50 найкращих цитат про перемогу

Для підтримки вашої мотивації - 50 надихаючих цитат про перемогу, які мотивуватимуть вас на досягнення успіхів

1. «Воля до перемоги є першою умовою перемоги». – Фердинанд Фош. 

2. «Знай ворога, пізнай себе; ваша перемога ніколи не опиниться під загрозою. Знати землю, знати погоду; тоді ваша перемога буде повною». – Сунь Цзи.

3. «Перемога приходить лише після багатьох боїв і незліченних поразок». – Ог Мандіно.

4. «Ви не можете очікувати перемоги і планувати поразку» - Джоел Остін.

5. «Соромся померти, поки не здобудеш перемогу для людства». – Горацій Манн.

6. «Я вважаю того, хто долає свої бажання, хоробрішим, ніж того, хто перемагає своїх ворогів; бо найважча перемога над собою». – Аристотель.

7. «Налаштуй своє обличчя на небезпеку, Налаштуй своє серце на перемогу». – Гейл Карсон Левін.

Читайте також:  Цитати про віру

Абетка зворотного проєктування книжок, пісень і фотографій

Уривок з книги Рона Фрідмана "Розгадка геніальності. Як працює інженерія ідей"

Абетка зворотного проєктування книжок, пісень і фотографій

Копіювання — один з методів, яким можна виявити приховану формулу. Але він далеко не єдиний. Інший метод, популярний серед письменників, які пишуть науково-популярну літературу, — зазирнути в прикінцеві примітки й дослідити оригінальні роботи, які використав автор, щоб написати свою книжку. Для письменника це те саме, що скуштувати неймовірно смачну страву в ресторані, а потім залізти в шафку до шефа, щоб підглянути, які інгредієнти він використав.

Алфавітний покажчик люблять не менше — він дає авторам змогу зрозуміти, як мислить автор, а то й вони самі. Письменник Чак Клостерман, наприклад, отримує насолоду, коли читає алфавітний покажчик до своєї нової книжки, бо так чимало дізнається про самого себе. «Читати покажчик до книжки, яку ти створив, — написав він у вступі до нещодавньої збірки есе, — це ніби коли тобі розсікли сокирою голову й тепер ти можеш детально розглянути, з чого складається твій мозок. Це ніби твоя свідомість за абеткою».

У художній літературі люди займалися пошуком успішних патернів упродовж усієї історії ще від Давньої Греції. У «Поетиці» Арістотель пропонує аналіз того, що виокремлює найкращі історії.

Сі Цзіньпін таємно ненавидить Росію, - британський журналіст

"Росіяни та китайці не довіряють один одному"

Vladimir Putin - Xi-Jinping

Майкл Шеридан, автор нової книги "Червоний імператор - Сі Цзіньпін та його Китай" та довголітній іноземний кореспондент в Азії, на Близькому Сході та в Європі, розкрив критично важливий епізод у формуванні зовнішньополітичних поглядів Сі Цзіньпіна.

У подкасті Silicon Curtain Шеридан, який 20 років працював кореспондентом Sunday Times на Далекому Сході, базуючись у Гонконзі, а пізніше в Бангкоку, поділився інформацією про візит наставника Сі, міністра оборони Гуанбяо, до США.

"Я виявив розсекречений американський документ з Білого дому часів Картера, в якому детально описувався візит до Вашингтона його наставника і першого покровителя, тодішнього міністра оборони Гуанбяо", - зазначив Шеридан.

Цей візит відбувся у 1980 році, що особливо важливо, оскільки в цей час Сі Цзіньпін перебував на ранніх етапах своєї політичної кар'єри. 

"У той час Сі Цзіньпін був його молодшим особистим секретарем, постійно знаходячись поруч з ним у Пекіні, працюючи з секретними документами", - підкреслив Шеридан.

Юрій Липа: А пізнаєш ти їх лише по тому, що вони будуть говорити до тебе не твоєю, а московською мовою

"Вони прийдуть до тебе, вступлять до твоєї хати, обіцятимуть тобі різні вольності, і одного тобі не дадуть — право самостійно володіти твоєю землею, великою Україною. А пізнаєш ти їх лише по тому, що вони будуть говорити до тебе не твоєю, а московською мовою"
Юрій Липа

Юрій Іванович Липа (5 травня 1900, Одеса (або Старі Санжари, Полтавська губернія) — 20 серпня 1944, с. Шутова, Яворівський район, Львівська область) — український громадський діяч, письменник, поет, публіцист, лікар, автор української геополітичної концепції. Один з ідеологів українського націоналізму. Вважається одним з провідних українських філософів першої половини ХХ століття. Одна з найбільш недооцінених постатей українського ХХ століття.

Шломо Занд: Европейское еврейство — потомки хазар, подлинные евреи — палестинские арабы

"Никакого изгнания евреев не было"

Впервые я услышала о профессоре Шломо Занде, когда училась в Тель-авивском университете на факультете кинематографии и телевидения. Он тогда написал книгу о взаимосвязи между кино и историей и давал нам лекцию по этой теме. Но очень скоро внимание аудитории переключилось на скандальное произведение "Кто и как изобрел еврейский народ", и про кино все забыли. Теперь, спустя много лет, я решила взять интервью у доктора Занда и задать те вопросы, которые тогда задать не удалось. Мы связались по "Зуму", потому что профессор проводит лето во Франции.

Shlomo Sand

— Ваши выступления, книги, интервью всегда вызывают много споров и критики. Вы специально идете на провокацию?

— Я долгое время старался сидеть тихо и не высовываться. До тех пор, пока не получил должность штатного профессора Тель-авивского университета, а это означает, что меня нельзя было уже уволить. Кроме того, я решил начать задавать вопросы, которых до меня никто не задавал. Один из главных вопросов, который меня волновал: правда ли, что еврейский народ был изгнан с этой земли? Если вы откроете Декларацию независимости, то первое, что вы увидите, — это заявление, которое сформулировал Давид Бен-Гурион: "Евреи были силой оторваны от своей земли". Но когда я начал изучать эту тему, выяснилось, что нет ни одного доказательства изгнания. Ни одной книги, написанной на эту тему! Почему? Почему даже Иосиф Флавий об этом не писал? Я всегда подозревал, что нам чего-то недоговаривают, а в некоторых случаях и просто лгут. Между прочим, об этом знал и сам Бен-Гурион. Миф об изгнании — догма, которая никогда не подвергалась сомнению, точно такая же, как непорочное зачатие в христианстве. Это просто воспринималось как истина. Но я выяснил, что никакого изгнания не было.

Церковнослов'янська мова - це міф, ніколи в історії не існувало такої мови

Церковнослов'янська мова - це міф, ніколи в історії не існувало такої мови. Кирилл і Мефодій переклали Біблію з грецької на свою рідну болгарську мову. Цей переклад Біблії не робився ні для кого більше, крім болгар. Те, що росіяни називають "церковнослов'янською" насправді є староболгарською. Введіть в Google Translate "аз есмь" і він відразу і безальтернативно визначить цю мову як болгарську. 

Зрозуміло, що на території Київської Русі розмовляли не болгарською мовою, а своєю місцевою. Мешканці Русі називали себе русинами (а не вигаданими “русічами”) і була у них своя русинська мова. Зненацька, все ще існують і русини, і русинська мова. Люди, що так себе називають, продовжують жити на території Західної України, на Балканах, в Словаччині, Польщі, Румунії, Угорщині, по всій східній Європі. І мова, якою вони спілкуються, мало відрізняється від тієї, якою написаний цей текст. Власне українцеві не потрібен ніякий словник, щоб зрозуміти сучасну русинську мову, бо це та сама українська мова, але з меншою кількістю запозичених російських і польських слів. Як вона звучить ви легко можете почути якщо пошукаєте в Ютюбі “Карпаторусинська фонетика”. Це таки наша мова! Ми й українцями почали себе називати відносно недавно, в 19-му столітті. Навіть на початку 20-го століття етнографічні карти Російської Імперії називали нас "малоросами або русинами" (див. малюнок). Історична назва нашої національності - русини, а нашої мови - русинська. І, вуаля, нею розмовляли в Київській Русі! Ну, бо вона так і називається - русинська.

Київ, напівзруйнований Хрещатик, початок 1950-х років

Початок 1950-х. Дуже "київське фото".
На передньому плані ряд шикарних авто, які використовуються під таксі (бо тоді біля Бессарабського ринку була стоянка таксі). Далі, ліворуч, бачимо красивий фонтанчик і лавочки - з часом фонтан перенесуть до Пасажу, він стане легендою передачі "Караоке на Майдані". Ще далі видно зруйнований більшовиками порожній Хрещатик, там скоро спорудять нові будинки. Так само видно будинок без даху ліворуч. А за ЦУМ-ом видно пустир, зараз на тому місці величіє будівля Київради.

Кількість транспорту на головній вулиці теж приємно радує. В цілому відчувається що місто тільки-тільки оживає після страшної трагедії влаштованої більшовиками наприкінці серпня 1941 року...