Цифровий фашизм

Цифровий фашизм — поняття, яке використовується в політичній філософії, соціології, медіадослідженнях та дослідженнях авторитаризму для позначення форм фашистської або неофашистської політики, пропаганди, організації та контролю, що здійснюються за допомогою цифрових технологій, мережевих платформ, алгоритмів, великих масивів даних та систем цифрового нагляду.

Термін набув поширення у XXI столітті у зв'язку зі зростанням ролі соціальних мереж, онлайн-платформ, штучного інтелекту, автоматизованої пропаганди та цифрового спостереження у політичному житті. У науковій літературі цифровий фашизм розглядається як модернізована форма фашизму, що використовує новітні технологічні засоби для досягнення традиційних авторитарних цілей.

10 моторошних трюків, за допомогою яких контролюють маси

Aрсенал для зомбування

Ноам Хомський – професор мовознавства в Массачусетському технологічному інституті, лінгвіст, філософ, громадський діяч, автор книг і політичний аналітик вважається одним з найвидатніших мислителів нашого часу, розповідає El Club de los Libros Perdidos.

Його книги розійшлися по всьому світу. Особливо популярним став складений ним список про способи маніпулювання людською свідомістю, до яких вдаються ЗМІ та уряд.

1. ВІДВОЛІКАННЯ УВАГИ

Основним елементом управління суспільством є відволікання уваги людей від важливих проблем і рішень, прийнятих політичними та економічними правлячими колами, за допомогою постійного насичення інформаційного простору малозначними повідомленнями.

Прийом відволікання уваги вельми істотний для того, щоб не дати громадянам можливості отримувати важливі знання в області сучасних філософських течій, передової науки, економіки, психології, нейробіології і кібернетики.

Натомість цього інформаційний простір наповнюється новинами спорту, шоу-бізнесу, містики та інших інформаційних складових, заснованих на реліктових людських інстинктах від еротики до жорсткої порнографії і від побутових мильних сюжетів до сумнівних способів легкої і швидкої наживи.

Ці 8 фраз одразу викривають дурня! Ви чуєте ці фрази щодня!

Є люди, після розмови з якими відчуваєш себе так, наче вийшов із болота: щось липке, важке, і не розумієш, що це взагалі було. А є люди, після яких ти заряджений, думаєш, відчуваєш щось нове.

Відмінність між ними не в освіті, не в грошах, не в тому, скільки книжок вони прочитали. Різниця в тому, як вони говорять. Бо мова - це дзеркало. Те, що ти говориш щодня, показує, як ти думаєш. А як ти думаєш, так ти і живеш.

Розберемо вісім фраз, які люди кажуть постійно, не помічаючи, що цими фразами самі себе викривають. Не в тому сенсі, що вони погані чи дурні. Ні. Просто ці фрази показують певний спосіб мислення, спосіб, який тримає людину на місці.

І найцікавіше: ти, скоріш за все, чуєш ці фрази щодня.

Може, від колег, може, від рідних, а може, і від себе самого. Без осуду. Просто дивимося в дзеркало разом.

Частина перша. «Мені просто не щастить»

Ось уявіть собі двох людей.

Один відкрив бізнес. Не пішло. Каже: «Мені просто не пощастило. Час був не той».

Другий відкрив бізнес. Не пішло. Каже: «Окей, що я зробив не так? Де я прорахувався?»

Хто з них через рік буде ближче до успіху?

ДЕМОНТАЖ НОРМИ: Чому ЛГБТ прагне змінити інститут шлюбу

Ми живемо в епоху, коли звичні слова раптово втрачають свій первісний зміст. Те, що століттями вважалося аксіомою та фундаментом цивілізації, сьогодні оголошується «застарілим конструктом».

Найяскравіший приклад - спроба радикальної трансформації інституту шлюбу. Під привабливими гаслами прогресу, інклюзивності та «рівних прав» розгортається процес, який має мало спільного з правовою справедливістю.

Насправді ми спостерігаємо системний демонтаж шлюбу як базової суспільствоутворюючої одиниці.

Ця стаття - спроба відкинути політичну коректність і тверезо поглянути на юридичні, логічні та соціологічні наслідки постмодерністського наступу на сім’ю. Чи дійсно розмивання кордонів шлюбу веде до свободи, чи це пряма дорога до юридичного та соціального хаосу? Давайте розберемося.

Межі визначень: Чому шлюб не може бути «будь-чим»

Будь-який правовий чи соціальний інститут існує лише доти, доки він має чіткі, об’єктивні та недвозначні критерії. Фундаментальним критерієм шлюбу протягом усієї історії людства був і залишається союз чоловіка та жінки. Це обмеження не є випадковим капризом законодавця чи продуктом релігійних упереджень. Це відображення природної, біологічної та соціальної реальності: саме союз двох протилежних статей єдиний здатний до природного продовження роду та забезпечення спадковості поколінь.

«Побєдобєсіє»: культ «перемоги» як форма державної істерії

Термін «побєдобєсіє» (рос. победобесие) виник у російськомовному публіцистичному середовищі як критичне позначення нав’язливого, агресивного й часто істеричного культу «великої перемоги» у Другій світовій війні. Йдеться не про пам’ять про загиблих і не про вшанування ветеранів, а про перетворення війни на державну релігію, інструмент пропаганди та виправдання сучасної агресії.

Сам термін побудований як поєднання слів «победа» і «мракобесие» («біснування», фанатичне затемнення розуму). Тобто йдеться про стан, коли культ перемоги починає витісняти історію, здоровий глузд і мораль.

Від пам’яті до культу

У більшості країн пам’ять про Другу світову війну пов’язана передусім із трагедією, мільйонами жертв, руйнуваннями та уроками, які людство повинне засвоїти, щоб не допустити повторення катастрофи.

Однак у сучасній Росії тема війни дедалі більше перетворюється не на скорботу, а на культ сили, насильства та «права переможця». День пам’яті став елементом масової мобілізації, політичної релігії та державного ритуалу.

Для чого потрібні дурні

Дурні були в будь-яку епоху, в будь-якій цивілізації, в будь-якій культурі. Ви зустрічаєте їх на роботі, серед близьких, на високих посадах, бачите на екрані і, ймовірно, не раз задавалися питанням: «Чому? Чого дурість не зникає? Чому природний відбір не викорінює її? Чому розумні люди постійно перебувають у меншості порівняно з тими, хто не здатний мислити ясно?»

​Артур Шопенгауер присвятив своє життя вивченню цього питання і дійшов висновку, що дурні люди — це не випадковість, не помилка природи. Він зрозумів, що дурість виконує певну функцію, але не для самої дурної людини, а для систем, у яких вона існує. Дурість корисна, вигідна, необхідна для підтримки деяких соціальних структур. І оскільки вона корисна, вона зберігається, відтворюється, а іноді навіть заохочується.

Читайте також:  Чому розумні люди ЗНИКАЮТЬ із суспільства — Карл Юнг

Йдеться не про висміювання когось. Суть у розумінні закономірності, що формувала людську цивілізацію протягом тисячоліть. Адже як тільки ви усвідомлюєте, чому існують дурні люди, все змінюється: ви перестаєте дивуватися їхньому приходу до влади, ви не чекаєте, що вони винесуть уроки зі своїх помилок, ви перестаєте сподіватися, що вони раптом стануть розумними, тому що усвідомлюєте — їхнє існування обумовлене причинами, які нікуди не подінуться.

​Існує сім еволюційних і соціальних механізмів, що пояснюють, чому дурні люди існують і чому вони існуватимуть завжди. Це не для того, щоб зробити вас цініками, а щоб допомогти чітко бачити реальність.

Перевірені прийоми проти токсичних людей

Перевірені прийоми проти мудаків і токсиків

Метод переговорників ФБР

Ми встановлюємо броньовані двері в оселях.
Ставимо складні паролі на акаунти та цифрові гаманці.

Але є одна територія — найцінніша, — яку більшість залишає відчиненою навстіж.

Це наша психіка.

Керівник, який тисне.
Родич, який маніпулює.
Колега, який зливає негатив.

Зазвичай ми намагаємося бути ввічливими, пояснюємо, терпимо.

Зупиніться.

Ви робите фатальну помилку.

Ви намагаєтеся грати в шахи з голубом.
Він не вміє грати в шахи.
Він зіб’є фігури, нагадить на дошку і полетить.

Час змінити стратегію.

Це не просто лайка — це підхід, описаний психіатром
Марк Гоулстон,
який навчав переговорників ФБР працювати з терористами.

І якщо ці методи працюють із людьми, що захоплюють заручників —
вони точно спрацюють із вашим начальником чи родичами.

Про парадокси гендерної ідеології

Сьогодні говорити про стосунки між чоловіком і жінкою річ невдячна.

• З одного боку, ця тема стала майже нав’язливою: масова культура постійно її експлуатує, перетворюючи інтимність на товар.
• З іншого - будь-яка спроба серйозної розмови про чоловіче і жіноче відразу потрапляє у поле ідеологічних підозр.

Ми опинилися між двома крайнощами.

• З одного боку гіперсексуалізація споживацького суспільства, де стосунки редукуються до ринку бажань.
• З іншого ідеологія гендерного апартеїду, яка підозріло ставиться до самої ідеї статевої різниці.

У такому середовищі знайти спокійний і людський погляд на взаємини між чоловіком і жінкою стає дедалі складніше.

Читайте також:  Людина є єдиною істотою, яка народжується двічі

Ілюзія зв'язку: як спілкування виснажує вас

Ви помічали, що розмови та спілкування з іншими людьми можуть спричиняти почуття втоми, висмоктувати енергію та знижувати життєвий тонус? У цьому есе ми аналізуємо концепцію ілюзії зв'язку та розкриваємо філософські ідеї Артура Шопенгауера про те, як соціальні взаємодії можуть виснажувати вас та заважати вашому внутрішньому балансу.

Вартість соціалізації 

Справжня ціна спілкування - це вдавання, коли ти зображуєш того, ким ти не є.

Цю думку особливо добре розуміють люди, які переступили сорокарічний рубіж. Лише залишаючись на самоті, людина здатна бути самою собою. І справа тут не у випадковості. За їхніми плечима — роки спілкування, конфліктів, суперечок, компромісів і спроб вписатися в суспільство або, навпаки, відгородитися від нього.

Вони вже з досвіду знають, наскільки виснажливою може бути постійна взаємодія з іншими. Після довгих років розмов, пояснень, підлаштовування під чужі очікування та безперервної присутності поряд із людьми приходить усвідомлення: усе це непомітно виснажує розум.

Але чому так відбувається? Саме це питання стоїть у центрі подальших роздумів — погляду на суспільство крізь призму філософського розуміння людської природи.

Згідно з цим поглядом, у той момент, коли людина входить у соціальне середовище, вона починає поступово втрачати себе. Не тому, що оточення зле чи вороже, а тому, що сама структура суспільства тримається на компромісі. Будь-яке спільне існування потребує взаємних поступок і постійного самоконтролю. Простіше кажучи, бути серед людей — означає стримуватися.

На кожній зустрічі ми непомітно коригуємо свої думки, інтонації й навіть риси характеру, щоб зберегти зовнішній спокій. Чим більше людей довкола, тим сильніше розмивається все живе й справжнє. Розмови стають обережними, ідеї — приглушеними, а щирість поступово розчиняється.

Щойно ми вступаємо в соціальну гру, щось усередині нас доводиться ховати. Гармонія потребує жертв. Істина стає предметом торгу, свобода — джерелом незручності. Щира реакція поступається місцем ввічливій усмішці.

Суспільство тримається на правилах пристойності, а ці правила часто існують за рахунок дрібних викривлень правди.

Людина є єдиною істотою, яка народжується двічі

Біологічна поява людини у світі є її першим зануренням у порядок космосу.

Ми народжуємося в статевій диморфності — не випадково й не умовно. Це первинний онтологічний дар, через який природа вводить нас у структуру буття

Статева різниця — це не «бінарна опресія», не «помилка природи», не «в'язниця», яку треба зруйнувати, - а перший розтин хаосу, завдяки якому стає можливим сам космос.
У цьому сенсі чоловік і жінка — не два «варіанти» людини, а дві форми присутності в Бутті, дві полярності, без яких немає ані життя, ані спадковості, ані тривалості.

У традиційних цивілізаціях цей факт приймали з тією ж природністю, з якою приймають ритм дня і ночі, пори року, рух сонця. Людина була вбудована у великий порядок світу.

Друге народження (культурне) відбувається тоді, коли дитина входить в мову, в рід, традицію, пам’ять. Вона стає не просто самцем чи самкою, а чоловіком або жінкою - тим хто має місце у світі й обов’язок перед тими, хто був до неї, і перед тими, хто прийде після.

Всі відомі людські спільноти без винятку будувалися навколо цієї дихотомії: не тому, що вони були «патріархальними» чи «репресивними», а тому, що саме ця дихотомія є умовою можливості людського як такого.

Мовчазна трагедія, яка стосується наших дітей.

Доктор Луїс Рохас Маркос – психіатр

Сьогодні у наших домівках розгортається мовчазна трагедія, яка стосується наших найдорожчих скарбів – наших дітей.

Наші діти перебувають у руйнівному емоційному стані!

За останні 15 років дослідники надали нам дедалі тривожніші статистичні дані про різкий і стабільний ріст психічних захворювань у дитячому віці, який нині досяг масштабів епідемії.

Статистика не бреше:

• 1 із 5 дітей має проблеми з психічним здоров’ям

• Відзначено зростання СДУГ (синдром дефіциту уваги з гіперактивністю) на 43%

• Відзначено зростання підліткової депресії на 37%

• Зафіксовано зростання дитячих самогубств у віці 10–14 років на 200%

Організація vs Олігархія: формула, що не помиляється

Як закон Міхельса розкриває прихований механізм деградації демократії

Відкрив «Залізний закон олігархії» Роберт Міхельс (Robert Michels, 1876-1936 рр.) – один з найвизначніших соціологів першої половини XX століття.

Народився в Кельні, викладав в Німеччині, США, Швейцарії, Італії. Автор низки книг. 

Однак головна його заслуга полягає в тому, що на основі вивчення діяльності політичних партій Європи та їхньої залежності від влади, він написав книгу «Соціологія політичної партії в умовах сучасної демократії» (Zur Soziologie des Parteiwesens in der modernen Demokratie), де сформулював «залізний закон олігархії». Згідно з ним, «безпосереднє панування мас технічно неможливе», і тому будь-яка соціальна організація — навіть якщо вона починається з демократії — неминуче (!) вироджується у владу небагатьох обраних — олігархію.

Цікаво, як Роберт Міхельс відкрив цей закон.  

Будучи соціалістом, Роберт Міхельс був стурбований тим, що соціалістичні партії, незважаючи на гасла про підтримку найширшої участі мас у політичному житті, насправді залежали від волі купки «вождів» так само, як і інші не соціалістичні партії. Він пішов по різним політичним партіям і розпитував там, як вони були створені, виросли і працюють. Зрештою зібрав багатий матеріал та пунктуально, з німецькою педантичністю обробив і узагальнив його.

Роберт Міхельс, на основі вивчення діяльності політичних партій Європи та їхньої залежності від влади, написав книгу «Соціологія політичної партії в умовах сучасної демократії» (Zur Soziologie des Parteiwesens in der modernen Demokratie), де сформулював «залізний закон олігархії». Згідно з ним, «безпосереднє панування мас технічно неможливе», і тому будь-яка соціальна організація — навіть якщо вона починається з демократії — неминуче (!) вироджується у владу небагатьох обраних — олігархію.

Публікація дослідження викликала не тільки фурор. Ті, хто раніше розповідав йому про свою партійну роботу і свої успіхи, побачили в ньому свого найлютішого ворога – оскільки Роберт Міхельс показав зворотний бік медалі. Він показав, як вся влада в цих організаціях захоплюється небагатьма людьми та використовується нею в особистих цілях.

Словесна зброя: руйнівна сила і небезпека матюків

Життя тепер таке, що мат звучить практично всюди, навіть у місцях, з якими він абсолютно несумісний, – в освітніх закладах, у сімейному колі, у громадських місцях. І після чергового зіткнення з цією чужорідною руйнівною енергією з’явилося бажання систематизувати думки, що виникають з цього приводу. Почнемо з визначення мата, поданого у Вікіпедії: «Мат (матерщина, матірна лайка, матюки, (застаріле) лайка матерна) – найбільш грубий, обсценний різновид ненормативної лексики в українській та близьких до нього мовах».

Читайте: Люта українська лайка: чим замінити російські матюки

У давньоруських рукописах мат розглядався як ознака бісівської поведінки. Вимовляючи нецензурні слова, людина, навіть якщо робить це мимоволі, закликає темні сили і бере участь у звірячому культі. Матерщина виконувала у слов’ян функцію прокляття. Наприклад, одне з матюків на літеру «є», яке має слов’янське походження, перекладається як «проклинати». Людина, що його вимовляє, тим самим проклинає себе і оточення. Той, хто вживає матюки, автоматично закликає на себе, своїх дітей і весь свій рід усе найгірше й найбрудніше. При цьому лайливець часто дивується та шкодує з приводу серйозних проблем із органами, насамперед сечостатевої системи, онкологічних та інших хвороб, продовжуючи водночас лаятися.

Тут доречно пригадати відому казку з європейського фольклору. В дівчини, що говорила доброзичливо й сердечно, з уст випадали троянди. А у дівчини, що говорила грубо й брудно, з рота вистрибували жаби й виповзали змії… Який точний художній образ.

Що таке «лайливе» слово, що таке «мат»? Є думка, що походження того чи іншого прокляття, його етимологічна складова не мають великого значення. Ці слова традиційно вважаються «найгіршими». І коли людина вирішує з якоїсь причини їх ужити, то очевидно, що спонукає її до цього або крайня злість, або лютий презирливий осуд когось, або повна втрата самоконтролю. Містична складова нецензурної лайки – це містика злості, що клекоче в людському серці, злості, яка поєднує людину з руйнівними силами Всесвіту, робить її рабом, тоді як любов поєднує з Творцем.

Що таке українські цінності і що таке українська ідея?

Національність - не питання крові. Хто бачив модні зараз генеалогічні тести ДНК, знає, що в крові кожного намішано до десятка різних генів.

Національність - не питання місця народження. Зараз українці народжуються в Європі, а за радянського часу народжувалися в Сибіру.

Значить що в нас залишається?

Правильно, належність до культури. Це - єдиний надійний ідентифікатор. Якщо людина говорить українською, поділяє українські цінності, сповідує українську ідею, відчуває себе частиною українського народу, значить це українська людина. А як ні - то ні, незалежно від тесту ДНК та свідоцтва про народження.

Це раніше в паспорті була графа "національність" і ти міг послатися на нього - в документі зафіксовано, значить українець. А зараз - дзуськи.

Що таке українські цінності, запитаєте ви? Їхній список не відлито у бронзі і не вибито на скелі. Його треба шукати в українському мистецтві, народній творчості та філософії. "Душу-тіло положим за свободу", "Сім'я вечеря біля хати", "Хліб-сіль їж, а правду ріж", ну і так далі. Звісно, тут можливі нюанси, але більшість складових української ідеї поділяють всі українці, це швидше відчуття, ніж перелік.

Що таке українська ідея? Бути українцями і жити українським життям на українській землі. Що таке "українське життя" - див. попередній пункт. Знов-таки, не існує і не може існувати повного і вичерпного списку вимог до українця. оно євреї вигадали собі 613 заповідей Тори, а в результаті більшу частине не виконують, і все одно лишаються євреями.

Так що без комплексів, шановні. Можна не любити сала, але бути українцем. А от не говорити українською і бути українцем не вийде. Бо мова - це спосіб існування народу в інформаційному просторі. Спочатку - мова, потім ідеї, бо без мови ідею не сформулюєш, не зрозумієш і не виявиш назовні.

І все це - добровільно. Не можна зробити людину українцем силоміць. Це сто років тому дитина виростала в українському селі й не мала вибору, а нині щоб стати українцем, треба докласти зусиль. Звісно, не всі хочуть докладати зусиль, тому стають кимось іншими - московитами, американцями, людьми без національності тощо. 

Цікаво, що англійцем стати без зусиль не можна. Американцем - можна, англійцем - ні. Колись український поляк Юзеф Коженьовський став англійцем Джозефом Конрадом, але для цього йому довелося вивчити англійську краще за англійців. Інакше - ніяк.

Словом, народи виникли як мовні об'єднання, про це ще Нестор Літописець писав, і нічого нового з тих часів не вигадали, навпаки, сьогодні це проявляється у міжнродному масштабі, коли можна бути українцем, навіть живучи за океаном. 

Важко, але можна.

Тому, якщо хочеш бути українцем, будь їм - говори українською, сповідуй укаїнську ідею. поділяй цінності та люби Україну.

Як сонце люби.

Що не ясно?

Брати Капранови

Читайте також: Ідентичність як форма майбутнього

Письменник Юрій Федькович – передвісник українського національного відродження Буковини

Юрій Федькович

Осип-Юрій Адальбертович Федькович (08.08.1834 - 11.01.1888) – видатний письменник романтичного напряму, письменник-романтик, передвісник українського національного відродження Буковини.

Справжнє ім’я письменника – Осип Домінік Гординський де Федькович. Ім'я Юрій він отримав у зрілому віці, прийнявши православ'я.

Ю. Федькович народився у містечку Сторонці-Путилові на буковинській Гуцульщині (тепер селище Путила Чернівецької області) в родині небагатого спольщеного шляхтича, управителя поміщицьких маєтків, згодом службовця Чернівецького магістрату Адальберта Федьковича герба Сас. Мати походила з сім’ї українського священика, проте в побуті дотримувалася селянських звичаїв що син перейняв від неї у майбутньому. 

У 1846-1848 рр. Федькович навчався у нижній реальній школі у Чернівцях. Грунтовне і доповнене згодом знання мови, яке виніс Федькович зі школи, стало передумовою його німецькомовної творчості, що розпочалася у роки заробітчанських мандрів юнака по Північній Молдавії та Румунії. Пізніше перебував у Ясах і Нямці (Молдова, 1849-1852), де вивчав землемірську та аптекарську справи. 

Першими друкованими творами Федьковича були балада та романтичне оповідання німецькою мовою “Der Renegat” (1859; сліди балади, опублікованої окремо, загублено).

Соціальні, економічні та культурні зміни у суспільстві як результат дегенерації

Ще понад сто років тому лікар і соціолог доктор Макс Нордау зазначив, що всі ці особи, які хочуть переробити світ, насправді є покликачами атавізму та повернення до примітиву.

В своїй праці «Degeneration» (1892 р.) він писав про виродження в культурі, етиці, мистецтві, політиці, як про ознаку психічного та морального виродження. 

Створюючи свою працю, Нордау дав ранній психоісторичний погляд на всі ці «ліві» революції в центрі яких, як правило, знаходяться дегенерати:

1. Емоційна нестабільність:
Нордау вважав, що дегенерати часто виявляють сильні, неконтрольовані емоції та мають схильність до істерії та нервових зривів.

2. Егоцентризм:
Дегенерати, за Нордау, зосереджені виключно на своїх бажаннях та потребах, часто нехтуючи суспільними нормами та мораллю.

3. Декларативний та ексцентричний стиль:
У літературі та мистецтві Нордау відзначав переважання надмірно ексцентричних і химерних стилів, які більше спрямовані на шокування публіки, ніж справжні естетичні цінності.

4. Песимізм та нігілізм:
Нордау вважав, що дегенерати схильні до песимізму та нігілізму, відмовляючись від усіх традиційних цінностей та вірувань.

5. Фізична та моральна деградація:
Він пов'язував дегенерацію з фізичними та моральними проблемами, такими як алкоголізм, наркоманія, аморальна поведінка та хвороби, що передаються у спадок.

6. Культурний декаданс:
Нордау критикував декаданс у культурі, відзначаючи занепад традиційних цінностей і норм, що проявляється у мистецтві, літературі та повсякденному житті.

7. Антисоціальна поведінка:
Дегенерати, за Нордау, схильні до антисоціальних вчинків, таких як злочини, насильство та порушення громадського порядку.

8. Зниження розумових здібностей:
Нордау стверджував, що дегенерація супроводжується зниженням інтелектуальних здібностей та раціонального мислення, що веде до ірраціональної та деструктивної поведінки.

Ідентичність як форма майбутнього

Криза ідентичності — не абстрактна загроза, а фундаментальна проблема, яка сьогодні стоїть перед українським суспільством. Ідентичність дедалі більше втрачає свою виразність, перетворюється на тіньову форму, що вислизає з розуміння і не здатна дати відповіді на базові питання: "хто ми є?", "навіщо ми є?", "ким ми маємо стати?".

Багато людей не знають, що їм робити, бо не знають, ким вони є. Цей параліч волі та вчинку має своє джерело не в зовнішніх обставинах, а в антропологічній дезорієнтації. 

Якщо ми не здатні зрозуміти, ким ми є, то втрачаємо і уявлення про те, ким можемо бути. Якщо відмовимось від зусиль зберігати, осмислювати й передавати свою ідентичність — ми приречені делегувати свою долю іншим. А там, де доля визначається не нами — питання "хто ми?" поступово втрачає сенс. Бо нас тоді більше немає.

Саме за це точиться сьогоднішня війна. Не лише за території, а за право на власну ідентичність, за можливість бути собою.

Наш світ рухається шляхом, який був передбачений Орвеллом

25 червня 1903 року народився Джордж Орвелл

Джордж Орвелл

Багато його творів пророчі - особливо роман «1984» та повість «Колгосп тварин», де він описує соціальні, політичні та гуманітарні сторони майбутнього суспільства.
Так ось, коли настав той загадковий 1984-й рік, було підраховано, що зі 137 пророцтв письменника на той момент збулося 100. 

Чому ці пророцтва стали нормою життя в XXI столітті?

І, головне, чому ці "норми" переважна більшість наших сучасників сприймає як щось природне, належне і навіть бажане, як таку собі "нову нормальність"?

Звичайно, в деяких своїх аспектах, таких як тотальне насадження трансгендерності, критичної расової теорії, просування штучного інтелекту, генетично модифікованих організмів, наркотиків та цифрових валют — сучасність виявилася навіть крутішою за фантазії Орвелла.

Тобто наш світ дійсно рухається шляхом, який був передбачений Орвеллом?

Пізнала життя: 6 ознак зрілої та усвідомленої жінки — чи впізнаєте себе?

Хто така зріла й усвідомлена жінка? Чим відрізняється її погляд на світ? І якими принципами вона керується, щоб бути щасливою? Розбираємося в нашій статті.

 

Психологічна зрілість і усвідомленість — це поняття, що з’явилися у нас відносно недавно. Мудрість, внутрішня врівноваженість, гармонійні стосунки із собою та з оточенням — ось коротка характеристика ментальної зрілості.

Ці якості можна набути вже до 30 років, а можна й у поважному віці залишатися інфантильною та наївною. Визначити, як у вас справи з усвідомленістю, можна за кількома ознаками, які ми зараз розглянемо.

Що означає термін «чорний лебідь»?

Поняття «чорний лебідь» стало знаковим у нинішній час. 

Популярність цього терміну прийшла після того, як у 2007 році вийшла книга ліванського вченого та філософа Насіма Талеба «Чорний лебідь: вплив надто неймовірного» яка стала світовим бестселером.

«Чорний лебідь» — це несподівана подія, яку важко передбачити та яка змінює історію чи життя окремої людини.

Вона здається випадковою, але такою насправді не є. І якщо розглядати причини її появи ретроспективно, виявляється що вона цілком закономірна. І коли «чорний лебідь» вже прилетів, це цілком можна пояснити. Али заднім числом.

Чому прилітають «чорні лебеді»?