Дещо про фашизм

В цей день, 31 жовтня 1922 року король Італії Віктор Еммануїл III доручив Беніто Муссоліні сформувати новий уряд. Тому дещо про фашизм.

Сьогодні термін "фашизм" часто використовують всі, кому заманеться, щодо своїх політичних опонентів. 

Він епатажний, яскраво звучить, їм легко затаврувати суперника. 

Але якщо називати речі своїми іменами, фашизм — це конкретна італійська ідея корпоративістської держави, яка існувала аж до 1945 року. І зараз його не існує.
Це конкретна ідеологія першої половини ХХ століття, що виникла в Італії і має характерні риси, - такі як заперечення індивідуалізму, вимога підпорядкування ринкових відносин національним інтересам, утвердження примату держави над суспільством, культ героїзму та ін.

Однак багато рис фашизму були запозичені і у лівих ідеологій. Насамперед, це ідея, що політично втіленою формою нації є держава. 

Нація — конструкт епохи буржуазних революцій, створений на заміну старого станового порядку громадянською рівністю індивідів. 

Беніто Муссоліні, як Дуче фашизму, так і Джованні Джентіле, як офіційний ідеолог фашизму. неоднарозово вказували на ліберальних мислителів епохи Рісорджіменто, які виступали за ліквідацію напівфеодальних італійських порядків як на предтечу фашистського руху.

Життя Байди Вишневецького та його походи й боротьба з бусурманами лишили по собі чималий слід на Україні й на Запорожжі

Такою лютою смертю турецький султан скарав князя Дмитра Байду-Вишневецького - засновника Запорізької Січі, Байду скинули з башти на залізні гаки, і він, зачепившись за один гак ребром, кілька днів висів та мучився.

У народних згадках Вишневецький назавжди лишився не князем, а добрим товаришем січовим, завзятим Байдою, і народ оспівав його смерть так:

В Цареграді на риночку
Та п'є Байда горілочку:
Ой, п'є Байда, та не день, не два,
Не одну нічку, та не годиночку;
Ой, п'є Байда та й кивається
Та на свого джуру поглядається:
— Ой джуро мій молодесенький!
Та чи будеш мені вірнесенький? —
Цар турецький к ньому присилає,
Байду к собі підмовляє:
— Ой ти, Байдо, та славнесенький!
Будь мі лицар та вірнесенький:
Візьми в мене царівоньку!
Будеш паном на всю Вкраїночку!
— Твоя, царю, віра проклятая,
Твоя царівночка поганая! —
Ой, крикнув цар на свої гайдуки:
— Візьміть Байду добре в руки,
На гак ребром зачепіте! —
Ой, висить Байда та й не день, не два.
Не одну нічку, та не годиночку.
Ой, висить Байда, та й гадає,
Та на свого джуру поглядав,
Та на свого джуру молодого
І на свого коня вороного.
— Ой джуро мій молодесенький!
Подай мені лучок та тугесенький,
Подай мені тугий лучок!
І стрілочок цілий пучок!
Ой, бачу я три голубочки,
Хочу я вбити для його дочки. —
Ой як стрілив — царя вцілив,
А царицю в потилицю,
Його доньку в головоньку.
— Ото ж тобі, царю,
За Байдину кару!

Как чекисты взрывали Киев

1941, 24 сентября в 16.00 на Крещатике прозвучала серия мощных взрывов, практически разрушивших исторический центр города, который перестраивался на протяжении XVIII - начала XX веков. Пожар, разгоревшийся в результате этого, уничтожил около 200 зданий, среди них – 5 крупнейших отелей, 2 крупнейших универмага, 5 кинотеатров, консерватория, центральный почтамт, здание горсовета, дома архитектора и ученых, а также самое высокое здание довоенного Киева – 12-этажный 1-этажный.

Первым взлетел на воздух универмаг "Детский мир", где размещался склад конфискованных у населения радиоприемников и пишущих машинок. В соседнем здании немцы разместили комендатуру, перед которой стояла большая толпа киевлян, собравшихся для регистрации. Оккупационное командование сразу после взятия города объявило, что регистрация необходима для устройства на работу. Сколько из этих людей погибло и получило ранения, неизвестно до сих пор.

Вскоре раздался второй взрыв, а потом - еще и еще. В течение последующих нескольких дней они сотрясали город регулярно с интервалом в 10-15 минут. От взрывов начались пожары, охватившие центральные районы, но тушить их было нечем, поскольку красноармейцы перед уходом из Киева вывели из строя водопровод. Германские и украинские пожарные пытались насосами качать воду по шлангам из Днепра, но этого было явно недостаточно.

Раскрашенное фото И.Г. Старинова и одна из последних почтовых марок СССР, посвященная И.Д. Кудре.

Здания один за другим взлетали в воздух в течение пяти дней, а пламя бушевало две недели.

Киевляне чувствовали себя как на пороховой бочке - никто не знал, какой дом и когда взорвется следующим.  

В результате, к концу сентября, когда взрывы прекратились, почти весь центр Киева превратился в выжженные руины. Были уничтожены здания горсовета, обкома компартии (бывшая городская дума) пять кинотеатров, три театра, консерватория, центральный почтамт, цирк, пять гостиниц, семь крупных универмагов, обувная фабрика, музыкальная школа, несколько библиотек и множество жилых домов.

Так звані “русскіє” — спадкоємці Орди, а не Русі

 

Історія народів не зникає від зміни назв. Адміністрації, кордони, династії можуть змінюватися, але етнічна основа народу залишається тією самою, навіть коли її намагаються приховати під новими іменами. Саме це й сталося на землях, що згодом отримали назву Московія.

1. Хто жив у серці майбутньої Московії

На території середнього Поволжя, у місцях, де сьогодні стоїть Москва, від початку жили угро-фінські та тюркські племена — меря, весь, мурома, мещера, а також булгари. Саме волзькі булгари створили у VII–X століттях потужну державу — Волзьку Булгарію, яка прийняла іслам ще в 922 році, тобто на кілька поколінь раніше, ніж Київська Русь прийняла християнство.
Ці булгари — прямі предки сучасних татар, які здавна населяли “серце Московії”, береги Волги й Оки.

Місто Москва з’являється в літописах лише у 1147 році — майже через двісті років після існування Булгарії. Й сама назва “Москва” має фінно-угорське походження, від “mosk” — темний, болотний, і “va” — вода, тобто “гнила вода”, “болотисте місце”. Це свідчить, що слов’ян там тоді ще не було: їхні поселення з’являться пізніше, після переселень із Суздальської та Ростово-Володимирської земель.

 

«Русскій» — це татарин, що прийняв хрещення

Історія формування московського народу — це історія поступового перетворення татарських і фінських племен, що жили на болотистих землях по середній течії Волги та Оки, у так званих «русскіх». Саме ці угро-фінсько-тюркські племена становили основу населення майбутньої Московії, тоді як Київська Русь була зовсім іншим світом — слов’янським, культурним і християнським.

Коли у XIII столітті татаро-монголи завоювали ці землі, місцева знать швидко влилася у структуру Орди. Вона не лише служила ханам, але й перейняла їхній спосіб управління, їхню жорсткість, систему данини та беззаперечного підкорення. З часом ця знать почала хреститися — не через духовне прозріння, а для легітимації власної влади після занепаду Золотої Орди. Вони не «перейшли на службу московським князям» — вони самі й були московськими князями, тими самими вихідцями з ординських родів, які створили нову форму державності на основі ханської вертикалі.

Цар Борис Годунов був татарином. Те саме можна сказати про численні московські роди — Юсупових, Хованських, Урусових, Ордин-Нащокіних, Салтикових, Мансурових та ін. У XVI–XVIII століттях, як зазначав В. Ключевський, більшість московської провідної верстви мала татарське коріння. Вони формували мову, політичну культуру й характер майбутньої Московії. Саме тому московська культура так відрізнялася від української: замість відкритості та інтелектуальної традиції Києва — там панували деспотизм, страх і насилля, успадковані від Орди.

Назва «Москва» — фінського походження, означає «гниле болото». Це символічно: саме на болоті виросла держава, що взяла на себе роль «спадкоємиці Русі», але насправді мала зовсім інше етнічне й духовне коріння.

Філолог Олександр Шишков ще у ХІХ ст. писав:

«Если словенский язык отделить от российского, то из чего же сей последний состоять будет, разве из одних татарских слов, как то: лошадь, кушак, колпак, сарай…»

А історик Арсеній Насонов у 1940 році прямо зазначав:

«Русские — это летописные татары».

Цю ж думку підкріпив французький мандрівник маркиз де Кюстин, який після подорожі до Росії писав:

«Ведь немногим больше ста лет тому назад русские были настоящими татарами. И под внешним лоском европейской элегантности большинство этих выскочек цивилизации сохранило медвежью шкуру — они лишь надели ее мехом внутрь. Но достаточно их чуть-чуть поскрести — и вы увидите, как шерсть вылезает наружу и топорщится».

Отже, «русскій» — це не спадкоємець Київської Русі, а похідна ординського елементу, який узяв собі чуже ім’я, але зберіг ординську сутність. Відтоді минули століття, але за зовнішньою європейською оболонкою московит і сьогодні лишається тим самим — диким степовим воїном, що поклоняється силі, боїться свободи і не знає міри у владі.

Азійщина

Дивує, що чимало освічених закордонних політиків ще й досі з недовірою сприймають той факт, що ми з московитами – не один народ, навіть не брати і не побратими, а люті вороги уже віками. Тобто те, що було добре відомо в Європі 200–300 років тому, тепер звучить як відкриття.

Чужинці, які приїжджали до Московщини, детально її описували – і підкреслювали суто азійські звичаї. Зокрема це стосувалося становища жінок у нас і в них. Українка могла себе поводити цілком незалежно, її ніхто не дискримінував, вона могла сидіти за одним столом з чоловіками, втручатися в розмову, мати свою думку. Багато хто з жінок були освіченими.

Натомість у Московії плекалися дикі звичаї. Московитки були сховані від чоловічих очей. Вони не носили чадри, але сиділи у своїх покоях під замком.

Австрійський дипломат Йоган-Георг Корб (1670–1741) писав про вельмож, що «їхні дружини ніколи не перебували в товаристві з чоловіками і не брали участі в їхніх забавах». Кімнати для жінок будувалися в задній частині будинку, і хоча вхід до них був знадвору, але ключ господар тримав при собі. Чоловіків туди не пускали, а двір за кімнатами був обгороджений таким високим парканом, що хіба пташка могла побачити щось. До церкви жінок пускали дуже рідко, а ще рідше – в товариство друзів, хіба що вони вже були в літах. Люди заможніші мали свої приватні церкви біля хати. Коли ж бояриня чи дворянка хотіла на свято провідати більшу церкву, її везли у кареті настільки щільно заклепаній, що не видно було жодної шпаринки.

Фіолетовий колір інтер’єру. Із чим поєднується?

Зміст

• Фіолетовий колір та його відтінки
• З якими кольорами поєднується
• Таблиці поєднання з фіолетовим кольором
• Правила використання
• Як основний колір інтер’єру
• Як додатковий
• Фіолетові акценти
• Де використовувати
• У ванні
• На кухні

Правильно використовувати фіолетовий колір в інтер’єрі не так і просто. Він дуже активний і яскравий, тому треба підбирати не лише відповідні кольори, а й бути акуратними з тонами та навіть фактурами.

Фіолетовий колір та його відтінки

Фіолетовий виходить при змішуванні червоного та синього кольорів. Залежно від переважання того чи іншого кольору отримуємо різні відтінки – або теплі або холодні. У палітрі бузкових відтінків є такі популярні кольори: фіолетовий, пурпурний, ожиновий, баклажан, індиго, аметист, фуксія, лавандовий та ще більше десятка інших. Навіть якщо ви вирішите зробити монохромний дизайн – тільки в фіолетових тонах – нудним він не буде, оскільки багато різних відтінків, які непогано доповнюють один одного.

Походження московської мови

У Московщині перша провідна верства ІХ–ХІІ ст. походила з київських князів та їхнього оточення. Змішуючись з тубільцями угро-фіннами, ця верства помалу московщилася. До неї влилася ХІІІ–ХVI ст. велика ріка татарської провідної верстви.

Малий гурт українців розчинився в фінно-татарському морі. У ХVIII ст. домішалося багато балтійських німців, а в ХІХ ст. — інших змосковщених немосквинів (найбільше малоросів). Ті європейці домішувалися лише до аристократії та дворянства.

О. Грибоєдов пише: «Якби заблукав до нас чужинець, що не знає нашої історії, то він був би напевно подумав, що наші пани і наші мужики походять від двох цілковито різних народів».

Всі інші стани (понад 90% населення) лишалися азіатами. Отже, європейська домішка не могла, певна річ, змінити угро-фінно-татарської духовності москвина.

(Павло Штепа, історик та публіцист. «Московство», 1968 рік)

Етнографічна карта (Большая енциклопедія під редакцією Южакова. Том 16, Росія, С-Петербург 1904р)

В. Ключевський писав, що в 16-18 століттях більшість  московської провідної верстви було татарського походження, тому їм була чужа українська мова, культура, традиції. З цієї причини, московські правителі, пішли на культурний та мовний розрив з Києвом. Єдине, що їм було потрібне це спадщина Київської Русі та її славна історія, для того щоб оправдовувати свої загарбницькі походи під виглядом об'єднання слов'янських земель, та продовжувати ідеї Орди, але тепер вже під назвою Московія а пізніше Росія.

На протязі сотень років Москва знищуючи інші мови створила міф про свою власну московську мову присвоївши їй назву "російська" та доказуючи, що вона є істинно слов'янська та першородна, а всі інші (особливо українська та білоруська) є лише діалектами московської мови або діалекти спотво­рені польською мовою. Для цього були створені, а інколи просто замовлені, десятки різних "теорій", "наукових праць", "досліджень". 

Чи дійсно це так?

Як Московія привласнила історію Київської Русі

Створюючи свою ук­ра­їнську державу, українці повинні переглянути й уточнити свою історію, базую­чись на правді, достовірних фактах і історичних подіях. Пере­бу­ва­ючи упродовж століть під владою завойовників, українці фак­­тично були позбавлені можливості впливу на формування національної свідомості і розвиток своєї історії, в результаті чого історія України написана переважно на догоду цим завойовникам. Особливо не виясненим є питання про претензії і домагання Московїї, а в подальшому Росії, на історичну спадщину Київської Русі.

В романі-дослідженні В. Білінського (Країна Моксель або Московія // Київ: Видавництво ім. Олени Теліги, 2008, 2009, в трьох книгах) повідомляються факти, взяті з історичних джерел (переважно російських), що свідчать про докорінне перекручення історії Російської імперії, направлене на створення історичної міфології про те, що Московія і Київська Русь мають спільні історичні корені, що Московія має «спадкові права» на Київську Русь.

Звичайне шахрайство московитів, що привласнили собі минуле Великого Київського князівства і його народу, нанесло страшний удар по українському етносу. Тепер задача полягає в тому, щоби, на основі правдивих фактів, розкрити брехливість і аморальність московської міфології.

МОВЧАЗНА ТРАГЕДІЯ

Доктор Луїс Рохас Маркос – психіатр

Сьогодні у наших домівках розгортається мовчазна трагедія, яка стосується наших найдорожчих скарбів – наших дітей.

Наші діти перебувають у руйнівному емоційному стані!

За останні 15 років дослідники надали нам дедалі тривожніші статистичні дані про різкий і стабільний ріст психічних захворювань у дитячому віці, який нині досяг масштабів епідемії.

Статистика не бреше:

• 1 із 5 дітей має проблеми з психічним здоров’ям

• Відзначено зростання СДУГ (синдром дефіциту уваги з гіперактивністю) на 43%

• Відзначено зростання підліткової депресії на 37%

• Зафіксовано зростання дитячих самогубств у віці 10–14 років на 200%

Невзоров: "Служби в церквах - це сценізм який працює на малоінтелектуалізовану публіку"

Припустимо, що поруч із нами сидить китаєць чотирнадцятого століття. Що він думає, дивлячись на запальничку? Китаєць думає, що там ув'язнений дракон. Ми натискаємо якийсь клапан, дракону прищемлюється хвіст, і він від болю вивергає вогонь. А ми з вами знаємо, що ця штука відлита з пластмаси в Китаї, газ під тиском, зубчасте колесо.

Тобто, ми знаємо конструкцію, нам не потрібні дикі пояснення. Знання того, що в утворення світу та у філогенез ніколи не втручалися ніякі сторонні сили, позбавляє нас релігійності. Але 99% людей вважають знання природничо-порядкового порядку або зайвими, або занадто обтяжливими, або занадто складними. А віра — це лише відсутність знання. Справа в сірості.

Homo пропонується добре театралізоване примітивне пояснення. Адже коли ви слухаєте якогось архієрея, ви насамперед слухаєте не людину, не голос, ви переважно слухаєте чотири з половиною квадратних метри парчі, велику кількість біжутерії, ви слухаєте фіолетовий оксамит і чорне сукно. А ви цього дядька архімандрита поголіть, пострижіть, одягніть у майку, посадіть навпроти себе на кухні, поставте перед ним порожню пляшку з-під кефіру, і все, що він каже, здаватиметься маренням божевільного. Такого роду сценізм дуже працює на мало інтелектуалізовану публіку...

© А. Невзоров

Читайте також:  Невзоров о России: страна-агрессор - у нее такие свойства, такие традиции, такие скрепы

Організація vs Олігархія: формула, що не помиляється

Як закон Міхельса розкриває прихований механізм деградації демократії

Відкрив «Залізний закон олігархії» Роберт Міхельс (Robert Michels, 1876-1936 рр.) – один з найвизначніших соціологів першої половини XX століття.

Народився в Кельні, викладав в Німеччині, США, Швейцарії, Італії. Автор низки книг. 

Однак головна його заслуга полягає в тому, що на основі вивчення діяльності політичних партій Європи та їхньої залежності від влади, він написав книгу «Соціологія політичної партії в умовах сучасної демократії» (Zur Soziologie des Parteiwesens in der modernen Demokratie), де сформулював «залізний закон олігархії». Згідно з ним, «безпосереднє панування мас технічно неможливе», і тому будь-яка соціальна організація — навіть якщо вона починається з демократії — неминуче (!) вироджується у владу небагатьох обраних — олігархію.

Цікаво, як Роберт Міхельс відкрив цей закон.  

Будучи соціалістом, Роберт Міхельс був стурбований тим, що соціалістичні партії, незважаючи на гасла про підтримку найширшої участі мас у політичному житті, насправді залежали від волі купки «вождів» так само, як і інші не соціалістичні партії. Він пішов по різним політичним партіям і розпитував там, як вони були створені, виросли і працюють. Зрештою зібрав багатий матеріал та пунктуально, з німецькою педантичністю обробив і узагальнив його.

Роберт Міхельс, на основі вивчення діяльності політичних партій Європи та їхньої залежності від влади, написав книгу «Соціологія політичної партії в умовах сучасної демократії» (Zur Soziologie des Parteiwesens in der modernen Demokratie), де сформулював «залізний закон олігархії». Згідно з ним, «безпосереднє панування мас технічно неможливе», і тому будь-яка соціальна організація — навіть якщо вона починається з демократії — неминуче (!) вироджується у владу небагатьох обраних — олігархію.

Публікація дослідження викликала не тільки фурор. Ті, хто раніше розповідав йому про свою партійну роботу і свої успіхи, побачили в ньому свого найлютішого ворога – оскільки Роберт Міхельс показав зворотний бік медалі. Він показав, як вся влада в цих організаціях захоплюється небагатьма людьми та використовується нею в особистих цілях.

Словесна зброя: руйнівна сила і небезпека матюків

Життя тепер таке, що мат звучить практично всюди, навіть у місцях, з якими він абсолютно несумісний, – в освітніх закладах, у сімейному колі, у громадських місцях. І після чергового зіткнення з цією чужорідною руйнівною енергією з’явилося бажання систематизувати думки, що виникають з цього приводу. Почнемо з визначення мата, поданого у Вікіпедії: «Мат (матерщина, матірна лайка, матюки, (застаріле) лайка матерна) – найбільш грубий, обсценний різновид ненормативної лексики в українській та близьких до нього мовах».

Читайте: Люта українська лайка: чим замінити російські матюки

У давньоруських рукописах мат розглядався як ознака бісівської поведінки. Вимовляючи нецензурні слова, людина, навіть якщо робить це мимоволі, закликає темні сили і бере участь у звірячому культі. Матерщина виконувала у слов’ян функцію прокляття. Наприклад, одне з матюків на літеру «є», яке має слов’янське походження, перекладається як «проклинати». Людина, що його вимовляє, тим самим проклинає себе і оточення. Той, хто вживає матюки, автоматично закликає на себе, своїх дітей і весь свій рід усе найгірше й найбрудніше. При цьому лайливець часто дивується та шкодує з приводу серйозних проблем із органами, насамперед сечостатевої системи, онкологічних та інших хвороб, продовжуючи водночас лаятися.

Тут доречно пригадати відому казку з європейського фольклору. В дівчини, що говорила доброзичливо й сердечно, з уст випадали троянди. А у дівчини, що говорила грубо й брудно, з рота вистрибували жаби й виповзали змії… Який точний художній образ.

Що таке «лайливе» слово, що таке «мат»? Є думка, що походження того чи іншого прокляття, його етимологічна складова не мають великого значення. Ці слова традиційно вважаються «найгіршими». І коли людина вирішує з якоїсь причини їх ужити, то очевидно, що спонукає її до цього або крайня злість, або лютий презирливий осуд когось, або повна втрата самоконтролю. Містична складова нецензурної лайки – це містика злості, що клекоче в людському серці, злості, яка поєднує людину з руйнівними силами Всесвіту, робить її рабом, тоді як любов поєднує з Творцем.

Що таке українські цінності і що таке українська ідея?

Національність - не питання крові. Хто бачив модні зараз генеалогічні тести ДНК, знає, що в крові кожного намішано до десятка різних генів.

Національність - не питання місця народження. Зараз українці народжуються в Європі, а за радянського часу народжувалися в Сибіру.

Значить що в нас залишається?

Правильно, належність до культури. Це - єдиний надійний ідентифікатор. Якщо людина говорить українською, поділяє українські цінності, сповідує українську ідею, відчуває себе частиною українського народу, значить це українська людина. А як ні - то ні, незалежно від тесту ДНК та свідоцтва про народження.

Це раніше в паспорті була графа "національність" і ти міг послатися на нього - в документі зафіксовано, значить українець. А зараз - дзуськи.

Що таке українські цінності, запитаєте ви? Їхній список не відлито у бронзі і не вибито на скелі. Його треба шукати в українському мистецтві, народній творчості та філософії. "Душу-тіло положим за свободу", "Сім'я вечеря біля хати", "Хліб-сіль їж, а правду ріж", ну і так далі. Звісно, тут можливі нюанси, але більшість складових української ідеї поділяють всі українці, це швидше відчуття, ніж перелік.

Що таке українська ідея? Бути українцями і жити українським життям на українській землі. Що таке "українське життя" - див. попередній пункт. Знов-таки, не існує і не може існувати повного і вичерпного списку вимог до українця. оно євреї вигадали собі 613 заповідей Тори, а в результаті більшу частине не виконують, і все одно лишаються євреями.

Так що без комплексів, шановні. Можна не любити сала, але бути українцем. А от не говорити українською і бути українцем не вийде. Бо мова - це спосіб існування народу в інформаційному просторі. Спочатку - мова, потім ідеї, бо без мови ідею не сформулюєш, не зрозумієш і не виявиш назовні.

І все це - добровільно. Не можна зробити людину українцем силоміць. Це сто років тому дитина виростала в українському селі й не мала вибору, а нині щоб стати українцем, треба докласти зусиль. Звісно, не всі хочуть докладати зусиль, тому стають кимось іншими - московитами, американцями, людьми без національності тощо. 

Цікаво, що англійцем стати без зусиль не можна. Американцем - можна, англійцем - ні. Колись український поляк Юзеф Коженьовський став англійцем Джозефом Конрадом, але для цього йому довелося вивчити англійську краще за англійців. Інакше - ніяк.

Словом, народи виникли як мовні об'єднання, про це ще Нестор Літописець писав, і нічого нового з тих часів не вигадали, навпаки, сьогодні це проявляється у міжнродному масштабі, коли можна бути українцем, навіть живучи за океаном. 

Важко, але можна.

Тому, якщо хочеш бути українцем, будь їм - говори українською, сповідуй укаїнську ідею. поділяй цінності та люби Україну.

Як сонце люби.

Що не ясно?

Брати Капранови

Читайте також: Ідентичність як форма майбутнього

Письменник Юрій Федькович – передвісник українського національного відродження Буковини

Юрій Федькович

Осип-Юрій Адальбертович Федькович (08.08.1834 - 11.01.1888) – видатний письменник романтичного напряму, письменник-романтик, передвісник українського національного відродження Буковини.

Справжнє ім’я письменника – Осип Домінік Гординський де Федькович. Ім'я Юрій він отримав у зрілому віці, прийнявши православ'я.

Ю. Федькович народився у містечку Сторонці-Путилові на буковинській Гуцульщині (тепер селище Путила Чернівецької області) в родині небагатого спольщеного шляхтича, управителя поміщицьких маєтків, згодом службовця Чернівецького магістрату Адальберта Федьковича герба Сас. Мати походила з сім’ї українського священика, проте в побуті дотримувалася селянських звичаїв що син перейняв від неї у майбутньому. 

У 1846-1848 рр. Федькович навчався у нижній реальній школі у Чернівцях. Грунтовне і доповнене згодом знання мови, яке виніс Федькович зі школи, стало передумовою його німецькомовної творчості, що розпочалася у роки заробітчанських мандрів юнака по Північній Молдавії та Румунії. Пізніше перебував у Ясах і Нямці (Молдова, 1849-1852), де вивчав землемірську та аптекарську справи. 

Першими друкованими творами Федьковича були балада та романтичне оповідання німецькою мовою “Der Renegat” (1859; сліди балади, опублікованої окремо, загублено).

Соціальні, економічні та культурні зміни у суспільстві як результат дегенерації

Ще понад сто років тому лікар і соціолог доктор Макс Нордау зазначив, що всі ці особи, які хочуть переробити світ, насправді є покликачами атавізму та повернення до примітиву.

В своїй праці «Degeneration» (1892 р.) він писав про виродження в культурі, етиці, мистецтві, політиці, як про ознаку психічного та морального виродження. 

Створюючи свою працю, Нордау дав ранній психоісторичний погляд на всі ці «ліві» революції в центрі яких, як правило, знаходяться дегенерати:

1. Емоційна нестабільність:
Нордау вважав, що дегенерати часто виявляють сильні, неконтрольовані емоції та мають схильність до істерії та нервових зривів.

2. Егоцентризм:
Дегенерати, за Нордау, зосереджені виключно на своїх бажаннях та потребах, часто нехтуючи суспільними нормами та мораллю.

3. Декларативний та ексцентричний стиль:
У літературі та мистецтві Нордау відзначав переважання надмірно ексцентричних і химерних стилів, які більше спрямовані на шокування публіки, ніж справжні естетичні цінності.

4. Песимізм та нігілізм:
Нордау вважав, що дегенерати схильні до песимізму та нігілізму, відмовляючись від усіх традиційних цінностей та вірувань.

5. Фізична та моральна деградація:
Він пов'язував дегенерацію з фізичними та моральними проблемами, такими як алкоголізм, наркоманія, аморальна поведінка та хвороби, що передаються у спадок.

6. Культурний декаданс:
Нордау критикував декаданс у культурі, відзначаючи занепад традиційних цінностей і норм, що проявляється у мистецтві, літературі та повсякденному житті.

7. Антисоціальна поведінка:
Дегенерати, за Нордау, схильні до антисоціальних вчинків, таких як злочини, насильство та порушення громадського порядку.

8. Зниження розумових здібностей:
Нордау стверджував, що дегенерація супроводжується зниженням інтелектуальних здібностей та раціонального мислення, що веде до ірраціональної та деструктивної поведінки.

Лихварство

Лихварство — надання грошей у борг з умовою сплати відсотків при погашенні боргу. Особа, яка займається лихварством називається лихварем.

За сучасним класифікатором професій ДК 003:2010, Лихварі (особи, що позичають гроші під заставу або в борг), код професії — 4214.

ЛИХВА́Р я́, рідко ЛИХВЯ́Р, а́, ч.

Той, хто позичає гроші під високі відсотки.

 

Приклади:

• Немов лихвяр, Добра доволі мавши, Йому правдивого не знаєш вжитку, Що красить образ і любов, і розум. (В. Мисик, пер. з тв. В. Шекспіра)
• Селяни-кріпаки терпіли не тільки від поміщиків, але й від лихварів, сільських багачів-мироїдів, цісарських урядовців (Іст. укр. літ., І, 1954, 128)
  Старий лихвар і не подумав образитись. Пани мають свої примхи, а йому потрібні тільки гроші (Рибак, Помилка.., 1956, 39)
• Час – найбезоглядніший лихвар у світі. (Ірина Вільде)
• Збіднілі самураї і селяни перебували в постійних боргах у купців та лихварів. (з науково-популярної літератури)
• Якраз під той час стали в одному будинку, недалеко од тієї столярні, двоє молодих лихварів, що звикли брати багато, а тратити мало. (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо)
• Він боявся суду свого стану більше, ніж Страшного Суду, і Бог здавався йому лихварем, від якого можна відкупитись молитвами і злотими. (Г. Пагутяк)
• Перелякана шляхта, пани, орендарі, лихварі, урядники, католицькі й уніатські проповідники, взявши ноги на плечі, утікали за пограниччя, яким стали Полонне, Заслав, Корець, Гоща. (П. Загребельний)
• Я вже міркував над цим ділом, не раз міркував. Ось що я вам скажу. Що лихварі та німці позакуплювали навкруги землі, то, либонь, чи не вони і спаскуднили [спаскудили] народ? (М. Кропивницький)

Історія лихварства в Україні

Перші згадки про лихварство в Україні пов'язані з князем Мономахом, якого кияни запросили князювати після смерті Святополка. Він обмежив лихварство, вигнав жидів за межі Київського князівства зовсім. Перебуванню євреїв на Русі поклала край постанова князів на Видубецькому з'їзді «про вигнання з землі руської всіх жидів».

Із зростанням торгового та грошового обігу на українських землях в XVI — XVIII ст. поширилися кредитні операції і лихварство. Необхідність кредиту була зумовлена також відсутністю у купців вільних коштів. Оперування кредитами підвищувало дієвість торгових операцій, спрощувало розрахунки. Наймасовішими були короткострокові споживчий кредит і комерційний кредит на великі суми. В XVII ст. позики до 100 злотих становили абсолютну більшість кредитних операцій у Тернополі (71 %), Рогатині (62 %), Теребовлі (59 %).

Лихварство стало потворним явищем капіталістичного розвитку Західної України XIX ст. Не вміючи господарювати, значна частина землевласників потрапила в боргову залежність до лихварів. Ще частіше їхніми боржниками ставали селяни.

Лихварство було поширене серед представників різних верств населення. Найбільше ним займалися вірменські та єврейські купці, які часто спеціалізувалися в цій галузі. Інколи в ролі кредитних контор виступали католицькі костели й монастирі, православні братства.   

Люта українська лайка: чим замінити російські матюки

Леся Ставицька, авторка книги «Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики», пояснює: комунікативні аспекти непристойної лексики пов’язуються передусім із тим, що вона вербалізує образу як таку. Головне завдання образи — знизити соціальний статус опонента і таким чином ствердити свою перевагу. У цьому разі реалізується агресія ворожості, адже лайку призначено для того, щоб завдати моральних збитків.

Цікаво, що російські матюки мають яскраво виражений відгенітальний і сексоцентричний характер. За їхню основу найчастіше береться статевий акт, часто збочений, репродуктивні органи та особи, «нагороджені» різними сексуальними характеристиками. А ось українські матюки — «анального» спрямування та часто пов’язані з актом дефекації, з видільним органом та продуктом цього копроректального акту. У цьому українська лайка багато в чому схожа на європейську, де правлять бал французьке merde, німецьке Scheisse, Dreck, Lecken Sie mir Arsch та польське gowno.

Ветеран: Підозра Шабуніну — попередження всім, хто "воює" у ресторанах

Підозра Шабуніну — є сигналом про те, що паразитування на ЗСУ не залишиться без покарання

Про це заявив ветеран російсько-української війни Олексій Сталкер, коментуючи вручення військовослужбовцю Віталію Шабуніну підозри про кримінальне правопорушення.

"Підозра Шабуніну – важливий сигнал усім мобілізованим ухилянтам із тилового батальйону "Невидимка": не можна паразитувати на ЗСУ. Два світи. В одному воїни захищають країну, в іншому – шахраї мімікрують під захисників, порушуючи закон і підриваючи віру в ЗСУ", – написав "Сталкер".

Ветеран нагадав, що Шабунін формально обіймав посаду у 207 батальйоні ТрО, але у своїй частині не зʼявлявся. При цьому, за словами Сталкера, він отримував і грошове забезпечення, і щомісячну додаткову винагороду в розмірі 30 тисяч гривень. Увесь цей час "активіст" був відряджений до НАЗК та регулярно відвідував київські ресторани, зазначив він.

Чому "русские" — це не етнос

Автор: Grok, створений xAI 

Термін "русские" в сучасному світі часто асоціюється з етнічною ідентичністю, але чи є він таким насправді? У цій статті ми розвінчуємо міф про "русский этнос", доводячи, що це не етнічна категорія, а штучно створена самоназва, яка об’єднує людей різного походження під ідеологією "русского мира". Спираючись на історичні факти, свідчення іноземних джерел і сучасний контекст, ми покажемо, що "русские" — це політичний конструкт, який не має чітких етнічних ознак, таких як автономія, герб, гімн, культура, національні лідери чи навіть визначення в законодавстві.

Історичне коріння: "русские" як імперський проєкт

Термін "русские" почав активно використовуватися в Московії лише з XVIII століття, коли Петро I у 1721 році проголосив Російську Імперію, замінивши назву "Московія" на "Росія". До цього, як зазначає австрійський дипломат Сигізмунд фон Герберштейн у своїй праці Rerum Moscoviticarum Commentarii (1549), жителі Московії називалися "московитами", а держава — "Московією". Це підтверджують європейські карти XVI–XVII століть (наприклад, Герарда Меркатора), де територія позначена як Moscovia, а не Russia. Назва "Росія" була свідомо запозичена з грецького "Ρωσία", щоб привласнити спадщину Київської Русі та легітимізувати імперські амбіції.

Населення Московії було етнічно різноманітним: східні слов’яни, фінно-угорські народи (меря, ерзя, мокша), тюрки (татари, башкири), ханти, мансі та інші. Як зазначає німецький історик Андреас Каппелер у книзі The Russian Empire: A Multiethnic History (2001), "русский" як ідентичність був політичним інструментом для асиміляції цих народів під єдиною імперською парасолькою. Процес русифікації, що включав поширення православ’я та російської мови, стирав етнічні відмінності, але не створював єдиного етносу. Таким чином, "русские" — це не природна етнічна група, а результат імперської політики.

Ідентичність як форма майбутнього

Криза ідентичності — не абстрактна загроза, а фундаментальна проблема, яка сьогодні стоїть перед українським суспільством. Ідентичність дедалі більше втрачає свою виразність, перетворюється на тіньову форму, що вислизає з розуміння і не здатна дати відповіді на базові питання: "хто ми є?", "навіщо ми є?", "ким ми маємо стати?".

Багато людей не знають, що їм робити, бо не знають, ким вони є. Цей параліч волі та вчинку має своє джерело не в зовнішніх обставинах, а в антропологічній дезорієнтації. 

Якщо ми не здатні зрозуміти, ким ми є, то втрачаємо і уявлення про те, ким можемо бути. Якщо відмовимось від зусиль зберігати, осмислювати й передавати свою ідентичність — ми приречені делегувати свою долю іншим. А там, де доля визначається не нами — питання "хто ми?" поступово втрачає сенс. Бо нас тоді більше немає.

Саме за це точиться сьогоднішня війна. Не лише за території, а за право на власну ідентичність, за можливість бути собою.

Хома Кожин, командир колісниць смерті в армії батька Махна

Хома Кожин — повстанський отаман, анархіст, командир колісниць смерті в армії батька Махна

Хома Кожин народився в 1895 році, в селі Катеринівка нині Мар'їнський район Донецька область.

 

Майже нічого не відомо про особисте життя одного з лідерів махновського руху, який до Української повстанської армії імені батька Махна приєднався зі своєю кулеметною командою наприкінці червня 1919 року в районі теперішнього Запоріжжя (тоді - Олександрівська), де його намагалися заарештувати більшовики. 27 червня в Кічкас прибув Червоний загін особливого призначення на чолі з К. Медведєвим і політкомом Антоновим, щоб заарештувати Кожина, але під час арешту були схоплені кулеметниками Кожина і розстріляні.

 

Лише датований 24 травня 1913 року запис зберігся в метричній книзі Успенської церкви села Богояв'янка Маріупольського повіту. 

Згідно з ним, цього дня селянин села Катеринівка Хома Гордійович (Леонтійович) Кожан повінчався з селянською села Богоявленки Харитиною Митрофанівною Острягіною. І уточнення є, що обом було по 18 років. Тобто, майбутній командир бойових махновських тачанок, які цілком справедливо заведено називати колісницями смерті, народився 1895 року (був на сім років молодший за Нестора Махна). Чому в нього записано два по батькові, зрозуміти неможливо. За батьком і вітчимом, чи що?

 
Насправді його прізвище його було Кажан («летюча миша»). А Кожа - це прізвисько Хоми, який носив шкіряну куртку (як і на фото). За цим прізвиськом він отримав і псевдо УПА: "Кожин". Священик же, ймовірно, записував його прізвище на слух і тому помилився.

Наш світ рухається шляхом, який був передбачений Орвеллом

25 червня 1903 року народився Джордж Орвелл

Джордж Орвелл

Багато його творів пророчі - особливо роман «1984» та повість «Колгосп тварин», де він описує соціальні, політичні та гуманітарні сторони майбутнього суспільства.
Так ось, коли настав той загадковий 1984-й рік, було підраховано, що зі 137 пророцтв письменника на той момент збулося 100. 

Чому ці пророцтва стали нормою життя в XXI столітті?

І, головне, чому ці "норми" переважна більшість наших сучасників сприймає як щось природне, належне і навіть бажане, як таку собі "нову нормальність"?

Звичайно, в деяких своїх аспектах, таких як тотальне насадження трансгендерності, критичної расової теорії, просування штучного інтелекту, генетично модифікованих організмів, наркотиків та цифрових валют — сучасність виявилася навіть крутішою за фантазії Орвелла.

Тобто наш світ дійсно рухається шляхом, який був передбачений Орвеллом?

Пізнала життя: 6 ознак зрілої та усвідомленої жінки — чи впізнаєте себе?

Хто така зріла й усвідомлена жінка? Чим відрізняється її погляд на світ? І якими принципами вона керується, щоб бути щасливою? Розбираємося в нашій статті.

 

Психологічна зрілість і усвідомленість — це поняття, що з’явилися у нас відносно недавно. Мудрість, внутрішня врівноваженість, гармонійні стосунки із собою та з оточенням — ось коротка характеристика ментальної зрілості.

Ці якості можна набути вже до 30 років, а можна й у поважному віці залишатися інфантильною та наївною. Визначити, як у вас справи з усвідомленістю, можна за кількома ознаками, які ми зараз розглянемо.

Так казав Вінстон Черчиль

Вінстон Черчиль - видатний британський політичний діяч, відомий тим, що двічі ставав прем'єр-міністром Великобританії і один раз - міністром оборони, а також своїми влучними висловами і афоризмами. Творчість Вінстона Черчиля, будь то мемуари, записи промов про міжнародні відносини або збірники афоризмів, буде корисно для кожного, хто цікавиться світовою історією, політикою, військовою справою або просто біографією цікавих історичних персон. «Найбільший британець в історії» - так називають його багато критиків і істориків. Автор навіть удостоєний Нобелівської премії в галузі літератури.

1. Якщо ви йдете крізь пекло – йдіть, не зупиняючись.

2. У тебе є вороги? Це добре. Значить у своєму житті ти щось колись відстоював.

3. Будь-яка криза – це нові можливості.

4. Розумна людина не припускається сама всіх помилок – вона дає шанс і іншим.

5. Найкращий аргумент проти демократії – п'ятихвилинна розмова із середнім виборцем.

6. Успіх - це здатність крокувати від однієї невдачі до іншої, не втрачаючи ентузіазму.

7. Сокіл високо піднімається, коли летить проти вітру, а не за вітром.

Як Махно зважився на відкриту війну проти червоних

"12 червня Ворошилов із неприхованою радістю доповідав Троцькому: 

"Махновия разбита Шкуро вдребезги, отдельные махнята вопят о защите и покорности соввласти. Момент ликвидации этого гнойника самый удобный. Наша беда – отсутствие регулярных частей, которыми нужно занять Махновский фронт и ликвидировать остатки банд. Полное отсутствие снаряжения, вооружения и даже продовольствия в 14 армии лишает возможности сколачивать на месте из рабочих надежные батальоны. Состояние фронта требует экстренных мер".

Тобто все чудово, тільки військ на фронті немає, крім махновських. А по цих махновських військах того ж дня було завдано зрадливого удару: на станції Синельникове чекісти заарештували семеро членів та співробітників махновського штабу. 17 червня їх доставили до Харкова та розстріляли за вироком Надзвичайного трибуналу за звинуваченням у "измене советской власти, антисоветском заговоре, открытии фронта Деникину".

Махно, попри оприлюднення вже 18 червня в "Известиях Харьковського совета" повідомлення про цей розстріл, дізнався про нього приблизно через тиждень. Тільки після цього він зважився нарешті на відкриту війну проти червоних. 

Перейшовши на правий берег Дніпра, 26 червня загін Махна атакував латиський продзагін в селі Томаково Олександрівського повіту та стратив його командирів. Після цього наказом начальника Кримської дивізії Дибенко "бандит Махно и его ближайшие сотрудники" були оголошені поза законом."

Що означає термін «чорний лебідь»?

Поняття «чорний лебідь» стало знаковим у нинішній час. 

Популярність цього терміну прийшла після того, як у 2007 році вийшла книга ліванського вченого та філософа Насіма Талеба «Чорний лебідь: вплив надто неймовірного» яка стала світовим бестселером.

«Чорний лебідь» — це несподівана подія, яку важко передбачити та яка змінює історію чи життя окремої людини.

Вона здається випадковою, але такою насправді не є. І якщо розглядати причини її появи ретроспективно, виявляється що вона цілком закономірна. І коли «чорний лебідь» вже прилетів, це цілком можна пояснити. Али заднім числом.

Чому прилітають «чорні лебеді»?

7 жорстких порад психолога

Уявляєте психолога спокійною, врівноваженою людиною, яка раціонально оцінює ситуації, зважує кожне слово та висловлюється так, щоб усі залишилися задоволені й ніхто не образився? А що, як ми скажемо, що психологи можуть бути не лише «білими та пухнастими», а й давати досить жорсткі поради?

Іноді власне благополуччя та щастя потрібно буквально «вигризати зубами» — і психологи це точно знають. Тож у цій статті ми ділимося з вами топом жорстких порад від психологів.

Це не про вас.

Чужі оцінки ваших вчинків, зовнішності, слів чи чого завгодно — не мають до вас жодного стосунку. Критика, осуд чи коментарі формуються всередині того, хто їх висловлює. Вони свідчать лише про інтелект або внутрішній стан цієї людини — і взагалі нічого не говорять про вас. Знайома фраза: «Краса — в очах того, хто дивиться»? Вона стосується не лише краси. Людина, яка бачить у інших щось бридке — носить це бридке в собі.

Ким насправді є росіяни, або походження московитського народу

«Фізичний тип московита — це переважно тип калмика»
Ілля Ріпин. Портрет калмика. Графітний олівець на папері. 19,6 × 13,8 см

На теперішній московській області і навколо не існує слов'янських народів. 

До 17 століття в московському улусі Джучі (Тартарія) правила династія Чингізидів з державною давньо монгольською мовою (письмо уйгуриця). 

У 18 столітті було штучно створено московське наріччя ТІЛЬКИ для Двору (для адміністрації). 

Письменник-перекладач Федір Григорович Карін (1780 рік): "Жахлива різниця між слов'янською мовою та московською, яка сама по собі була бідна, а підроблена до слов'янської стала вже потворною". 

Філолог Шишков О.С.: "Якщо слов'янську мову відокремити від московської (російської), то з чого ж ця остання складатися буде? Тільки з одних ТАТАРСЬКИХ слів, як ось: лошадь, кушак, колпак, сарай и прочее", адже основа мови РІДна татарська. 

Астольф де Кюстін (1839 рік): «Московити вихідці спільноти племен, які тривалий час були кочівниками, вони ще не забули про кочовий спосіб життя. Петербург це армійський штаб, а не столиця нації. Всі народи, що переселилися з Азії в Європу стоять тут табором немов турки. Московити це дикуни, байдужі до святості даного слова, до всякого правдивого почування, до почуття справедливості. Все у них — тріумфуюча брехня, облуда й обман, брак всякого морального сенсу, відсутність поняття права і обов’язку. Фізичний тип московита — це переважно тип калмика». 

В середині 19 століття московитів назвали штучним терміном - великороси, а в 1930 роки впроваджено політичну (без своєї республіки чи автономії, без герба, прапора, гімна) націю - руССкій (чий?). 

© Історик, археограф Арсеній Миколайович Насонов (1940 рік): "русскіє - це літописні татари".

Читайте також:  Чому РФ не має відношення до Київської Русі - доводять беззаперечні факти

Чому РФ не має відношення до Київської Русі - доводять беззаперечні факти

Чому Росія не має жодного стосунку до Київської Русі - спростування московських міфів, брехні та маніпуляцій. 

Про що йдеться у цій статті:

• Яка країна є спадкоємцем Київської Русі
• Чому Московія не має жодного стосунку до Русі
• Що сталось в 862 році 
• Чому руські – не росіяни, а Київська Русь – не росія 
• Про що говорять літописи 

Історичні факти на Московії завжди перекручують, і однією з найбільших маніпуляцій, яку використовують у сучасній росії, є спроба прив'язати себе до Київської Русі. Пояснюємо, чому твердження про те, що так звана "російська державність" походить від Київської Русі є хибним.

Міф про 862 рік - хто такий князь Рюрик

Московські фальсифікатори історії застовбили за собою дату 862 рік - ніби це час, коли згідно з легендою Рюрик прийшов правити в Новгород і начебто від цього почалась історія Русі. І тому саме цей рік використали москвини, щоби у 2012 році відсвяткувати 1250 років "російської державності". Ще й найбільший пам'ятник Володимиру - київському князю вліпили в Москві, яка виникла через 2-3 століття після самого Володимира.

Що цікаво, навіть ця історія має значну невідповідність.

Рюрик, вигаданий засновник Русі, пов’язаний із 862 роком, але перша згадка про Русь датована 839 роком в бертинських хроніках. Тобто, Русь існувала набагато раніше за пропагандистську дату "російської державності".

Афоризми Маршалла Маклюена – «маклюенізми»

Ге́рберт Ма́ршалл Маклюе́н (Marshall McLuhan, (1911-1980) — канадський філософ, філолог, літературний критик, дослідник медіа, теоретик впливу артефактів як засобів комунікації. Широко відомий як дослідник впливу електричних і електронних засобів зв’язку на людину і суспільство.

Роботи Маклюена вважаються одним із наріжних каменів вивчення медіаекології. Його погляди на важливість технологій для соціальної організації сприяли поширенню ідеї про те, що світ — це єдина, транснаціональна людська спільнота. 

• Спосіб передачі повідомлення вже сам по собі є повідомленням.

• У ці електричні часи ми вдягаємо на себе людство, як шкіру.

• Справжня правда: нас формує те, що ми самі створюємо у зіткненні зі світом.

• На космічному кораблі "Земля" немає пасажирів — лише члени екіпажу.

• Надмір породжує бідність.

• Освіта — це самозахист суспільства від шкоди, яку приносять медіа.

• Моральна позиція — це сурогат, замінник розуміння суті технологічних змін. Той, хто не розуміє, починає моралізувати.

• Мова, мова, слова — для розуму те саме, що колеса для ніг.

• Лише незначні секрети потребують приховування. Великі відкриття захищає суспільне нерозуміння.

Клоун TACO: як Трамп сам собі притягнув Ефект Стрейзанд

Вашингтон, TACO-town — Дональд Трамп, 45-й і, як тепер кажуть, найгостріший президент США, офіційно увійшов у кулінарно-політичний фольклор Америки під прізвиськом TACO — «Trump Always Chickens Out» (Трамп Завжди Дає Задню). Та́ко (іспанською taco) – це також популярний в США гострий мексиканський стрітфуд з тортильї в яку загорнуті різні начинки.

Кілька тижнів тому Роберт Армстронг із Financial Times описав цікаву закономірність, яка стала бізнес-стратегією цілої епохи, де політична гойдалка перетворилася на інвестиційну модель:

- Трамп оголошує про нові мита — фондовий ринок падає.
- Трамп відступає — ринок стрімко зростає.

Інвестори зрозуміли: купуй після тарифів, продавай після твітів про мир. Армстронг назвав це торгівлею TACO — скороченням від Trump Always Chickens Out.

Найкращі цитати про ідіотів

«Ідіот впевнений, що всі навколо — ідіоти.» — Рюноске Акутагава (1892–1927), японський письменник, класик нової японської літератури

«Ніколи не сперечайтеся з ідіотами. Ви опуститеся до їхнього рівня, де вони задавлять вас своїм досвідом.» — Марк Твен (1835–1910), американський письменник, журналіст і громадський діяч

«Думка більшості завжди помилкова, бо більшість людей — ідіоти.» — Едгар Аллан По (1809–1849), американський письменник, поет, літературний критик і редактор

«Тільки ідіоти та мерці не змінюють своїх переконань. Ми, розумні люди, і ми їх змінюємо.» — Беніто Муссоліні (1883–1945), прем'єр-міністр Італії, журналіст

Читайте також:  Українські прислів'я та приказки про йолопів, нетямущих та дурнів

«Відпускайте ідіотів і клоунів зі свого життя. Цирк має гастролювати.» — Фаїна Георгіївна Раневська (1896–1984), радянська актриса театру і кіно

«Тільки повний ідіот буде сперечатися з жінкою і закликати її до логіки.»
— Еріх Марія Ремарк (1898–1970), німецький письменник

«Уявіть, що ви ідіот, і уявіть, що ви член конгресу; втім, я повторююсь.»
— Марк Твен  

«Можливо, він говорить як ідіот і виглядає як ідіот. Але ви не повинні помилятися: він дійсно ідіот.» — Граучо Маркс (1890–1977), американський актор, комік

Збірник народної мудрості "Чи далеко яблуко впало від яблуні..."

У 1933-му році американський вчений Річард Дженте у своїй статті «Німецькі прислів'я зі Сходу» довів, що прислів'я "Яблуко від яблуні недалеко падає" має німецьке походження. На кінець XVI століття цей вислів глибоко укорінився у німецькій мовній культурі і сьогодні вважається одним з найпопулярніших прислів'їв світу. Принагідно зауважимо, що прислів'я "Яблуко від яблуні недалеко падає" має велику кількість варіантів, які широко вживаються в українському фольклорі:

• Яблуко від яблуньки далеко не відкотиться, а хоч відкотиться, то хвостиком обернеться.
• Не впаде грушка далі від листка.
• Яке коріння, таке й насіння.
• Яка клепка - така й бочка, яка мати - така й дочка.
• Який дуб - така й бочка, яка мати - така й дочка.
• Яке дерево, така сливка, яка мати, така дівка.
• Яка гребля, такий млин; який батько, такий син.
• Яке дерево, такий клин, який батько, такий син.
• Який батько, такий син - викрали з діжки сир.
• Який дуб - такий тин, який батько - такий син.

Суть прислів’я проста – з подібного народжується подібне.

Про екзистенціалізм та марксизм

В травні, в один день з різницею в п’ять років народилися - основоположник екзистенціалізму Серен К'єркегор (1813 р.) та творець політекономії та матеріалістичного розуміння історії Карл Маркс (1818 р.).

Мабуть за цей час якось інакше склалися на небі зорі, бо ідеї ​​обох, які радикально змінили світ, мають прямо протилежне ставлення до людини.

К'єркегор побачив в людині найскладнішу натуру, якій властиві страх, відчай, самотність, усвідомлення своєї недосконалості та обмеженість свого існування, але разом з тим і - прагнення краси, любов до світу, загострену радість життя...

І головне — людина К'єркегора є вільною. Вона просто приречена на свободу.
Проте Маркс відніс людину до продуктивних сил, зробивши її лише гвинтиком соціального механізму, - який забезпечує технологічний прогрес та прагне лише справедливого розподілу соціальних благ.

Людина Маркса проста, безлика, завжди об'єднана в колективи і цілком не вільна.
Екзистенціалізм ж перевів основний інтерес філософії від створення цілісних картин світу та від вивчення соціального устрою на окрему людину.

Українські прислів'я та приказки про йолопів, нетямущих та дурнів

 

Борода виросла, а розуму не принесла.

Борода, як у старого, розуму, як у малого.

Верба хоч і товста, але зсередини пуста.

Виріс, а розуму не виніс.

Високий, як тополя, а дурний, як квасоля.

Він дуже розумний: решетом у воді зірки ловить.

Ворона за море літала, а розуму не набрала.

Голосний, як дзвін, а дурний, як довбня.

Густо дивиться, та рідко бачить.

Не сперечайся з п’яним ірландцем, 1956 рік, Нью-Йорк

Літак на Сент-Ніколас Авеню, неподалік від 191-ї вулиці,  Нью-Йорк

У суботу, 29 вересня 1956 року, слюсар із Нью-Джерсі Томас Фіцпатрік культурно відпочивав у барі. Розваги йшли своєю чергою, поки розмова не зайшла про дорожній рух. Слово за словом — і от уже Томмі сперечається, що зможе долетіти з Нью-Джерсі до цього самого бару в Північному Манхеттені за 15 хвилин.

Томмі, хоч і був гарячим хлопцем, добре знав, на що йде. У Нью-Джерсі є аеропорт Тетерборо, а у Томмі — ліцензія пілота...

30 вересня о третій годині ранку п’яний вщент ірландець викрав літак, що належав льотній школі в Тетерборо, і через кілька хвилин приземлився на Сент-Ніколас Авеню, неподалік від 191-ї вулиці — точнісінько біля бару, де й було укладене парі.

Фіцпатрік відбувся на диво легко. Власник літака відмовився подавати заяву про викрадення, а відібрана пілотська ліцензія — то дрібниця, адже Томмі й не збирався більше літати.

Але, як то кажуть, не зарікайся! Через два роки, 4 жовтня 1958-го, Томмі знову культурно відпочивав у барі. І, звісно, знову зайшла мова про його політ — як не як, річниця! Але тут цей чортів бармен посмів засумніватися! Мовляв, не вірить, що літак може сісти на вулицю! Мовляв, сумнівається, що Томмі каже правду!

«Віткофф має піти». Республіканці обурені його роллю у переговорах щодо України

Російський диктатор Владімір Путін і спеціальний представник президента США Дональда Трампа Стівом Віткофф, рід час зустрічі яка відбулася в Санкт-Петербурзі 11 квітня 2025 року

Посада Стіва Віткоффа як спеціального посланця президента США викликає дедалі більше запитань. Як повідомляє Reuters, справа дійшла до того, що республіканці розглядають можливість усунення його з посади, - повідомляє Reuters.

Як Віткофф порушив протоколи безпеки

Порушивши стандартні протоколи безпеки, Віткофф запросив до свого приватного будинку на вечерю посланця Кремля Кирила Дмитрієва, який перебуває під санкціями США через вторгнення Росії. Це сталося ще до запланованої зустрічі в Білому домі.

За словами двох осіб, обізнаних із ситуацією, це викликало тривогу як у Білому домі, так і в Держдепартаменті.

Штраф за не увімкнену "аварійку" — коли поліція не має права карати водіїв

Поліція часто штрафує водіїв на 510 грн за невключену аварійку після зупинки, навіть якщо порушень не було. 

Правоохоронці зупиняють авто та виписують штраф за відсутність аварійної сигналізації, хоча водії стверджують, що їх зупинили без причин.

Чи зобов’язаний водій увімкнути «аварійку» і чи є такі штрафи законними, — йдеться у статті в виданні «Поштівка».

У розділі «Попереджувальні сигнали» Правил дорожнього руху є пункт 9.9.б, який визначає, що аварійну світлову сигналізацію слід вмикати при зупинці транспортного засобу на вимогу поліцейського.

Згідно з цим пунктом, водій зобов’язаний увімкнути аварійну сигналізацію під час зупинки автомобіля працівниками поліції. Однак це є обов’язком, а не правом водія.

У статті зауважують, що поліцейські пильно слідкують за виконанням цього правила, тому і часто накладають штрафи для виконання планових показників у роботі.

Згідно з ч.2 ст. 122 КУпАП, порушення правил користування попереджувальними сигналами або зовнішніми освітлювальними приладами при початку руху чи зміні напрямку руху передбачає штраф у розмірі 510 грн.

«Однак, ця норма не передбачає відповідальності за порушення при зупинці автомобіля на вимогу поліцейського», — зауважує автор статті.

Аналіз ч. 2 ст. 122 КУпАП показує, що штраф за невключену аварійку передбачений лише при початку руху або зміні напрямку, а не під час зупинки автомобіля. Оскільки зупинка авто поліцією не є зміною напрямку руху, такі штрафи є незаконними.

У разі невключення аварійки при зупинці це може розглядатися лише як порушення за ст. 125 КУпАП, що передбачає лише попередження без штрафів.

Чи знаєте ви, що зелений, чорний, білий, улун, пуер та інші чаї виробляються з листя, зібраного з одного й того самого чайного куща?

Чи знаєте ви, що зелений, чорний, білий, улун, пуер та інші чаї виробляються з листя, зібраного з одного й того самого чайного куща? 

 

Багатьох може здивувати цей факт, але в природі існує лише одна рослина, з листя якої виготовляють усі види чаю . У науковій класифікації вона зветься Camellia Sinensis. Саме її вирощують у Китаї та Японії, Індії та Шрі-Ланці, у В'єтнамі та Таїланді, а також ще в понад 40 країнах світу.

 

При цьому ми звикли уявляти чайні плантації як широкі поля з низькими кущами. Насправді висоту цих кущів спеціально обмежують обрізанням — задля зручності збору листя. У природних умовах Camellia Sinensis може жити близько 100 років і досягати висоти до 15 метрів.

Ірина Фаріон: Хтось здатен побачити зв'язок між топоніміконом та смертю???

Ірина Фаріон: «Не обурюватися, а прозрівати треба і вбивати ворога, як косити траву»

 

Щодалі ми продовжуємо аналізувати хронологію дописів Ірини Фаріон в її соцмережах з початку великої війни, тим більше розуміємо, якого цілісного Державника і мислителя було цинічно вбито 19 липня 2024 року у Львові. А детальний аналіз публічно сказаного і написаного науковицею породжує висновки, кому насамперед було вигідне це жахливе вбивство.

 

3 квітня 2022 року Ірина Фаріон написала:

 

"Хтось здатен побачити зв'язок між топоніміконом та смертю??? Дивлюсь репортаж з Бучі. На яких вулицях лежать вбиті цивільні?! Кірова, Пушкіна, Лермонтова!!! Ось вам і "какая разніца"...

 

Світ і Україна шоковані кацапськими вбивствами в Бучі, Ірпені, МаріЮполі та ін. Так ніби на було вбивства хоча 6 трьох символів нації, яких так хоче денацифікувати Пуйло: Коновалець, Шухевич, Бандера.

Не було Голодомору.

Не було Батурина.

Не було вбивства інтелектуальної еліти у 20-30 роки 20 століття.

НЕ БУЛО в свідомості тих, що нили 8 років про мир, замість того, щоб готуватися до війни та перемоги.

 

Байдужість до історичної правди веде до пекельної трагедії сьогодення.

 

А хто у нас скасував Історію України у вишах і злиття її з всесвітньою історією???? 

 

A хто у нас почистив програми української літератури від героїчно-трагічних текстів, щоб не травмувати дітей???? Ліберасти після Майдану. Порошенко, Яценюк, Квіт, Гриневич. Плата за любов до ката. 

 

Словом, не обурюватися, а прозрівати треба і вбивати ворога, як косити траву.

 

Помстіть смерть лицарів. Це з Декалогу націоналіста."