У стихійному повстанні в Одесі 18 грудня 1960 року віддзеркалилася більшість негараздів тодішнього СССР, про які не люблять згадувати шанувальники міфічного «смачного пломбіру» та ковбаси по 2.20.
У неділю вранці до горілчаного відділу крамниці на розі вулиць Іванова та Мизикевича (зараз – Дальницька та Степова) завітав солдат строкової служби. Історія не зберегла для нас його ім’я, прізвище, за непідтвердженими даними, Бєляєв. Ніщо не віщувала чогось надзвичайного – служивий узяв пляшку горілки «Московская особенная».
Продавець Юра на псевдо «Рибак», брутально порушив норми совєтської торгівлі. Бо продав горілку людині в робочому, точніше солдатському, одязі. З подальших подій випливає, що вояк перебував у самоволці, і йому продали горілку виготовлену підпільними цеховиками, а продаж пальонки підривав горілчану монополію Компартії СССР.
Вояк з горілкою, вийшов за ріг крамниці, і там прямо з горла, почав гасити власні труби, що палали пекельним вогнем. Як на лихо, армійський сніданок, що перебував у солдатському шлунку, вирішив подивитися – хто ж там заливає пожежу душі? Якщо відкинути метафори – захисник СССР почав блювати.
По завершенню очисної процедури, він стрімко повернувся в крамницю, де звинуватив продавця в продажу паленої горілки, та почав вимагати компенсації моральних збитків новою пляшкою за рахунок закладу. Продавець відреагував в кращих традиціях совєтської торгівлі: відлупцював бідолаху та викинув на вулицю.
В ті часи не існувало Інтернету, телебачення в СССР робило перші кроки. Реальне життя – єдине джерело розваг, що дарувало людям мало цікавих подій. Тому біля крамниці зібралася юрба.
