просто, як на мене, простежується тенденція, коли всі воюють з усіма. В цьому випадку почав колишній заступник міністра. Отримав у відповідь порцію звинувачень. Тенденція простежується така, що скоро навіть прибиральниці почнуть вести медійні війни за місце під сонцем. Правда, ресурсів для цього у них менше, ніж у заступника міністра, хоча й колишнього. Але на кожного покупця є свій товар, тобто ЗМІ.
Вдумайтеся. Колишній заступник міністра, який сьогодні не обіймає жодних посад, публікує відкритого листа до найвищого начальства держави і це розходиться відносно широко. Я не страждаю на снобізм. Не вважаю, що відкриті листи мають писати винятково великі групи громадян, або громадські організації, або відомі політичні діячі. Але ж ми чудово знаємо, що просто так подібні речі не публікуються.
Правда, УНІАН, «Гордон», «Факты и комментарии» швидко зняли ці публікації. Але ж кеш пам’ятає все.
Втім, сам заступник міністра Юрій Лавренюк теж не ликом шитий. У ЗМІ за пару днів розійшлися кілька публікацій, які звинувачували Шульмейстера у тому, що він прагне повернутися на свою колишню посаду, а також додається інформація про численні корупційні оборудки колишнього. Правда, у жодному більш-менш відомому ЗМІ я цю новину не зустрів.
Я не розбираюся, хто з цих діячів правий, а хто ні. Просто, як на мене, простежується тенденція, коли всі воюють з усіма. В цьому випадку почав колишній заступник міністра. Отримав у відповідь порцію звинувачень. Тенденція простежується така, що скоро навіть прибиральниці почнуть вести медійні війни за місце під сонцем. Правда, ресурсів для цього у них менше, ніж у заступника міністра, хоча й колишнього. Але на кожного покупця є свій товар, тобто ЗМІ.
Юрій Луканов, вільний журналіст
