З розпадом Радянського Союзу Україна опинилася на передовому рубежі боротьби Заходу зі Сходом. Протягом тридцяти років йде змагання з перетягування каната. Хто бореться за вплив в Україні і чому держава не може звільнитися від цих пут?
Про це пише політолог Віктор Небоженко на своїй сторінці в Facebook.
На мою думку, Україна, як незалежна держава, з'явилася в світі не в результаті успішної внутрішньополітичної боротьби за свою незалежність, а в результаті боротьби колективного Заходу з Радянським Союзом. Ця історична причина стала родовою травмою, яка на десятиліття визначила спосіб існування та розвитку України.
З 1991 року зовнішньополітичні фактори завжди відігравали важливішу роль, ніж внутрішньополітичні причини. У своїй внутрішній і зовнішній політиці Україна постійно озиралася, як на Росію, так і на Захід. І як тільки одна зі сторін надавала підвищену увагу Україні, як зразу інша сторона завдавала удару у відповідь. Більш того, останні 10 років український фактор стає важливим явищем внутрішньополітичної боротьби, як США, так і Росії.
Саме від планів і поведінки Москви та Вашингтона, більшою мірою, залежав розвиток або деградація України. А оскільки ні та, ні інша сторона не хоче випустити Україну зі своєї орбіти, наша країна топчеться на місці вже цілих 30 років, пропускаючи вперед інші більш щасливі країни. В результаті Україна серед колишніх країн СНД виявилася єдиною країною, яка так і не зуміла провести радикальні соціально-економічні та політичні реформи, відновити свій добробут і відірватися від свого радянського минулого. До того, за рівнем державної слабкості та корумпованості Україна міцно увійшла до групи найнещасніших країн світу. І чим гостріше стає боротьба Заходу і Росії за Україну, тим гірше стає Україні.
У цій боротьбі Кремль, використовуючи свої величезні ресурси та складну внутрішньополітичну ситуацію України, частіше вигравав, ніж Захід. В результаті, до 2020 року, Захід не має в Україні потужної політичної сили та корпусу професіоналів в держуправлінні, які могли б розв'язати фундаментальні проблеми - проведення радикальних реформ, боротьба з корупцією та деокупація захоплених Росією територій.
 |
| Соросята |
"Соросята", як і за часів Ющенка, показали
свою повну непридатність і корумпованість. Тому Захід постійно змушений
йти на компроміси з Москвою. Тим більше, що на самому Заході немає
єдиної думки та сили волі, щоб допомагати Україні. Чим і користується
Росія.
Останні 20 років Кремль активно займався форматуванням України як своєї геополітичної провінції. Кремль ніколи не приховував, що Україна історично повинна бути в зоні інтересів Росії. А Захід не надто чинив опір цим планам.
І для того, щоб завжди контролювати Україну, Кремль активно підбирав зручних для себе політиків і олігархів. Кремль практично 30 років намагається зберегти монополію на вибір Україною президента або прем'єр-міністра. Будь-який прем'єр-міністр, який намагається відстоювати національні інтереси України, негайно піддається Кремлем жорсткої обструкції. Спроба Заходу провести у 2004 році свого проамериканського президента Ющенка, з яким було пов'язано стільки українських надій, закінчилася повним провалом. Кремль через олігархів і "п'яту колону" швидко знайшов до нього ключі та змусив його поставити прем'єр-міністром відверто проросійського Януковича замість самовпевненої та незалежної Тимошенко.
Український олігархат, як головний провідник зовнішнього впливу, виріс у могутню економічну і політичну силу, не завдяки радикальним економічним реформам, а завдяки інтенсивній співпраці з Кремлем і жахливій корупції. Саме корупція є одним з головних ефективних механізмів впливу путінської Росії на Україну. Ось чому Кремль так сильно "штурмує" пухку, малоефективну, але реально існуючу, антикорупційну структуру України. Кремль доводить українцям, що боротьба з корупцією є найкращим прикладом втручання Заходу у внутрішні справи України. Точно так само російська пропаганда доводить своїм громадянам, що антикорупційна діяльність Навального інспірована Заходом і суперечить інтересам Росії.
Але, правда і те, що наші президенти й олігархи навчилися використовувати антикорупційні органи в боротьбі зі своїми економічними конкурентами або політичними противниками. Точно так, як колишній президент-олігарх Порошенко показав всьому світу приклад, як можна під виглядом банківської реформи, на якій наполягав Захід, стати мільярдером у злиденній країні.
І вихід не в тому, щоб нескінченно чекати падіння жорстокого Путіна в Росії або сподіватися на милість і прихильність нового президента США Байдена, який стане горою за Україну. Ніхто крім самих українців не позбавить нас жорсткого пресингу Росії та цинічної байдужості Заходу. Тому консолідація націонал-патріотичних сил України, але без участі олігархів, корупціонерів або збанкрутілих політиків - єдиний шлях до виживання країни та перетворення її на процвітаючий суб'єкт нового справедливого світового порядку.
Віктор Небоженко, український політолог, соціолог.
