Червона армія без міфів: згвалтування, мародерство і терор у Європі

Ця історична фотографія, знята в 1945 у Лейпцигу (на той час у зоні радянської окупації), зафіксувала момент насильства з боку радянських військових щодо цивільної німецької жінки.
Зображення ілюструє трагічні події періоду "визволення", коли радянська армія вчиняла масові сексуальні злочини та знущання над цивільним населенням у Європі.За оцінками істориків, жертвами зґвалтувань стали близько 2 мільйонів німецьких жінок, а також мешканки інших окупованих країн.
Цей знімок є документальним свідченням радянських воєнних злочинів, які тривалий час замовчували.

"Деды воевали" чи займалися тотальними згвалтуваннями дітей на очах їх батьків, масовими вбивствами і катуваннями безвинних цивільних осіб, грабунком і узаконеним мародерством?

Звірствами над населенням (згвалтуваннями і катуваннями з подальшим вбивством мирних громадян ) «визволителі» стали займатися ще в Криму. Так, командувач 4 – м Українським фронтом генерал армії Петров в наказі № 074 від 8 червня 1944 затаврував «обурливі витівки» військовослужбовців свого фронту на радянській території Криму, «доходять навіть до збройних пограбувань і вбивства місцевих жителів».

У Західній Білорусі та Західної України звірства «визволителів» наростали, ще більше – в країнах Прибалтики, в Угорщині, Болгарії, Румунії та Югославії, де акти насильства проти місцевого населення прийняли жахливі масштаби. Але повний терор наступив на території Польщі. Там почалися масові згвалтування польських жінок і дівчаток, а керівництво військами, яке негативно ставилося до поляків, закривало на це очі.

«Росіяни не є людськими істотами»

Зустрів в мережі цитату Вінстона Черчілля:

«Мені казали, що росіяни не є людськими істотами. У шкалі природи вони стоять нижче за орангутангів».

Вирішив перепровірити: так цитата істинна, зустрічається в іноземній та радянській літературі, наприклад, у книзі В.Г. Трухановського «Уинстон Черчилль» (1982).
Ці слова були сказані Черчіллем 14 серпня 1942 року у Москві після напруженої зустрічі зі Сталіним. Фраза відбиває його роздратування від переговорів та показує крайню ступінь ворожості, характерну для особистого ставлення Черчилля до радянського керівництва у той період.

Поки шукав про Черчілля, випадково знайшов багато інших цитат на цю тему, ось лише декілька з них:

«Неправда, що всі люди — це люди. Росіяни — не люди. Це чужі істоти». — Robert Conquest, What to Do When the Russians Come: A Survivalist's Handbook

«Дивлячись на росіян, ясно розумієш, що це плем’я ще не розвинулося до кінця. Росіяни — ще не цілком люди. Їм бракує головної властивості людини — морального чуття, здатності відрізняти добро від зла». — Жуль Мішле (Jules Michelet), французький історик (1798 – 1874 рр.)

“И знать не хочу звереподобную пародию на людей, и считаю для себя большим несчастьем, что родился в России. Ведь вся Европа смотрит на Россию, почти как на людоеда. Я не раз испытывал стыд, что принадлежу к дикой нации.” — В. М. Боткин во время спора с Некрасовым. Авдотья Панаева. «Воспоминания»

Ці цитати зручно використовувати для розлюднення наших ворогів.

Такий засіб, як дегуманізація (розлюднення), завжди застосовується під час воєн щодо противника. Це психологічна й пропагандистська техніка, коли ворога подають як нелюдів, звірів, тарганів — тобто поза категорією людей, на яких поширюються норми права. Це знижує моральні бар’єри до насильства щодо нього та змінює ставлення до нього.

Как чекисты взрывали Киев

1941, 24 сентября в 16.00 на Крещатике прозвучала серия мощных взрывов, практически разрушивших исторический центр города, который перестраивался на протяжении XVIII - начала XX веков. Пожар, разгоревшийся в результате этого, уничтожил около 200 зданий, среди них – 5 крупнейших отелей, 2 крупнейших универмага, 5 кинотеатров, консерватория, центральный почтамт, здание горсовета, дома архитектора и ученых, а также самое высокое здание довоенного Киева – 12-этажный 1-этажный.

Первым взлетел на воздух универмаг "Детский мир", где размещался склад конфискованных у населения радиоприемников и пишущих машинок. В соседнем здании немцы разместили комендатуру, перед которой стояла большая толпа киевлян, собравшихся для регистрации. Оккупационное командование сразу после взятия города объявило, что регистрация необходима для устройства на работу. Сколько из этих людей погибло и получило ранения, неизвестно до сих пор.

Вскоре раздался второй взрыв, а потом - еще и еще. В течение последующих нескольких дней они сотрясали город регулярно с интервалом в 10-15 минут. От взрывов начались пожары, охватившие центральные районы, но тушить их было нечем, поскольку красноармейцы перед уходом из Киева вывели из строя водопровод. Германские и украинские пожарные пытались насосами качать воду по шлангам из Днепра, но этого было явно недостаточно.

Раскрашенное фото И.Г. Старинова и одна из последних почтовых марок СССР, посвященная И.Д. Кудре.

Здания один за другим взлетали в воздух в течение пяти дней, а пламя бушевало две недели.

Киевляне чувствовали себя как на пороховой бочке - никто не знал, какой дом и когда взорвется следующим.  

В результате, к концу сентября, когда взрывы прекратились, почти весь центр Киева превратился в выжженные руины. Были уничтожены здания горсовета, обкома компартии (бывшая городская дума) пять кинотеатров, три театра, консерватория, центральный почтамт, цирк, пять гостиниц, семь крупных универмагов, обувная фабрика, музыкальная школа, несколько библиотек и множество жилых домов.

Про книжку Карела Беркгофа Жнива розпачу. Життя і смерть в Україні під нацистською владою.

Про книжку Карела Беркгофа (Karel Berkhoff) Жнива розпачу. Життя і смерть в Україні під нацистською владою. 

Думав собі, що про неї написати, але вишірив, що якщо думаю довго - не треба нічого писати. Дам висновок Бергофа до книги. Висновок, який, на мій погляд, заслуговує окрему увагу. 

Висновок

Вигнання німців аж ніяк не поклало краю масовому насильству в Україні, навпаки, совєтська влада, щойно повернувшись, розпочала дуже жорстоку кампанію з придушення Української повстанської армії та інших націоналістичних угруповань. Також вигнання не мало наслідком негайне та повне відновлення справедливости щодо жертв нацистських гонінь. Наприклад, колишній райхскомісар України Ерих Кох жив під іншим ім’ям у Гамбурзі. І хоча 1949 року його впізнав один ветеран Вермахту, в Україну його не доправили. Відроджена Польська держава дістала дозвіл Сталіна притягнути Коха до суду за його злочини, скоєні за межами України, в Білостоцькому реґіоні, але перед совєтськими суддями він так і не постав. Засуджений на страту 1958 року і нібито смертельно хворий, за словами багатьох спостерігачів, кат України, втім, прожив іще довго, бо польське законодавство забороняло карати на горло хворих людей. Помер він у в’язниці Барчева 14 листопада 1986 року, у віці дев’яносто років. Решта чільних нацистів Райхскомісаріяту Україна, котрі пережили війну, здебільшого залишилися на волі. Генеральний комісар Таврії Фрауенфельд написав мемуари, які побачили світ по його смерті під заголовком «І я не шкодую».

"Підпільні обкоми" і партизани Другої Світової війни

Партизани Рівненського партизанского з'єднання ім. Щорса під командуванням В.Бегми в'їжджають в село, 1943 р.

Історія людства зіткана з успіхів, невдач, перемог, злетів, падінь, міфів і легенд. Люди в ній завжди хочуть виглядати успішними. Однак плин часу часто вимагає нової оцінки минулого.

Як приклад - історія партизанської боротьби в 1941–1944 роках на теренах України.

"Партизан" - слово французьке: це людина, яка бере участь у бойових діях, не належачи до регулярної армії, але дотримуючись законів і звичаїв війни. Як найактивніша складова Опору партизанський рух проявився на окупованій території СРСР в 1941–1944 роках.

Мета руху - боротьба з окупантами, залучення до неї місцевого населення, контроль над втраченою територією з боку Центру. Такий рух не планується генеральними штабами країн, які готуються до наступальних операцій, що було притаманно СРСР напередодні німецько-радянської війни 1941–1945 років. З перших її годин Червона армія за задумом Сталіна мала переможно рушити на Захід, щоб радянізувати Європу. Але не так сталося, як гадалося: РСЧА зазнала катастрофічних поразок - кадрові частини були розгромлені і потрапили в полон. І вже 18 липня 1941 року ЦК ВКП(б) ухвалив постанову про організацію боротьби в тилу німецьких військ. При Ставці Верховного головнокомандування в Москві було створено Центральний штаб партизанського руху, український напрямок якого очолив чекіст Тимофій Строкач.

Як був знищений центр Києва і хто його зруйнував: пекельний вересень 1941-го

24 вересня 1941-го - в окупованому німцями Києві розпочалися перші вибухи на Хрещатику. Будинки один за одним злітали в повітря протягом чотирьох днів, а полум'я бушувало два тижні.

Кияни почувалися наче на пороховій бочці - ніхто не знав, який будинок і коли вибухне наступним.

Червоноармійці залишили Київ 18 вересня. По війні радянські історики брехатимуть, ніби це сталося 21-го.

Упродовж літа радянська пропаганда переконувала, що столицю УРСР не здадуть ворогові за жодних обставин. Місто - не тільки важливий стратегічний пункт, але й "мать городов руських".

Коли Київ таки віддали, про це не наважилися одразу оголосити - сподівалися, що вдасться контратакувати, адже в районі Дарниці бої тривали ще кілька днів.

Лише 22-го газета "Правда" повідомила в рубриці "Вечернее сообщение": "В течение 21 сентября наши войска вели бои с противником на всем фронте. После многодневных, ожесточенных боев наши войска оставили Киев".

Окупований Київ в об'єктиві класика чорно-білої фотографії Герберта Ліста

Добірка унікальних фотографій окупованого Києва всесвітньо відомого фотохудожника єврея гомосексуаліста Герберта Ліста - колишнього фотографа журналу Vogue, який під час 2СВ війни служив у Вермахті.

Усі знімки зроблені ним у червні-липні 1943 року. Оцініть не тільки предмети зйомки, а й художню складову фотографій - композицію, тіні, вибрані ракурси та геометрію фотографій.

Внаслідок вибухів та підпалів, які влаштували більшовики і які тривали з 24 по 29 вересня, історичний центр Києва був сильно зруйнований. Загалом лише у районі Хрещатика було знищено 324 будівлі, а тисячі киян залишилися без даху над головою.

Перехрестя вулиць Хрещатик та Б. Хмельницького.

Незвичний ракурс будинку Гінзбурга з боку вулиці Інститутської.

Прилад акустичної локації Вермахту

Акустичний прилад, який використовувався під час Другої світової у німецьких військах, 1939 рік.
За його допомогою вдавалося виявити ворожий літак на відстані до 12 км.

Обладнання для локації звуку в Німеччині, 1939 рік. Воно складається з чотирьох акустичних рупорів - горизонтальної пари та вертикальної пари, з’єднаних гумовими трубками зі стетоскопічними навушниками, які надягають два техніки ліворуч і праворуч. Стереонавушники дозволяли одному техніку визначати напрямок, а іншому – висоту літака.

Як німці передавали Брестську фортецю радянським військам, 1939 рік

Командир 2-го батальйону 76-го моторизованого полку піхоти вермахту підполковник Ганс Георг Леммель (праворуч) і радянський офіцер під час передачі Брестської фортеці радянським військам, 22 вересня 1939 року

Изнасилование Берлина: неизвестная история войны

BBC Russian назвало монумент в берлинском Трептов-парке "памятником неизвестному насильнику"

На России несколько лет назад вышла в продажу примечательная книга - дневник офицера Советской Армии Владимира Гельфанда, в которой без прикрас и купюр описаны кровавые будни Второй мировой войны.
 

Корреспондент Би-би-си Люси Эш попыталась разобраться в некоторых малоизвестных страницах истории последней мировой войны.

Советская тактика выжженной земли: факты и последствия

Советская тактика выжженной земли включает в себя множество аспектов: военный, экономический, и множество других. В "The Dissolution of Eastern European Jewry" (имеется в виду книга автора «Исчезновение евреев Восточной Европы». См. "Об авторе" и о книге в конце статьи) я лишь слегка затронул тему, связанную с демографическими изменениями восточно-европейского евреев. Здесь я хочу сделать акцент на экономической стороне Второй Мировой Войны.

Германо-советский договор о ненападении от 23 августа 1939 года предусматривал следующие территориальные переделы: Эстония и Латвия переходили в советскую сферу интересов, а Литва попадала в немецкую./1 После поражения Польши, Советское правительство сразу же начало оказывать сильное давление на Германию для пересмотра договора. Для того, чтобы сохранить мир, Гитлер согласился на второй договор, так называемый Договор о дружбе и границе от 28 сентября 1939 года, Германия отказывалась от своих интересов в большей части Литвы в обмен на район между Вислой и Бугом с населением около 3,5 млн. человек, в том числе более 300.000 евреев./2 Эта зона была под оккупацией советской власти очень непродолжительное время, но Красная Армия разрушила практически всю систему сельского хозяйства, забирая скот и с/х технику, перед тем как отступить. В результате немцы должны были привозить продовольствие в больших количествах, чтобы предотвратить голод в этом сельскохозяйственном районе./3 Этот эпизод должен был стать уроком для Германии, но, к сожалению, не стал.

Пока Германия участвовала в Западной кампании с 10 мая по 24 июня 1940 г., Советский Союз оккупировал почти всю Литву в период между 16 и 22 июня после ультиматума от 15 июня - то есть, включая даже ту территорию, которая должна была оставаться в пределах немецкой сферы интересов согласно договору. Эта оккупация представляет собой не только грубое нарушение двух советско-германских договоров, но и советско-литовского договора о взаимной помощи (от 10 октября 1939). Правительство Германии не было извещено об этой акции./4 Северная Буковина, одна из областей Румынии, который была за пределами советских интересов, согласованных в договоре, была аналогичным образом присвоена Советами, хотя в этом случае Советы давили на Германию с целью дать свое "согласие" в ультимативный срок 24 часа до начала оккупации. Я упоминаю эти события только потому, что они демонстрируют решимость, с которой СССР уничтожили немецкое стратегическое преимущество, приобретая свое собственное. Они также показывают, что Германия не имела определенных военных целей в отношении Советского Союза, потому что иначе невозможно себе представить, что ей придется мириться с Советской узурпацией стратегически бесценного литовского пути к Ленинграду и Москве.

Німецький солдат розглядає полоненого радянського солдата

Німецький солдат із 1-ї танкової дивізії СС розглядає полоненого радянського солдата під Курськом, липень 1943 року. WW2

Фото: SS-Kriegsberichter / KB Buschel 165 [165/273]

 

ПАРТИЗАНЫ ПРОТИВ НАРОДА

 Александр Гогун, историк

 Предисловие

Входят строем пионеры: кто с моделью из фанеры,

Кто с написанным вручную содержательным доносом,

С того света, как химеры, палачи-пенсионеры

Одобрительно кивают им, задорным и курносым...

Что попишешь — молодежь,

Не задушишь, не убьешь.

 

Иосиф Бродский. «Представление». 1986 г.

 

В советской историографии и мифологии картина нацистской оккупации СССР представлена с помощью не­скольких простых схем. В частности, в отношении коммунистического партизанского движения постулирован ряд тезисов, за рамки которых до недавнего времени просто за­прещалось выходить:

·  советские партизаны пользовались всесторонней под­держкой мирного населения;

·   главной целью партизанского движения была борьба с немцами, второй задачей была защита населения от террора и репрессий врага;

· материальное и техническое обеспечение «народных мстителей» осуществлялось за счет трофеев, добытых у противника, при этом часть добытых трофеев возвращалась местным жителям.

 Эти тезисы, благодаря многократному повторению, укрепились в сознании людей и в последнее десятилетие почти не подвергались переоценке.

 По словам исследователей Игоря Ермолова и Сергея Дробзянко, «о партизанах... написано много, однако в су­ществующих советских и постсоветских источниках парти­занское движение представлено далеко не таким, каким оно было на самом деле, а скорее таким, каким его хотелось бы видеть коммунистическому руководству СССР».¹ Точнее сказать, оно представлено таким, каким, по мнению руководства, его положено было видеть населению Советского Союза.

Ложь и правда о "Великой Отечественной"

22 июня 2021 исполнится 80 лет со дня начала так называемой "Великой Отечественной войны". Давно померкла слава других «великих свершений» советской эпохи — "Великой Октябрьской социалистической революции", коллективизации, индустриализации и построения «развитого социализма», а подвиг народа в жестокой войне с нацистской Германией остается предметом его законной гордости.

Однако пора осознать, что победа не нуждается во лжи, налипшей на нее благодаря советскому агитпропу и продолжающей транслироваться на постсоветском пространстве до сих пор, и понять, что очищение истории Второй мировой войны от инсинуаций не умалит подвига народа, позволит выявить истинных, а не дутых, назначенных героев и показать всю трагичность и величие этого эпохального события.

Жаркий сентябрь. Как вермахт и Красная армия под Львовом братались

80 лет назад, 19 сентября 1939 года, немецкие и советские войска сошлись в бою в городке Винники, приняв друг друга за поляков. Во время перестрелки, длившейся лишь несколько часов, вермахт потерял три противотанковых орудия, двух майоров и одного унтер-офицера. Девять человек были ранены. В свою очередь Красная армия потеряла один танк БТ-7 и две бронемашины БА-10. Погибли шесть человек, четверо ранены. Но оказалось, что этот бой произошёл по ошибке — ведь в начале Второй мировой СССР и Германия были союзниками.

Северный фронт мировой революции: зачем СССР захватил Балтию

Лето 1940 года. Советские войска вступают в Ригу

80 лет назад, 15–17 июня 1940 года, жители Литвы, Латвии и Эстонии в оцепенении наблюдали за вторгшимися в их страны грохочущими танковыми колоннами Красной армии. Этому предшествовало вручение ультиматумов лидерам трех стран. Так под шумок разгрома Франции Гитлером, завершавшегося в те же дни, произошла советская оккупация трёх государств Балтии, оформленная месяц спустя с помощью показушных "выборов" и деклараций о присоединении Литвы, Латвии и Эстонии к Советскому Союзу.

Кремлёвская пропаганда до сих пор изображает эти события как совершённый из-за усиления нацистской Германии пусть и нечистоплотный, но правильный для укрепления обороны СССР шаг. На Западе его называют аннексией, обычно связывая с империализмом Советов. В действительности же это была ступенька панъевропейской, а по большому счёту и планетарной программы большевиков.

Чому 7 травня з підписаним Актом капітуляції не стало днем закінчення Другої Світової у Європі та чому війна продовжувалася після капітуляції

Від Праги відступають підрозділи 2-ї танкової дивізії СС «Рейх», 5-й танкової дивізії СС «Вікінг» і 44-я мотопіхотної дивізії СС «Валленштейн», всього близько 7000 чоловік. 9 травня 1945 р.

Як відомо, Друга Світова в Європі розпочалася у вересні 1939 року з моменту нападу Третього Рейху та СРСР на Польщу, а завершилася 7 травня 1945 року підписаним «Актом капітуляції» у французькому Реймсі. Традиційно у Західній та Центральній Європі вважають днем закінчення війни – 8 травня, бо Акт вступив у дію, лише о 23 годині 01 хвилина (за центральноєвропейським часом). А для Східної Європи днем закінчення війни є – 9 травня, бо в момент вступу у дію Акту, за московським часом було 01 година 01 хвилина ночі. Тому так склалося, що в одних день закінчення війни 8 травня, а для інших 9 травня. Проте мало хто задумується, про те, що підписанням «Акту капітуляції», насправді війна не завершилися! Ніякого масового та остаточного складання зброї, припинення вогню та здачі в полон, після 23 години 8 травня 1945 року з боку Вермахта – не було! Війна тривала!

Цена победы. Каковы реальные военные потери Советского Союза?

Более 40 неизвестных советских солдат покоятся в братском воинском захоронении № 5717, что находится недалеко от деревни Побединщина Витебского района

Печальный вопрос о выраженной в человеческих жизнях цене победы во Второй мировой войне давно и неизбежно сопровождает каждый военный юбилей. Нынешний – не исключение. СССР вынес на себе главную тяжесть борьбы с нацистской Германией и ее союзниками, понеся при этом до двух третей всех безвозвратных потерь всех стран, которые затронула война. Но по поводу того, какими именно были эти потери, споры идут до сих пор, а официальные данные многократно менялись.

Мифический Калинов

Впервые цифру советских военных потерь в 1946 году назвал Сталин. В интервью, посвященном Фултонской речи Уинстона Черчилля, он утверждал:

 "В результате немецкого вторжения Советский Союз безвозвратно потерял в боях с немцами, а также благодаря немецкой оккупации и угону советских людей на немецкую каторгу около семи миллионов человек. Иначе говоря, Советский Союз потерял людьми в несколько раз больше, чем Англия и Соединенные Штаты Америки, вместе взятые". 

Как можно понять из текста, цифра в 7 млн погибших охватывала потери как Красной Армии, так и гражданского населения. Ни на каких документах она не была основана. Сталин вряд ли знал реальные потери и просто использовал сакральное число 7.

Почему 9 мая не праздновали до середины 60-х годов

Наверное не все знают, что День Победы не праздновали с 1947 по 1965 год. При Сталине и Хрущеве 9 мая в СССР был рабочим днем. Хотя ранее, 8 мая 1945 года, Указом Президиума Верховного Совета СССР 9 мая объявили как День всенародного торжества, Праздником Победы, а значит – нерабочим днем

Постановление Президиума Верховного Совета CCCP от 24 декабря 1947 года

Вы никогда не задумывались, почему советский агитпроп 17 лет не праздновал победу над Третьим Рейхом? Казалось бы, 9 мая 1946 первая годовщина победы. Парад, ордена, фанфары, барабаны, воздушные шарики? Ничего! 1950 год — пятилетие победы. Ничего! 1955 — 10 лет великой победы! Ничего! В стране ежегодно с помпой отмечается годовщина Великой октябрьской революции, день рождения Ленина, 1 мая, в конце концов, Новый год.

В послевоенные годы 9 мая советские рабы усиленно трудятся в колхозах и на заводах для победы коммунизма. Нет никаких торжественных собраний, награждений, юбилейных медалей и почетных знаков в честь годовщины победы, нет объединений фронтовиков - ветеранских организаций. Напротив, генералитет сразу после 1945 года трясут арестами и проверками. Это понятно, ибо сталинизм. Но куда смотрит агитпроп? 1960 год — ничего! Празднование начинается только в 1965 и фронтовиков-победителей начинают подавать как беспомощных пенсионеров, которым надо «помогать» и уважать. Почему?

Як французи "просто перестали стріляти", а де Голля, який закликав боротися, віддали під трибунал

Французькі колаборанти

У світлі успіхів пана Макрона в просуванні Європи до Владивостока варто розповісти  деякі показові епізоди стосовно участі Франції у Другій світовій війні. Історія вкрай цікава, особливо за аналогією з поточним моментом в Україні.

Отже, до кінця тридцятих років французька армія вважалася найпотужнішою в Європі. Коли Гітлер домовився зі Сталіним і вторгся до Польщі, Франція, слідом за Англією, оголосила Німеччині війну.

За ідеєю, це подія сама по собі мала змусити Гітлера присісти і включити задню. Але щось пішло не так.

10 травня 1940 німці почали наступ в Арденнах, а 14 червня німецька армія увійшла в Париж. Через тиждень Франція капітулювала.