«Вінницька трагедія» 1937–1938 років: не маємо права забувати

Масове знищення мирного населення Вінницьким УНКВС у період «Великого терору» ввійшло в історію як «Вінницька трагедія».

«Пеклом на землі» назвали цю вбивчу акцію комуністичного режиму у Вінниці. Понад 20 тисяч вінничан було репресовано: 13 475 розстріляно, за іншими даними – 16 806.

Весною 1943 року нацистська окупаційна влада на прохання вінничан розпочала розкопки за участі міжнародних наукових комісій. Було розкопано 95 могил, у яких виявили 9439 останків тіл. Неподалік розритих могил на деревах було натягнуто дроти, на яких розвішувалися особисті речі та документи ексгумованих. Завдяки цим речам вдалося ідентифікувати імена 679 жертв злочинів НКВС.

«…16 липня 1943-го року ще перед полуднем потяг зупинився на станції Вінниця. Люди з клунками повиходили з вагонів і широким бульваром Коцюбинського, по сильно обставленому військовою сторожею дерев’яному мосту через Буг і далі Українським проспектом посувалися мовчки. Ніхто не говорив, ніхто не розглядався, так і видно було, що крім клунків у них куди більший тягар на душі. У продовженні Українського проспекту починається Літинське шосе (нині – Хмельницьке шосе), і туди спрямовують свої кроки ці живі людські тіні. На цьому шосе у трьох місцях: так званому «Парку культури і відпочинку» з правого боку, на старому цвинтарі по протилежному боці та в овочевому саду у деякій віддалені відкрили масові могили, і з них витягають перегнилі вже трупи людей із пов’язаними за спиною дротом і мотузками руками, з дірками від куль у потилиці. Цих трупів сотні й тисячі. Щораз віднаходять нові могили, наповнені трупами. Страшний, прямо нестерпний трупячий сопух огорнув, здається, ціле місто, а за ним всю Україну…», – так описував у своїй книзі «Пам’ятаймо про Вінницю» очевидець тих подій Антін Драган – учасник судово-медичних досліджень.

День пам'яті жертв політичних репресій: вінницький історик про масове знищення мирного населення

Про основні періоди державного терору в СРСР на Вінниччині. 

Сьогодні, у третю неділю травня, в Україні відзначають День пам'яті жертв політичних репресій. Про основні періоди державного терору в СРСР на Вінниччині Суспільному розповів історик Роман Подкур.

За його словами, основна проблема, яка актуальна як для радянського, так і для сучасного режиму Росії – це денаціоналізація українців.

"Вони тоді робили усі репресії заради того, щоб створити радянську людину і денаціоналізувати українців. І зараз відбувається теж саме. "Українці повинні зникнути" – це основний лозунг пропагандистів РФ. Задумайтеся, за весь період існування радянського режиму, був який завгодно націоналізм: грузинський, український, польський, грецький... Російського не було. Жодна людина не засуджена за російський націоналізм за всю радянську історію",
– говорить Роман Подкур.

За його словами, політичні репресії на теренах Поділля відбувалися у декілька етапів. Розповімо про основні із них.

«Жертв Вінницької трагедії чекісти ставили навколішки та розстрілювали зблизька»

25 червня 1950 року була арештована Грушковська Галина Петрівна, жителька села Городниця Брацлавського району Вінницької області. У постанові на арешт зазначалося, що Грушковська, як дочка репресованого батька, їздила влітку 1943 року до Вінниці на «провокаційні розкопки, які проводили фашистські загарбники», а після повернення звідти здійснювала наклеп на радянську владу. Українку засудили до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна фактично лише за те, що вона впізнала серед викопаних із поховань речей шапку свого батька, якого стратили працівники НКВС під час сумнозвісної Вінницької трагедії – масових розстрілів мирного населення в 1937-38 роках…

Про причини та передумови цієї трагедії, кількість її жертв, про проведені нацистами під час окупації України розкопки поховань та наслідки для тих, хто зміг знайти прах або останки своїх рідних, кореспондентці АрміяInform розповів Сергій Гула, кандидат історичних наук, заступник директора  Музею Вінниці з наукової роботи.

Вінницька трагедія: “Поміж рядами трупів блукали, як примари, люди, шукаючи посмертної вістки від рідних..."

Вінницька трагедія – шрам на серці людства

Жінки намагаються опізнати трупи по одягу. Одяг після ексгумації розвішували поряд з відкритими похованнями.
Через рік близько 100 жінок, які впізнавали своїх чоловіків, синів, братів серед пронумерованих трупів, були розстріляні комуністами у міському парку.

Не лише мор голодом є для вінничан страшною подією. “Пеклом на землі” назвали вбивчу акцію комуністичного режиму у Вінниці, коли жертвами стали десятки тисяч людей

Про це не можна забувати. Проте забувається. Бо живих свідків стає все менше. Тих, хто бачив і відчув, як Україну вбивали комуністи…

Унікальні фото 1943 року вперше оприлюднив Центр історії Вінниці

🛑УВАГА: деякі фото мають віковий ценз 18+, містять зображення жертв насильницької смерті та можуть шокувати! 🔴

Вінниця: злочин без кари

Попередні зауваги

Поява цієї книжки завершує довгорічні зусилля багатьох людей, що берегли пам'ять, свідчення і документи про большевицькі вбивства у Вінниці 1937-1938 років та розкриття масових братських могил під час німецької окупації 1943 р.

Перші матеріяли книжки вийшли англійською мовою 1989 року в США*.

У цьому збірнику поміщено переважно ті публікації, що з'явилися в пресі української діяспори, а також публікації з чужомовних джерел про згадані події.

З огляду на брак місця упорядники не мали можливости подати тут багато інших уже зібраних матеріялів. Зацікавлені зможуть відшукати їх, користуючись бібліографією, наведеною в кінці книжки.

Підготовляючи книгу, ми виправили очевидні авторські описки та друкарські помилки. У перекладах з інших мов ставилося завдання якомога точнішого відтворення оригіналів. Редактори воліють користуватися давнім «харківським» правописом, тож ортографію всіх публікованих матеріялів увідповіджено з нормами «Правописного словника» Г. Голоскевича (1930).

Уніфікацію написання назв і прізвищ зроблено лише в без­сумнівних випадках. Наявні подекуди невідповідності в транскрипції зумовлені подвійним, а то й потрійним перекладом текстів. Не коментуємо розбіжностей у фактах, авторських оцінках подій, залишаючи це майбутнім дослідникам.

ЭТАПЫ «БОЛЬШОГО ТЕРРОРА»: ВИННИЦКАЯ ТРАГЕДИЯ

До сих пор не установлено точное количество людей, тайно захороненных в парке, на территории бывшего православного кладбища и фруктового сада в Виннице. Однако фактом является то, что внуки и правнуки расстрелянных танцуют на костях своих безвинно уничтоженных предков.

На протяжении последних лет в концертном зале «Радуга», который расположен в Центральном парке культуры и отдыха Винницы, с успехом проходят смотры художественной самодеятельности районов области. В этом зале нередко выступают звезды украинской и российской эстрады. Можно только радоваться, что у виннитчан есть достойный очаг культуры, если бы не одно «но». «Радуга» расположена на месте бывших городских кладбищ (католическом и интернациональном), которые стали местами тайных массовых захоронений, проведенных Винницким НКВД в период «большого террора» 1937—1938 гг.

На чьих костях танцы?

До сих пор не установлено точное количество людей, тайно захороненных в парке, на территории бывшего православного кладбища и фруктового сада в Виннице. Однако фактом является то, что внуки и правнуки расстрелянных танцуют на костях своих безвинно уничтоженных предков.

С большой долей вероятности можно утверждать, что места массовых расстрелов периода «большого террора» есть во многих областных центрах Украины, России, Белоруссии и других стран СНГ. Известно и то, что людям, за редким исключением, свойственно бережное и почтительное отношение к местам массовых захоронений. Это характерно и для украинцев. Почему же виннитчане, и не только они, забыли об этом?